30. Види пізнавальних умінь, що формуються у шкільних курсах історії

Пізнавальні вміння, як й історичні факти, можна класифікувати на різних підставах. Аналіз структури вмінь підводить до їх розподілу на елементарні, прості і складні, що допомагає виділити етапи, дотрима­тись послідовності й наступності у формуванні навчальних дій. Поступове ускладнення прийомів навчальної роботи, на основі яких форму­ються пізнавальні вміння, показано на схемі 5.

Схема 5. Поетапне формування пізнавальних умінь на основі прийомів навчальної роботи

Більш складною є класифікація пізнавальних умінь за змістом. У са­мому загальному виді їх можна розділити на загальнонавчальні і спеціальні, предметні. До першої групи відносяться ті вміння, які фор­муються і застосовуються при вивченні всіх чи більшості предметів: планувати свою навчальну діяльність, застосовувати найбільш раціо­нальні способи навчальної праці, здійснювати самоконтроль і самооцін­ку, складати план читання і шукати потрібну літературу, використову­вати різні типи усного і письмового мовлення, виступати з доповідями і короткими повідомленнями тощо⁵⁹.

До спеціальних умінь належать ті, що потрібні у навчанні конкрет­ного предмета (споріднених навчальних дисциплін).

Усередині цієї категорії виділяють кілька видів. Загальновизнаною і стабільною групою спеціальних пізнавальних умінь у навчанні іс­торії є хронологічні ікартографічні вміння. Вони присутні в кожній історико-методичній класифікації, інші ж види вмінь варіюються за­лежно від цілей шкільної історичної освіти. Сьогодні однією з роз­повсюджених класифікацій є розподіл умінь на образні, логічні й оцінні. У групуобразних умінь входять, зокрема, уміння образно опису­вати історичні факти, відтворювати образи і картини минулого, роз­повідати про яскраві та важливі події. У групулогічних умінь - уміння виявляти причинно-наслідкові зв'язки, зіставляти об'єкти минулого, називати основні риси і характерні ознаки, пояснювати поняття, ро­бити порівняння і т. п. У групуоцінних умінь - уміння давати аргумен­товані оцінки історичним фактам, розкривати своєрідність подій і явищ, виявляти ієрархію причин і наслідків, а також новизну в розвит­ку соціально-економічних, політичних і культурних процесів⁶⁰.

Від цього підходу до класифікації пізнавальних умінь трохи відріз­няється варіант класифікації за вимогами до рівня підготовки випуск­ників основної і повної середньої школи. Види діяльності й уміння, що повинні стати одним зі значимих результатів шкільної історичної освіти, можуть бути розділені на 6 груп: 1) хронологічні; 2)просторові (картографічні вміння); 3)інформаційні(уміння працювати з джерела­ми); 4)мовленнєві (усно та письмово описувати історичні події і явища); 5)логічні (аналізувати, пояснювати історичні факти); 6)аксіологічні (формулювати версії та оцінки історичного руху і розвитку).

Характерно, що перегляд пізнавальних умінь, актуальних у навчанні історії, на рубежі століть відбувається не тільки в країнах колишнього СРСР, але й у західних країнах, які заявляють про свою прихильність цін­ностям плюралістичного і демократичного суспільства. Для того щоб жити у такому світі, школяреві, вважають зарубіжні методисти-історики, необхідно вміти:

- знаходити, трактувати й аналізувати різні види інформації й джерел;

- формулювати доречні питання і приходити до відповідальних і збалансованих рішень;

- бачити інші точки зору, визнавати і сприймати цю різноманітність;

- критично оцінювати історичні явища;

- формулювати незалежні і зважені судження, робити обґрунтовані висновки на основі аналізу наявних джерел і вивчення широкого спектра точок зору;

- оцінювати різні версії і думки про минулі історичні події, визна­ючи, що деякі джерела можуть бути необ'єктивними, пояснювати при­чини такої необ'єктивності і т. д.

У працях видатного вченого-методиста П. Гори 1980-х рр. була все­бічно обґрунтована концепція адекватності прийомів навчальної роботи змісту різного за характером історичного матеріалу, освітньо-виховним цілям навчання і пізнавальним можливостям учнів⁶², доведено, що тільки адекватні історичному змісту прийоми навчальної роботи є ефек­тивними способами формування історичних знань, історичного мис­лення учнів і розвитку їхньої пізнавальної діяльності. Розглядаючи прийоми навчальної роботи як складові елементи методів навчання і виходячи зі специфіки шкільного курсу історії, П. Гора розробив сис­тему прийомів навчальної роботи, адекватних змісту й освітньо-ви­ховним задачам шкільної історичної освіти. Відповідно до двох шля­хів історичного пізнання (емпіричного і теоретичного), він розглядав все різноманіття прийомів навчальної роботи через поєднання двох груп прийомів: прийоми емпіричного і теоретичного пізнання історії.

Прийоми емпіричного вивчення історичних фактів (картинний і аналітичний опис, образне і сюжетне оповідання, педагогічне малю­вання, макетування і т. д.), на його думку, детермінують застосування учнями прийомів образного мислення, відтворюючої і творчої уяви, образної пам'яті і мови, сприяють формуванню їх історичної свідомо­сті. У процесі навчання цим прийомам у школярів виховується вміння «бачити» і засвоювати історичні факти в образній формі.

Прийоми вивчення теоретичного матеріалу (пояснення, міркуван­ня, узагальнююча характеристика і т. д.) детермінують застосування таких прийомів розумової діяльності, як порівняння, аналіз, абстрагу­вання, синтез тощо і розвивають загальне і спеціальне історичне мис­лення учнів, озброюють їх методами пізнання явищ суспільного жит-гя, умінням самостійно здобувати історичні знання. Використання учителем і засвоєння учнями всієї сукупності прийомів з урахуванням особливостей історичного матеріалу забезпечує глибину історичної освіти, виховання і розумовий розвиток учнів.

Виходячи з даної методологічної концепції, ми вважаємо складо­вою змісту історичної освіти сукупність адекватних цілям і завданням навчання історії прийомів навчальної роботи і прийомів розумової діяльності, що є основою вмінь, якими мають опанувати учні.