46. Прийоми вивчення історичного матеріалу на теоретичному рівні

Для вивчення сутнісної внутрішньої сторони історичних подій, явищ та процесів, відбитої в історичних поняттях, зв'язках та тенден­ціях історичного розвитку, існують спеціальні прийоми та засоби на­вчання. Такі прийоми і засоби є підґрунтям для опанування учнями історією на теоретичному рівні.

У відкритому вигляді теорія, як правило, викладається вчителем або підручником за допомогою прийому пояснення. Цей прийом передбачає ґрунтовне розкриття сутності та значення подій, що ви­вчаються (визначення суттєвих зв'язків, що супроводжується їх конкре­тизацією). Прийом використовується на відтворюючому рівні в індук­тивному ознайомленні з матеріалом при першому зіткненні з поняттями або зв'язками. Структурними компонентами пояснення є: 1) те (ті) по­ложення, що пояснюється; 2) положення, якими аргументується іконкретизується. Наведемо приклад пояснення: «У XVI ст. у Польщі змінюється організація виробництва в основній галузі економіки -сільському господарстві. Відбувається заміна продуктових і грошо­вих повинностей селян відробляючою повинністю - панщиною. Це означало встановлення кріпосного права, тобто повну втрату селяни­ном будь-якої самостійності. У зв'язку з розвитком капіталізму у Західній Європі підвищився попит на сільськогосподарські продукти. Польським магнатам (боярам) і шляхтичам (дворянам) стало вигідно розвивати своє господарство (фільварки), використовуючи підневіль­ну працю кріпосних селян»⁸⁹.

Наступними прийомами засвоєння історичної інформації на теоре­тичному рівні є доведення та міркування. Вони передбачають ґрунтов­ний виклад сутності історичних явищ, подій чи процесів, показують, як іде виділення суттєвих ознак, виокремлення несуттєвого, як відбу­вається процес мислення.

Для того щоб побудувати доведення треба: сформулювати тезу, що доводиться (вона може підтримуватись чи спростовуватись); на­вести аргументи, приклади, що підтверджують (спростовують) тезу, а також свої міркування з приводу цих аргументів, сформулювати ви­сновки, які пов'язані з висунутою тезою. Наведемо приклад доведен­ня, що побудоване на матеріалі історії стародавнього світу, 6 клас: «Все життя єгиптян залежало від Ріки, яку називали Ніл. Ніл обож­нювався, його розливи несли родючий ґрунт на поля, слугували при­родним регулятором всієї господарчої системи країни. За тисячі років завдяки розливам на берегах утворився товстий шар чорнозему. Саме цей родючий ґрунт образно називали "даром Нілу". Щоби своєчасно підготуватись до розливу ріки єгиптяни будували дамби і канали, спостерігали за зірками та іншими природними явищами. Так народи­лись сонячний календар, карта зоряного неба, прийоми іригаційного землеробства. Отже, без Нілу і його розливів життя єгиптян було б зовсім іншим».

Структура прийому міркування є протилежною доведенню. Тут слід: підібрати аргументи, що розкривають загальні ознаки явища або процесу; сформулювати судження, які витікають з аргументів; по­будувати тезу, що ґрунтується на підібраних аргументах та сформу­льованих судженнях.

Такий прийом вивчення теорії як узагальнююча характеристика передбачає стислий виклад (перелік) суттєвих ознак поняття, зв'язку чи тенденцій історичного розвитку. На відміну від пояснення узагаль­нююча характеристика передає сутність не розгорнуто, а абстрактно, і може використовуватись для дедуктивного шляху вивчення матері­алу. Вона часто може бути висновком пояснення. Наприклад, «Нова історія - це історія зародження, розвитку та успіхів нового ринкового способу виробництва, що прийшов на зміну феодалізму з його на­сильством та примусом»⁹⁰.

Для врахування різних пізнавальних можливостей школярів прийоми та засоби теоретичного вивчення історії можуть бути пред­ставлені у процесі навчання на трьох рівнях пізнавальної діяльності: І) викладу та відтворення навчальної інформації; 2) її перетворення; 3) творчого застосування теоретичних знань.

На перетворюючому рівні пізнавальної діяльності учні мають на­вчитись складати смисловий, стереотипний та тезовий плани, будува­ти порівняльні, узагальнюючі, порівняльно-узагальнюючі, конкрети­зуючі таблиці, логічні схеми, діаграми та графіки тощо.

Треба розрізняти такі види планів:

• смисловий план - це перелік суттєвих ознак, положень тощо, що характеризують головні історичні факти, поняття та зв'язки. Напри­клад: план «Причини розпаду Київської Русі» передбачає, зокрема такі пункти: 1) розвиток сільського господарства та ремесла; 2) розви­ток міст; 3) поширення натурального господарства, занепад торговель­ного шляху «із варяг у греки»; 4) зростання боярської вотчини тощо;

• стереотипний - це перелік суттєвих ознак, виходячи з яких одно­типні однорідні історичні факти можуть бути згруповані. Часто на уроках, щоб навчити учнів складати такий план пропонуються відпо­відні пам'ятки. Наприклад, «Як аналізувати розвиток господарства?», що включає такі запитання: якими знаряддями праці користувалась людина у даний період часу? Які основні знання тогочасної людини використовувались у господарстві? Яким був рівень розвитку госпо­дарства у певній країні на той час порівняно з іншими? Який внесок зробила країна у розвиток світового господарства?;

• тезовий план є основою складання тез, тобто коротко сформу­льованих основних положень прочитаної, прослуханої інформації, яка віддзеркалює суттєві сторони, ознаки, причини, наслідки історичних явищ тощо. Прикладом може бути тезовий план «Афінська демокра­тія при Периклі», який містить зокрема такі пункти: 1) у Vст. до н. є.верховна влада в Афінах належала народним зборам; 2) у зборах бра¬ли участь тільки громадяни Афін, чоловіки старші 20 років; 3) на¬родні збори проходили у встановлені терміни під відкритим небом; 4) відкритим голосуванням обирався перший стратег.

Крім перелічених вище різних видів плану, можна використовувати різноманітні таблиці, діаграми, графіки тощо. В основі роботи над ни¬ми лежать уже знайомі нам прийоми навчальної роботи та розумової діяльності. Ці засоби навчання будуть розглянуті у відповідній темі посібника.

Паралельно з прийомами, охарактеризованими вище, у навчанні історії широко застосовується діалогічний прийом - аналітична та евристична бесіда. Вона передбачає різні форми спілкування вчителя та учнів, у процесі яких аналізується навчальний історичний матеріал і формулюються нові теоретичні положення, раніше невідомі учням. У такому випадку питання формулюються так, щоб у текстових чи на¬укових джерелах не було готових відповідей.

Використання учнями прийомів теоретичного засвоєння історич-них знань самостійно і на новому навчальному історичному матеріалі характеризує творчий рівень їх пізнавальної діяльності.