54. Проектна технологія навчання історії.
Другою інноваційною системою, поширеною у першій чверті ХХ століття й відродженою у 90-х роках, була проектна система.
Проектна система (метод проектів, метод цільових завдань, метод цільових актів, “метод проблем”) – організація навчання, за якою учні набувають знань і навичок у процесі планування й виконання практичних завдань-проектів.
Проектне навчання виникло у другій половині ХІХ століття у США, де воно застосовувалось у сільських школах, а з часом, на початку ХХ століття, проникла до загальноосвітніх шкіл. Для її визначення Д.Снезденом було вперше вжито термін “метод проектів” . Він набув широкого розповсюдження у 20-х роках паралельно з Дальтон-планом, інколи використовувався як складова частина лабораторної системи. Певний час (20-ті роки) був популярним у СРСР, привернувши увагу й українських педагогів, які вважали, що критично перероблений метод проектів зможе забезпечити розвиток творчої ініціативи, самостійності учнів і сприяти здійсненню безпосереднього зв’язку між набуттям учнями знань і вмінь та застосуванням їх у розв’язанні практичних завдань. На початку 30-х років поряд з іншими інноваціями був засуджений. У США проектна система користувалася популярністю до 60-70-х років, поки не почалася критика методу проектів як неспроможного забезпечити високий рівень теоретичних знань учнів з основ наук. Проте засоби, аналогічні методу проектів, продовжують застосовуватися в американських школах, вважаються міцною складовою навчання . У багатьох школах виконання протягом року проекту з навчального предмета є обов’язковим і оцінка за нього впливає на підсумкову оцінку.
У радянські часи проектна діяльність учнів була витиснута за межі уроку, зустрічалася у позакласній гуртковій роботі і лише інколи – у вигляді учнівських рефератів при вивченні тем культури та видатних постатей під час урочного навчання. Наприкінці 80-х років у період пошуку нових форм і методів навчання та загальним захопленням “нестандартними уроками” відлуння проектної системи можна помітити в технології колективних творчих вправ, привнесеній у методику навчання історії з методики виховної роботи (комунарська методика І.Іванова). В середині 90-х років метод проектів “пережив друге народження” в російській школі й подекуди зустрічається в практиці українських вчителів .
Підґрунтям проектної системи навчання вважається концепція Дж.Дьюї, що обумовило її схожість з лабораторною системою, зокрема з Дальтон-планом. Мета проектів, як і Дальтон-плану, – створення умов для самонавчання учнів, збудження їхньої ініціативи, інтересів і особистих устремлінь. Автор-розробник методу, професор педагогічного коледжу Колумбійського університету В.Кілпатрик писав: “Метою освіти є продовження збагачення життєвого процесу шляхом покращення мислення і дій, а це, в свою чергу, є та сама освіта” .
Відповідно до мети програму навчання за проектною системою складають ряд досвідів, пов’язаних між собою таким чином, що відомості, отримані від одного досвіду, сприяють розвитку і збагаченню цілого потоку інших досвідів .
Щодо конкретного змісту історичного матеріалу, В.Кілпатрик вважав, що вивчення історії має зосередитись на соціальних проблемах. “Більша частина сучасної історії має поступитися місцем соціальним проблемам, котрі містять в собі більше історії, ніж було її у старих посібниках” .
В організації проектного навчання також було багато спільного з Дальтон-планом. На думку Л.І.Левіна, метод проектів відрізнявся від Дальтон-плану тим, що 1) був цілеспрямований на життєвий підряд (завдання), 2) був нерозривно зв’язаний з практикою, 3) виконувався колективно .
Ключовим аспектом в роботі за проектною системою – виконання проекту – значного за обсягом і складністю завдання, міцно пов’язаного з повсякденним життям у різних його проявах. Проекти були великі, що виконувалися великою групою учнів, і малі. Останні були складовими великих проектів і над ними працювали окремі учні або невеличкі групи. За характером діяльності учнів В.Кілпатрик виокремлював 4 види проектів: творчі (продуктивні), споживацькі, проекти розв’язання проблеми і проекти-вправи1. На практиці частіше розрізняли проекти за їх кінцевим результатом: проекти-розповіді, бесіди і доповіді, трудові проекти, проекти ігор, проекти екскурсій.
Крім того, проекти розрізняють за основним методом: екскурсійні, ігрові, конструктивні, розповідні (Коллінгс); за провідною галуззю: ремісницькі, торговельно-промислові, технічні, історико-географічні, літературні (Мак Меррі); за навчальною метою: визначальні, створення колекцій, побудови, аналізу, спостереження, контролю (догляду), читання (Уоткінс)2.
У школах, які працювали за проектною системою, робота над проектами чергувалася, що зазначалося в розкладі. Наприклад, з ранку (9.00-10.30) учні працювали над проектами розповіді, бесід, доповіді, потім (10.30-11.45) над трудовими проектами. Після сніданку та ігор на майданчику (13.45-14.30) вони виконували ігрові проекти та проекти екскурсій. Навчання організовувалося таким чином, що при поділі на три групи на кожну групу припадала третина часу вільної роботи з учителем. Частину завдання учні виконували поза межами школи.
Робота над кожним проектом починалася з конференції (зборів всієї групи (класу), на якій учні самі пропонували проекти). Цьому передувало вступне слово вчителя, в якому він у загальних рисах ознайомлював учнів з темою, яка вивчалась, та слухав пропозиції. Їх висували окремі учні або групи. Якщо виникало кілька пропозицій, то вони обговорювалися і обиралася найцікавіша. Після чого проект поділявся на кілька міні-проектів. Учні розпочинали роботу щодо збирання необхідної інформації і визначення основних напрямків його аналізу. Наступним етапом була обробка інформації у великій групі і обговорення змісту і форми звіту. Останньою ланкою в проектній системі була підсумкова конференція, на якій звіт заслуховувався і обговорювався (рис.5.8)3.
