6.1.4. Призначення та структура Паспорта загрози національній безпеці

Сьогодні у більшості країн проводиться значна й кропітка робота щодо більш чіткого визначення переліку, структури, джерел, масштабів, можливих наслідків загроз національній безпеці, їх уніфікації та стандартизації.

Ця робота розглядається, як важлива передумова підвищення ефективності діяльності суб’єктів системи ДУНБ у процесі виявлення, прогнозування, попередження та нейтралізації загроз національним інтересам, оптимізації обсягу та структури ресурсів, які виділяються державою на їх реалізацію. Результати цієї роботи, як правило, оформляються у вигляді матриць або паспортів загроз.

Паспорт (матриця) загрози національній безпеці ─ це документ, який передбачає оцінку подій, явищ, процесів, інших чинників, що створюють небезпеку реалізації життєво важливим національним інтересам, характеристику їх можливого розвитку (масштаб, тенденції розвитку, можливі наслідки для національної безпеки тощо), а також визначення основних організаційно-правових та інших механізмів діяльності суб’єктів забезпечення національної безпеки по реагуванню на загрози (моніторинг, превентивні дії, локалізація, тощо).

Варто зазначити, що у кінцевому підсумку вказаний Паспорт є результатом аналітичної діяльності представників урядових та неурядових структур. Вказана діяльність завжди має за мету розв'язання будь-якої проблеми (у даному випадку проблеми забезпечення національної безпеки) й передбачає передусім дослідження причинно-наслідкових зв'язків, які породжують проблему та пошук можливих шляхів і механізмів її розв'язання.

Тобто вказана аналітична діяльність має за мету пізнання суті, причин, тенденцій розвитку подій (явищ, інших чинників), розгляд та оцінку ситуацій, прогноз їх розвитку, напрацювання на основі аналізу та обробки різноманітної інформації висновків, рекомендацій, пропозицій, коментарів тощо.

Важливість аналітичної діяльності у сфері національної безпеки зумовлюється зростаючими потребами у прогнозуванні суспільних та міжнародних відносин у контексті інтенсифікації процесів глобалізації, тісним взаємозв’язком її політичних, економічних та культурологічних аспектів, ускладненням ієрархії їх складових.

Тому ефективне управління національною безпекою неможливе без включення в системи управління функції аналітичної діяльності, яка повинна давати випереджувальну оцінку подій, щоб органи державної влади могли враховувати аналітичні прогнози стосовно можливої трансформації зовнішньої та внутрішньої політики з питань національної безпеки.

При цьому необхідно розрізняти пізнавальну (гносеологічну) та перетворювальну функції аналітичної діяльності.

Перша уособлює нерозривну єдність емпіричного та теоретичного матеріалу й об'єднує такі складові: спостереження, опис, відчуття, сприйняття, уявлення, судження, аналіз, синтез, дедукцію, індукцію, моделювання, гіпотезу, теорію.

Перетворювальна діяльність передбачає, що людина є індивідуум, який активно впливає як на оточуючу його дійсність, так і на обриси вказаної дійсності у майбутньому.

Основними етапами аналітичної діяльності є:

• формулювання проблеми та її структуризація;

• збір (пошук) в інформаційному потоці фактів (даних), які викликають інтерес та виділення тих із них, які породжують проблемну ситуацію;

• висунення гіпотез та їх перевірка, формулювання висновків, узагальнення результатів;

• підготовка пропозицій стосовно розв'язання проблеми (вирішення проблемних питань).

Формами аналітичної діяльності щодо забезпечення національної безпеки є:

• моніторинг (передбачає, зокрема, огляди та оцінки загроз національними інтересам);

• аналіз діяльності суб'єктів забезпечення національної безпеки (зокрема, оцінка ефективності управлінських рішень);

• дослідження актуальних проблем (інформаційні розробки, оперативні дослідження, аналітичні дослідження тощо).

Результатом аналітичної діяльності є підсумкова інформація (аналітичні документи), підготовлена для прийняття управлінських рішень щодо розв’язання тієї чи іншої проблеми. Форма викладу підсумкової інформації (аналітичних документів) зумовлюється глибиною проведеного аналізу, рівнем структурованості викладу та характером проблеми, яка розглядається, а також специфікою встановлених відомчих вимог.

Як правило, розрізняють такі аналітичні документи:

• аналітичний огляд (найбільш повна систематизація та узагальнення, явищ, подій, інших чинників, які мають бути враховані при підготовці та прийнятті управлінських рішень);

• аналітична доповідь (структурований виклад якоїсь події або явища з прогнозом їх розвитку та конкретними пропозиціями стосовно заходів, які мають бути здійснені);

• аналітична записка (структурований виклад якогось конкретного питання з його оцінкою);

• службова записка, до якої додається аналітичний звіт.

Як правило, в аналітичному звіті має бути систематизований виклад узагальнень стосовно явища, події, інших чинників, які здійснюють визначальний вплив на національну безпеку, достатній для прийняття управлінських рішень на стратегічному (загальнодержавному) рівні управління.

Тому вказаний звіт має містити чітке визначення та структуризацію проблеми, прогноз розвитку тих чи інших чинників від яких залежить її розв'язання, з урахуванням невизначеності та неповноти інформації і у цьому контексті - оцінку ризиків, пов'язаних з прийняттям тих чи інших управлінських рішень (альтернатив), комплексну оцінку даних, які покладаються в основу загальних висновків та визначають суть пропозицій для керівництва.

З огляду на вищесказане, Паспорт загрози національній безпеці за своєю суттю є комплексним аналітичним документом.

З іншого боку, з огляду на комплексну оцінку даних, які покладаються в основу висновків, пропозицій і рекомендацій, які надаються керівництву та потребують відповідних управлінських рішень щодо реагування на загрози національним інтересам, є цей документ є керівним і, певною мірою, нормативним документом, який використовується у процесі ДУНБ.

Тому розробка та постійне корегування змісту Паспортів загроз національній безпеці, є не тільки ключовою передумовою впровадження ефективної системи комплексного аналізу та всебічного моніторингу загроз національній безпеці, а й запровадження системи стратегічного планування у сфері національної безпеки, яка б була адекватною сучасному середовищу формування та реалізації національних інтересів.

На жаль, в Україні вказана робота знаходиться на початковій стадії. Це не дозволяє розробляти проекти належним чином обґрунтованих державно-управлінських рішень щодо реагування на загрози життєво важливим національним інтересам для вищого керівництва держави. Відповідно про чітку й скоординовану діяльність суб’єктів ДУНБ по реагуванню на ту чи іншу конкретну загрозу розраховувати важко.

Прикладів досить багато - від добре відомих проблем з о. Зміїний до різнохарактерних та суперечливих оцінок сучасного соціально-економічного та суспільно-політичного стану в державі.

Таким чином удосконалення системи ДУНБ передусім потребує формалізації процесу визначення переліку загроз національній безпеці України, їх класифікації та ієрархічного впорядкування, проведення періодичної оцінки можливих наслідків, уточнення стану та можливостей сил і засобів держави по реагуванню на загрози, розробку (уточнення) планів практичних заходів.

Форма типового Паспорту загрози може мати кілька розділів. Найбільш прийнятним є коли їх три. Вони мають містити загальну характеристику загрози, характеристику її можливого розвитку та опис діяльності суб’єктів забезпечення національної безпеки по реагуванню на загрозу.

Спочатку вказується найменування та шифр загрози.

Найменування загрози вказується з огляду на можливі явища, події, процеси та інші чинники, що створюють небезпеку реалізації життєво важливим національним інтересам України, які визначені згідно чинного законодавства та політичним керівництвом держави.

Шифр загрози вказується відповідно до класифікатора загроз, який має розроблятися окремо.

У першому розділі Паспорту загрози відображаються найбільш постійні та, так би мовити, статичні ознаки загрози. Це загальна характеристика загрози, яка має бути якомога повною та, зокрема, відображати:

• структуру загрози (вказуються складові загрози, які утворюють своєрідне "дерево загрози" (аналізу підлягають явища, події, процеси, інші чинники, що створюють небезпеку реалізації життєво важливим національним інтересам);

• об’єкти загрози (визначаються відповідно їх спрямованості проти реалізації життєво важливих національних інтересів (об’єктом загрози є той чи інший життєво важливий національний інтерес або сукупність національних інтересів);

• джерела загроз (визначаються явища, процеси, суб’єкти, які створюють небезпеку реалізації національних інтересів).

В другому розділі відображаються динамічні характеристики можливого розвитку загрози, а саме:

• масштаб загрози (вказується просторовий розмах зовнішніх та внутрішніх чинників, що в змозі перешкоджати реалізації національних інтересів та їх наслідки);

• можливі наслідки загрози (надаються короткі довідкові дані про причини та хід розвитку подій, явищ, процесів, інші чинники, які породжують небезпеки реалізації національних інтересів);

• прогноз розвитку загрози (вказується прогноз наслідків дії загрози для реалізації життєво важливих національних інтересів у короткотерміновій, середньостроковій та довгостроковій перспективі).

Третій розділ має бути присвячено попередньому плануванню застосування сил і засобів суб’єктів забезпечення національної безпеки по реагуванню на загрозу (задачі вказаних суб’єктів, питання координації їх діяльності, ресурсне забезпечення, способи і методи реагування тощо). Тому у цьому розділі має бути відображена передусім наступна інформація:

• суб’єкти забезпечення національної безпеки (мають бути стисло описані, виходячи із норм чинного законодавства основні функції, завдання, повноваження, сфери відповідальності, особливості діяльності суб’єктів забезпечення національної безпеки, підпорядкованих їм сил і засобів щодо виявлення, запобігання, прогнозування, нейтралізації (пониження рівні) загрози ( її складових);

• ресурсне забезпечення (вказуються особливості організації ресурсного забезпечення (фінансового, матеріально-технічного, інформаційного тощо) діяльності суб’єктів забезпечення національної безпеки по реагуванню на загрози, сили і засоби, що додатково можуть залучатися, їх розподіл та порядок використання тощо);

• способи і методи реагування на загрози (визначається алгоритм дій суб’єктів забезпечення національної безпеки, підпорядкованих їм сил і засобів, а також тих , які можуть залучатися додатково щодо реагування на загрози, їх розподіл, порядок, способи і методи використання).

При розробці Паспорту загрози необхідно враховувати наступні чинники.

1. Необхідність однозначного розуміння понять, які використовуються фахівцями. Серед них, зокрема:

• безпека – захищеність інтересів (потреб) розвитку соціальної системи (передусім залежить від ефективності використання ресурсів, які виділяються на нейтралізацію загроз вказаному розвитку і є змінною величиною);

• гранично допустиме значення безпеки – межа, перевищення якої призводить до деструктивних процесів, що унеможливлюють сприятливі умови розвитку соціальної (політичної) системи;

• національна безпека – захищеність життєво важливих інтересів людини, суспільства і держави, за якої забезпечується їх розвиток, виявлення, запобігання і нейтралізація загроз вказаним інтересам (є також змінною величиною);

• життєво важливі національні інтереси – визначальні потреби людини, суспільства, держави, реалізація яких забезпечує їх самозбереження та прогресивний розвиток (тому їх інколи називають інтересами виживання);

• загроза – явище, подія, процес, інші чинники, які оцінюються фахівцями, як небезпека самозбереженню та прогресивному розвитку соціальної (політичної) системи;

• виклик - початкова стадія зародження загрози і водночас (за певних умов) додаткові можливості, які можуть бути використані в інтересах забезпечення національної безпеки;

• потенційні загрози – загрози, які можуть бути реалізовані за тих чи інших обставин;

• реальні загрози – загрози, які вже мають місце (їх негативний вплив на національну безпеку очевидний) або ж можуть бути здійснені у будь-який момент часу;

• критерій – правило, за допомогою якого відбувається ідентифікація (оцінка, класифікація) ситуації;

• показник – число, що характеризує якісні властивості явища, процесу, події, іншого чинника, який здійснює вплив на національну безпеку.

• параметр – величина, що характеризує основну властивість динамічного процесу, явища чи іншого чинника, який здійснює вплив на національну безпеку;

• індекс – показник, який відображає відношення оцінки рівня динамічного явища, процесу чи іншого чинника до вказаного рівня в минулому або ж до рівня, прийнятого в якості базової величини (наприклад, нормативної);

• рівень безпеки та рівень загроз – якісна або кількісна оцінка умов існування людини, соціальної групи, суспільства, держави, міжнародного співтовариства з огляду на явища, процеси, події, інші чинники, які сприймаються як небезпеки їх нормальному існуванню (такому, що не суперечить їх сутнісній природі) та розвитку.

2. Найменування загрози має відображати її сутність з огляду на можливі явища, події, процеси тощо, що створюють небезпеку реалізації життєво важливим національним інтересам, які визначені згідно чинного законодавства або вищим політичним керівництвом держави.

Тому визначення потенційно небезпечних для національної безпеки України чинників доцільно здійснювати по відношенню до життєво важливих національних інтересів у контексті основних положень Закону України “Про основи національної безпеки України, Стратегії національної безпеки України та інших керівних документів у цій сфері.

З іншого боку, стан справ щодо забезпечення національної безпеки завжди оцінюється й безпосередньо пов’язується із суб’єктивними оцінками характеру та масштабів загроз національним інтересам, які мають місце в конкретно-історичний момент розвитку держави і суспільства.

3. Структуру загрози утворюють чинники, які в сукупності утворюють ієрархічну структуру небезпек реалізації життєво важливим національним інтересам. Фактично складові загрози утворюють "дерево загрози".

Серед чинників, що утворюють ієрархії небезпек реалізації життєво важливим національним інтересам України та формують загрози загальнодержавного рівня:

• загрози порушення прав і свобод людини - порушення Конституції і законів України, негативний інформаційно-психологічний вплив на свідомість людини, високий рівень злочинності, гальмування розвитку інститутів громадянського суспільства, недостатній рівень забезпечення загальнолюдських норм життя (охорона здоров’я, освіта, праця, забезпечення старості) тощо;

• загрози суспільно-політичній стабільності - намагання маніпулювати суспільною свідомістю, можливість виникнення міжетнічних і міжконфесійних конфліктів, прояви екстремізму і сепаратизму, організована злочинна діяльність, незбалансованість функцій, повноважень та відповідальності між гілками державної влади, поширення корупції, хабарництва, дисбаланс стратифікації соціальних груп населення, критичне зниження доходів та рівня життя, зниження соціальних пріоритетів, незадовільний рівень соціального захисту та інші;

• загрози соціально-економічному розвитку – кризові явища в економічній сфері життєдіяльності суспільства, небезпечне скорочення ВВП, зниження інвестиційної та інноваційної активності, науково-технічного та технологічного потенціалу, критичний стан основних ресурсів (виробничих фондів, запасів, стратегічних об’єктів тощо), критична залежність національної економіки (експортна, боргова тощо), втрата стратегічного контролю та неефективність державного регулювання економіки (антимонопольної політики, енергетичної, продовольчої безпеки тощо, "тінізація" економіки, а також науково-технологічне відставання, низька конкурентоспроможність вітчизняної продукції та втрата ринків, іноземна технічна і технологічна експансія, дефіцит науково-технічних кадрів, високі темпи трудової міграції та інші;

• загрози міжнародній стабільності та регіональній безпеці - кризові явища світового і регіонального рівня (конфлікти, війни, катастрофи, надзвичайні ситуації, епідемії, тощо та їх наслідки), злочинна діяльність проти миру і безпеки людства, міжнародна організована злочинність, поширення тероризму, ЗМУ, небезпечних технологій, незаконний обіг наркотиків, нелегальна міграція, порушення міжнародних договорів, конвенцій тощо, а також зовнішній тиск на Україну, намагання поставити її поза інтеграційними процесами та інші;

• загрози державній безпеці та обороноздатності - посягання на державний суверенітет України та її територіальну цілісність, територіальні претензії з боку інших держав, втручання у внутрішні справи України, підривна діяльність спецслужб, розголошення інформації, яка становить державну таємницю, зазіхання на недоторканість державного кордону України, небезпечне зниження рівня обороноздатності держави, посягання на конституційний лад, створення і використання незаконних воєнізованих формувань та інші.

• загрози навколишньому середовищу - порушення екологічної і техногенної безпеки, кризові явища (катастрофи, надзвичайні ситуації, епідемії та їх наслідки), небезпечна антропогенна діяльність, вичерпання природних ресурсів, погіршення екологічного стану внаслідок накопичення екологічно небезпечних відходів, поширення небезпечних технологій та їх продуктів та інше;

• загрози духовним і культурним цінностям - деформація духовних засад суспільства і порушення моральних норм, кризові явища (гуманітарні, демографічні тощо), прояви моральної та духовної деградації, поширення бідності та соціальних хвороб (безробітність, безпритульність, бродяжництво, наркоманія, алкоголізм, тощо), поширення культу насильства, жорстокості та інші;

4. У Паспорті загрози передбачається, що об’єкт загрози визначаються відносно до її спрямованості щодо реалізації життєво важливих національних інтересів.

Наприклад, об’єктом загрози може бути: регіональна стабільність (стабільність у світі, в Україні, тощо), права, свободи, життя і здоров’я громадян (соціальної групи, населення регіону, народу України) і таке інше.

Джерела загроз - це те, що породжує (продукує) загрозу. Ними можуть бути явища, процеси, події, юридичні чи фізичні особи, держави чи групи держав, наявність/діяльність яких створюють або можуть створювати небезпеку щодо реалізації національних інтересів України.

Наприклад, це може бути збройний конфлікт між країнами А і Б; уряд Республіки С; надзвичайна ситуація на АЄС; незаконні збройні формування; терористичні групи (особи) тощо.

5. Опис масштабу, тенденції розвитку та можливі наслідки загрози національній безпеці (складових загрози) - це значною мірою характеристика динаміки її розвитку, переростання загрози із потенційної у реальну.

Зовнішні чинники за масштабом пропонується поділяти на глобальні, регіональні і локальні, а внутрішні - на загальнонаціональні, регіональні, і локальні.

Глобальні загрози (зовнішні загрози глобального характеру) охоплюють світовий простір і стосуються світової спільноти або більшості країн світу, в тому числі й України. Найбільш вагомою ознакою глобальних загроз є транскордонний характер та неможливість запобігання (нейтралізації тощо) їх окремою державою або групою держав.

Регіональні зовнішні загрози (зовнішні загрози регіонального характеру), як правило, стосуються одного або декількох сусідніх регіонів. Вони характеризуються спорідненістю існуючих суперечностей, джерел загроз та впливом на міжнародну безпеку та національну безпеку суб’єктів міжнародних відносин, розташованих у регіоні (у сусідніх регіонах).

Можливість їх виявлення, прогнозування, запобігання нейтралізації у визначальній мірі залежить від ефективності консолідації зусиль більшості країн регіону.

Локальні загрози (зовнішні загрози локального характеру) мають обмежений просторовий розмах і характеризуються насамперед станом двосторонніх відносин, в тому числі за умов блокових або корпоративних відносин.

Загальнонаціональні загрози (внутрішні загрози загальнонаціонального характеру) стосуються всіх об’єктів національної безпеки, а наслідки їх негативного впливу поширюються на всій території країни. Вони можуть проявлятися в одній або кількох сферах життєдіяльності суспільства й держави (політичній, економічній, соціальній, культурній).

В сучасних умовах та в силу взаємопов’язаності сфер життєдіяльності, як правило, проявляють себе в кількох сферах.

Регіональні внутрішні загрози (внутрішні загрози регіонального характеру) стосуються окремих регіонів країни і, як правило, мають вибіркові сфери прояву щодо перешкоджання реалізації життєво важливих національних інтересів.

Локальні (внутрішні загрози локального характеру) мають обмежений просторовий розмах і характеризуються насамперед проявом за окремими складовими однієї або декількох сфер життєдіяльності.

Тенденції розвитку загрози мають містити опис причин, можливого ходу розвитку подій починаючи з зародження протиріч, етапу їх загострення до врегулювання або ліквідації наслідків.

Наприклад: Конфлікт розпочався з ... Створена контактна група у складі: ... Проведено черговий етап переговорів між сторонами конфлікту за участю ... Оприлюднений план щодо врегулювання конфлікту…

На цьому етапі принципово важливим є якісно-кількісний опис процесу розвитку загрози, який би дозволяв виявити момент переростання потенційної загрози у реальну загрозу.

Прогноз можливих наслідків загрози, як правило, має ґрунтуватися на тенденції розвитку загрози і об’єктивних даних моніторингу загрози.

Наприклад: За умов ... слід очікувати ... При частковій реалізації ... можливо..., що призведе до..., і таке інше.

На цьому етапі принципово важливою є кількісна оцінка (хоча б орієнтовна) можливих наслідків впливу загрози на процес реалізації життєво важливих національних інтересів.

Вказана оцінка є ключовою передумовою для побудови (уточнення) ієрархії загроз (складових загрози), без якої практично неможливо здійснити раціональний розподіл наявних у суспільства (органів державної влади) ресурсів, які спрямовуються на виявлення, прогнозування, запобігання та нейтралізацію (пониження рівня) загрози у процесі стратегічного планування щодо забезпечення національної безпеки.

Очевидно, що оцінки масштабу, тенденцій розвитку, можливих наслідків загрози національній безпеці (її складових) має бути предметом постійного моніторингу, яким мають займатися висококваліфіковані та спеціально підготовлені фахівці на всіх ієрархічних рівнях управління.

На основі вказаних оцінок мають вноситися (за окремо розробленою процедурою) відповідні зміни (уточнення) до Паспорту загрози.

6. Ключовим питанням є визначення практичних кроків (заходів) суб’єктів забезпечення національної безпеки по реагуванню на загрози.

Серед вказаних суб’єктів, у Паспорті загрози мають зазначатися ті, які безпосередньо зобов’язані згідно чинного законодавства здійснювати відповідні заходи щодо реагування на загрозу.

Тому мають бути стисло описані, виходячи із норм чинного законодавства їх основні функції, завдання, повноваження, сфери відповідальності вказаних суб’єктів, а також (за необхідності) особливості діяльності підпорядкованих їм сил і засобів (зокрема, за умов надзвичайного та воєнного стану) щодо виявлення, запобігання, прогнозування, нейтралізації (пониження рівні) загрози ( її складових).

Наприклад: "Своєчасне виявлення загрози покладається на ... ; Моніторинг загрози та оцінку ефективності вжитих заходів здійснюють ... Превентивні заходи відповідно до повноважень здійснюють самостійно/за погодженням з …..Загальну координацію діяльності здійснює ... ".

7. Ресурсне забезпечення заходів щодо виявлення, запобігання, прогнозування та нейтралізації (пониження рівні ) загрози (її складових) включає опис особливостей організації (планування) ресурсного забезпечення (фінансового, матеріально-технічного, інформаційного тощо) діяльності суб’єктів забезпечення національної безпеки по реагуванню на загрози.

Зазначаються сили і засоби, що додатково можуть залучатися (передаватися в оперативне підпорядкування) тому чи іншому суб’єкту.

Наприклад: "У відповідності до ... передбачається ... на ... ; Головні розпорядники бюджетних коштів...; За державною цільовою програмою... В разі ... за рішенням...".

8. Способи і методи реагування на загрозу (її складові) визначають алгоритм та координацію дій суб’єктів забезпечення національної безпеки, у тому числі підпорядкованих їм сил і засобів, а також тих, які можуть залучатися додатково (передаватися в оперативне підпорядкування), їх розподіл та порядок (послідовність) використання.

Наприклад: "При виявлені ознак .. створюється контактна група у складі....; У разі …. створюється оперативний штаб у складі..., який очолює…. У разі … організація взаємодії покладається на ... Координація та контроль заходів покладається на ... ".

Вказані способи та методи мають тісно узгоджуватися з результатами оцінки масштабу, тенденцій розвитку, можливих наслідків загрози національній безпеці (її складових). Тому, як і останні підлягають постійному моніторингу, за результатами якого має здійснюватися внесення змін і доповнень до масиву нормативних документів, на основі яких ґрунтується планування, організація, координація та контроль діяльності по забезпеченню національної безпеки.

Аналіз середовища реалізації національних інтересів України свідчить про доцільність вносити зміни до Паспорту загрози у такій послідовності:

• один раз на місяць - щодо складових загрози, ґрунтуючись на оцінках та пропозиціях державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування, структурних підрозділів, сил і засобів центральних органів виконавчої влади, інших органів зі спеціальним статусом в регіонах, на які покладаються нормативна, організаційно-розпорядча, експертно-аналітична та інша діяльність щодо виявлення, прогнозування, запобігання та реагування на складові глобальної загрози на регіональному рівні.

• один раз на квартал - щодо складових загрози, ґрунтуючись на оцінках та пропозиціях центральних органів виконавчої влади, інших органів зі спеціальним статусом, на які покладаються нормативно-правова, організаційно-розпорядча, експертно-аналітична та інша діяльність щодо виявлення, прогнозування, запобігання та реагування на складові загрози на загальнодержавному рівні;

• один раз на півріччя – щодо складових загрози, ґрунтуючись на оцінках і пропозиціях Кабінету Міністрів України;

• один раз на рік – щодо тієї чи іншої глобальної загрози в цілому, ґрунтуючись на оцінках і пропозиціях РНБО України.

В кінцевому підсумку вказані оцінки мають бути основою для розробки (уточнення) керівних документів щодо забезпечення національної безпеки, зокрема, Стратегії національної безпеки держави та Воєнної доктрини.