20. Основні компоненти змісту сучасної історичної освіти

Зміст освіти, як зазначає відомий український дидактик О. Савченко, - головний засіб цілеспрямованого навчання. Сучасні погляди на його структуру передбачають такі складові: знання, вміння, навички, які відбивають досвід репродуктивної і творчої діяльності, а також емоційно-ціннісних відносин⁴¹. Відповідно зміст шкільної історичної освіти - один із компонентів процесу навчання історії, певна система історичної інформації, яка засвоюється у вигляді історичних знань, умінь і навичок, в яких особистість засвоює вже відомі способи діяль­ності, досвід творчої пізнавальної діяльності у розв'язанні проблем, що вирішувались людством у минулому, досвід ставлення до світу, до людей, до себе, що може забезпечити емоційно-ціннісний розвиток особистості

Одним із важливих завдань навчання історії є засвоєння учнями певної сукупності знань про історичне минуле, які складаються зрізноманітних відомостей, історичної інформації, що відбиває кон­центрований соціальний досвід людства у навчальному історичному матеріалі. Система відомостей історичної науки відтворює наукову картину розвитку суспільства в цілому, людської цивілізації, розкри­ває історичну реальність і дає можливість її пізнання людиною та відби­вається у свідомості учнів у вигляді історичних знань.

Схема 2. Основні елементи змісту шкільної історичної освіти

Навчальний історичний матеріал складається з компонентів, які притаманні самій історичній науці: історичних фактів і теорії, а також способів опрацювання історичного матеріалу, теоретичних і методо­логічних основ історії як науки (під ними розуміють основні принци­пи, підходи до вивчення історичного процесу, форми і способи науко­вого пізнання). У процесі навчання учні насамперед засвоюють істо­ричний матеріал, представлений двома основними компонентами: історичними фактами ітеорією.

Оптимальне поєднання фактичного і теоретичного матеріалу в кожному конкретному історичному курсі визначається з точки зоруметодологічних положень про емпіричний і теоретичний рівні пізнан­ня. Ще в 1950-х роках філософ В. Кедров і психолог С. Рубінштейн обґрунтували необхідність чітко розрізняти два способи узагальнення і відповідно два рівні пізнання: емпіричний і теоретичний. Пізніше логічну і психологічну сторони цих способів розробили М, Вахтомін, В. Давидов, В. Копнін, О. Леонтьєв⁴².

Історичні факти засвоюються учнями на так званому емпіричному рівні, тобто із зовнішньої сторони (що, хто, де, коли, як) у вигляді об­разів, картин історичного минулого. Теоретичний рівень пізнання істо­рії передбачає осмислення внутрішньої сутності фактів і оволодіння системою наукових понять, висновків, зв'язків і закономірностей су­спільного руху.

21. Історичні факти та їх класифікація в курсі сучасної історичної освіти

Слово «факт» походить від латинського «зроблене, те, що відбу­лося». В науці, зокрема історичній, факт - це дійсна, не вигадана подія; дійсне явище; те, що сталося, відбулося насправді; встановлене знання, що відповідає об'єктивній реальності і є матеріалом для пев­них висновків, доведень; реальність, дійсність, те, що об'єктивно існує. Кожен історичний факт є неповторним, його не можна відтво­рити. У цьому специфіка історичного знання.

У процесі пізнання історії факти є цінними не тільки самі по собі, вони необхідні для виявлення і визначення історичних зв'язків для їх узагальнення і засвоєння у системі. Узагальнення і систематизація фактів - це інструмент пізнання історії. Історичною наукою виявлено колосальну чисельність фактів, визначені їх час і місце здійснення. Конкретні дрібні факти минулого систематизовані, згруповані у значні історичні події, явища і цілісні історичніпроцеси.

У повсякденному спілкуванні слова «факт», «подія», «явище» час­то виступають синонімами. Проте з методичної точки зору (так само як і в історичній науці) вони розмежовуються:

- факт-подія -одинична, неповторна, оригінальна, жорстко ло­калізована в часі та просторі дійсність (пригода), де бере участь певне коло осіб. Наприклад: Марафонська битва 490 р. до н. е.; Берестейсь­ка унія 1596 р.; створення Української Центральної Ради в березні 1917 р. та ін.;

- факт-явише - фрагмент реальності з типовими, характерними ознаками, притаманними певному історичному періоду або декільком країнам на певному етапі історичного розвитку. Наприклад: посилен­ня впливу католицької церкви у країнах Західної Європи у середні віки; Реформація в Європі; виникнення українського козацтва тощо;

- факт-процес (послідовна зміна станів або явищ, яка відбувається закономірним порядком, хід розвитку чого-небудь)⁴⁴- це сукупність явищ більш високого ступеню узагальненості. Наприклад: виникнен­ня міст-держав у Дворіччі та Єгипті наприкінці ІУ-ПІ тис. до н. е.; поява і розселення людей на території України; Велике переселення народів тощо.

За складом історичні факти можуть бути поділені на елементарні, прості й складні. У цьому випадку факти-процеси або факти-явища розглядаються як сукупність (цілісність) взаємопов'язаних фактів-по-дій, кожен з яких, у свою чергу, можна розкласти на ще більш дрібні і самостійні складові. Наприклад, такий складний факт-явище, як Вели­ка Вітчизняна війна, є сукупністю відносно простих фактів-подій, се­ред яких оборона Одеси, Севастополя, визволення Києва, Карпатсько-Ужгородська операція тощо. У свою чергу кожен із цих простих фактів складається з дрібніших, елементарних.

Складні факти мають певну структуру і, як правило, складаються з типових, стійко повторюваних деталей, елементів:

- місця дії і навколишньої природи;

- матеріальних предметів (від звичайного ґудзика до грандіозних технічних пристосувань, створених і використовуваних людьми у своїй діяльності);

- учасників досліджуваних подій і явищ як відомих діячів, так і безіменних представників соціальних груп, класів.

Ці три групи фактів входять у число простих і елементарних, на які можна розкласти складні з метою більш глибокого і чіткого засвоєння їх школярами. Відносно прості історичні факти вивчаються в образ­ній формі без попереднього розчленовування на складові частини.

За характером дії історичні факти розподіляють на динамічні та відносностатичні. До першої групи відносять фрагменти реальності, які швидко розвиваються і суттєво змінюються за короткий період часу за принципом «було - стало тепер», їхній рух нагадує кінематогра­фічну плівку. Наприклад, битва під Пилявцями у вересні 1648 р. До другої групи відносяться фрагменти реальності, які є відносно сталими у часі і просторі протягом достатньо довгого періоду часу (десятиріч, віків). Такі факти можна порівняти з фотографіями, це події, які «існу­ють», які «є». Будівництво величезних пірамід для єгипетських фарао­нів, народні збори в Афінах, середньовічні ярмарки і т. п., повторю­ючись у своїх характерних ознаках і сюжетах, вони відтворюються у шкільних підручниках уже як узагальнений образ історичного минуло­го. Поєднуючи першу та другу характеристики фактів, можна сказати, що динамічні факти - це факти-події, а відносно статичні факти - це факти-явища.

Нарешті існує ще одна суто педагогічна типологія історичних фактів. Це головні танеголовні факти. Головними вважаються ті фак­ти, які: 1) вплинули на розвиток суспільства, залишили значний слід у суспільному житті; 2) маючи об'єктивно велике історичне значення, передають основний фактологічний зміст історичної епохи, періоду; 3) у своєму змісті і зв'язках містять важливі теоретичні відомості, не­обхідні для формування у школярів історичних понять, світоглядних ідей, власної думки з приводу минулого; 4) відрізняються яскравістю, образністю, емоційністю і здатні залишити в душах учнів глибокийморальний слід, викликати особисте співпереживання, міцно закріпи-Імсь у пам'яті. Головні факти відбираються авторами підручників, програм як обов'язкові для засвоєння і підлягають Ґрунтовному опра­цюванню на уроці та закріпленню у вигляді яскравих, емоційно за-оарвлених уявлень у свідомості й пам'яті учнів. Кожен з них вивчається як складний факт, на основі якого у школярів буде сформована відповідна «картина» минулого у всій її різнобарвності автентичних ^сталей місця, часу, побуту, одежі, портретів конкретних осіб чи типо­вих представників епохи тощо.

Неголовні історичні факти не вирізняються ані оригінальністю, ані яскравістю чи великим теоретичним потенціалом, що притаманні го-'ювним. Але вони необхідні в змісті навчального історичного матері­алу для локалізації головних фактів у просторі і часі, їхньої кількісної характеристики, для встановлення хронологічних зв'язків між основ­ними подіями й тлумачення їх. Відповідно до неголовних історичних фактів відносяться:

- історико-статистичні дані;

- хронологічні відомості;

- картографічні й інші відомості;

- динамічні і відносні статичні факти, які не мають великого зна­чення для розуміння й оцінки минулого.

Такі факти мають бути коротко, конспективно (наприклад, у вигляді таблиці) повідомлені учням для розкриття і полегшення засвоєння ни­ми головних.

Порівнюючи зміст навчального історичного матеріалу у різні роки, можна легко вияснити, що розмежування головних і неголовних фак­тів у ньому є дуже умовним і мінливим. Протягом тільки XX ст. в підручниках історії неодноразово відбувалася ревізія фактів: одні з них ставали «наріжними», «доленосними», «видатними» подіями в жит-гі країни і світу, а інші відсувалися на задній план. Це природне явище, оскільки саме головні факти визначають певну тенденцію у розкритті Історичного змісту у підручнику чи на уроці, суб'єктивну позицію ав­тора, учителя, соціальне замовлення суспільства на виховання певно­го типу особистості. Навіть при прагненні автора підручника з історії до максимальної об'єктивності, він змушений відбирати той чи інший матеріал для вивчення, а отже - бути суб'єктивним.

Для чого ж учителю історії потрібна настільки докладна і багато­гранна характеристика історичних фактів?

По-перше, оптимальне співвідношення фактів-подій, явищ і про­цесів у змісті навчального історичного матеріалу дозволяє побудувати процес вивчення історії так, щоб школярі познайомилися з яскрави­ми, видатними фактами, але при цьому не «заблудилися» в їхньому хаотичному нагромадженні, побачили деякуповторюваність, анало­гічність, закономірність історичних сюжетів, але при цьому не вдари­лися в іншу крайність - соціологізаторство.

По-друге, розгорнута класифікація історичних фактів допомагає об'єктивно визначити глибину їхнього вивчення в шкільних курсах історії: головні історичні факти включаються в зміст навчальних про­грам, підручників і уроків, розкриваються яскраво, ґрунтовно, до­кладно, тоді як неголовні історичні факти наводяться коротко, стисло або взагалі відсутні в змісті навчального матеріалу.

По-третє, місце історичних фактів в ієрархії змістових компонентів визначає спосіб їхнього вивчення: головні історичні факти розкрива­ються за допомогою емоційних прийомів викладу й образної наоч­ності; неголовні - «сухими», конспективними прийомами й умовно-графічними засобами.

По-четверте, «положення» фактів диктує рівень їхнього пізнання: віднесені до розряду головних вивчаються і на емпіричному, і на тео­ретичному рівнях; до другого - переважно на емпіричному.

По-п'яте, розрізнення головних фактів за змістом допомагає вибрати адекватні прийоми і засоби їх вивчення на емпіричному рівні, тобто такі прийоми і засоби, які дозволять учителю забезпечити оптимальні умови для їх засвоєння учнями. Наприклад, факти щодо навколиш­ньої природи і матеріальних предметів яскраво розкриваються за до­помогою картинного чи аналітичного опису та картинної наочності, учасники подій «оживають» в образній характеристиці й історичному портреті, динамічні факти розгортаються в сюжетній розповіді, кіно­фільмі тощо.

По-шосте, віднесення досліджуваних фактів до тієї чи іншої групи дозволяє свідомопрогнозувати конкретні результати їхнього засвоєн­ня учнями: в одних випадках на емпіричному рівні пізнання у дітей формуються яскраві, цілісні, емоційно розфарбовані образи і карти­ни, в інших - лаконічні уявлення про основні риси, властивості, по­слідовність історичних фактів.

Нарешті, по-сьоме, факти містять інформацію, яка дозволяє учням засвоїти досвід творчої пізнавальної діяльності у розв'язанні проблем,що вирішувались людством у минулому, а також досвід ставлення до світу, до людей, до себе, що забезпечує емоційно-ціннісний розвиток особистості.