31. Методика формування пізнавальних умінь

Успішність формування пізнавальних умінь у навчанні історії зале­жить від цілого ряду умов. Методисти вважають, що найбільш важлива робота у цьому напрямі має проводитися у 5-11 класах, бути систематичною і послідовною. Учитель повинен чітко уявляти, яких при­йомів навчальної роботи відповідно до вікових пізнавальних можли­востей потрібно навчати школярів у конкретних класах, на яких темах і джерелах з давньої та середньовічної історії можна проводити таке навчання.

На початку кожного навчального року методисти радять учителям проводити в класах спеціальні самостійні роботи, які допомагають діагностувати рівень оволодіння основними пізнавальними прийома­ми. За їх результатами визначаються і плануються основні напрями формування в учнів нових пізнавальних умінь і удосконалення вже освоєних.

Робота над прийомом навчальної діяльності, як правило, почи­нається з його демонстрації. Педагог називає прийом, за допомогою якого був представлений історичний факт (у його викладі чи в навчаль­ному посібнику), розкриває зміст прийому і пояснює, чому в даному випадку був використаний саме цей прийом. При навчанні школярів більш складним прийомам учитель пояснює структуру і порядок дій: розкладає прийом на операції, частина яких уже знайома і використо­вується учнями. Наприклад, для того щоб навчити учнів 5-го класу ана­лізувати предмети побуту людей у минулому, послідовність діяльності вчителя може бути такою: вчитель пояснює, що аналіз - це виділення у визначеному тексті підручника, історичному документі, іншому дже­релі інформації окремих частин, ознак чи події явища. Аналіз дас мож­ливість виявити ознаки, тобто властивості, характерні риси явища. Істотна ознака - така важлива якість, без якого явище, предмет існу­вати не може, перестає бути собою (наприклад, наявність в олівця стрижня, у списа - наконечника). Далі учитель називає і пояснює основ­ні операції, які складають аналіз предмета і мають бути застосовувані учнями послідовно.

На другому етапі формування вміння організується серія спеціаль­них вправ, у яких школярі спочатку впізнають відомий прийом, пояс­нюють його призначення і потім за зразком відтворюють у своїх роботах. Наприклад, пояснивши правила визначення по даті століття і тисячоліття, учитель потім регулярно пропонує школярам вправи на відпрацьовування відповідного вміння, включає це завдання в перевірочні роботи і тести. План усної розповіді учні вперше бачать на чошці при вивченні нового матеріалу. Учитель звертає їхню увагу на ге, що в формулюваннях, частково запозичених з історичних джерел, повніше відбивається і відкладається в пам'яті та чи інша історична подія. Цей план учні переписують у зошит і по ньому стежать за роз­повіддю, а потім по пунктах намагаються відновити подію яскраво й емоційно.

У подальшому при вивченні тексту учні вже самостійно складають такий план за зразком чи пам'яткою.

У 70-80-х роках XX ст. пам'ятки для учнів, що допомагають у визна­ченій послідовності образно відтворювати історичний факт чи роз­кривати його внутрішні суттєві сторони, активно розроблялися до всіх пізнавальних умінь, публікувалися в методичних посібниках.

Як правило, вони були переліком питань і завдань, що розчлено­вують навчальний прийом на більш прості операції і допомагають учням виконати навчальне завдання. Наприклад, «Пам'ятка для по­рівняння історичних подій і явищ»:

Учителям рекомендувалося збирати пам'ятки в кабінетах історії як роздавальний матеріал для самостійної роботи учнів. Сьогодні інте­рес до цих засобів формування пізнавальних умінь, на жаль, помітно шизився. Проте в деяких підручниках і посібниках з методики історії автори намагаються відродити колишню традицію⁶³.

Поступово учні починають застосовувати нові прийоми са­мостійно, без підказки вчителя, не користуючись пам'ятками і зразка­ми, що свідчить про сформованість умінь і здатності свідомо викорис­товувати їх у роботі на перетворюючому і творчому рівнях. Такими є основні етапи формування пізнавальних умінь учнів.

Незважаючи на те, що основна початкова праця учителя і учнів у , йшрямі формування умінь проводиться у 5-7-х класах, у більш старшихкласах вона не припиняється І стає складнішою за рахунок зростання вимог до підготовки учнів з історії, ускладнення навчального матері­алу, зростання його обсягу, залучення нових історичних джерел, усклад­нення самих прийомів пізнавальної діяльності, зміни співвідношення прийомів емпіричного і теоретичного вивчення історії на користь ос­танніх, «згортання» початкових логічних операцій у внутрішню розу­мову форму (аналіз інформації, зіставлення, систематизація і т. п.) і «матеріалізації» тільки заключних дій в усних і письмових відповідях (узагальнюючі характеристики, оцінні висновки, есе, порівняльно-узагальнюючі і конкретизуючі таблиці, тезові плани і т. п.). У зв'язку з принциповим відновленням складу пізнавальних умінь актуальною є розробка методики навчання школярів прийомам самостійного і кри­тичного аналізу різноманітних історичних джерел, зіставлення проти­лежних версій і обґрунтованого вибору однієї з них, аргументації власних оцінок минулого тощо.