12. Шкільна історична освіта в 60 – 80-х рр. Хх ст.

У 1965 р. приймається постанова «Про зміну порядку викладання історії в школах». Замість елементарного і систематичного вивчення історії вводився принцип лінійності. Курс вітчизняної історії почали вивчати послідовно з 7 по 10 клас, а курс нової та новітньої історії – з 8 по 10 клас. Встановлювалась також синхронність викладу вітчизняної і зарубіжної історії та вивчення історії союзної республіки. На уроки історії відводилось 18 годин в тиждень, 612 годин в рік (313 годин – вітчизняна історія, 299 – зарубіжна). В 60-70 рр. продовжується розвиток методики викладання історії такими вченими як А.Вагін, Д.Нікіфоров, Н.Дайрі, П.Гора, Ф.Коровкін. Розвиток методики спрямовувався на розробку засобів і прийомів з надання методичної допомоги вчителю та пошуку ефективних шляхів навчання учнів. В дидактиці розроблялися проблеми посилення активності і самостійності школярів в процесі навчання, введенні проблемності в навчаня. В 60-80-х рр. метою навчання історії в школі стає розвиток активності і самостійності учнів. Все більше уваги приділяється проблемі активізації їх пізнавальної діяльності, формуванню вмінь, прийомів роботи. Тривав пошук нових освітніх конструкцій, що відповідали новим реаліям розвитку суспільства. 

13. Реформування шкільної історичної освіти в Україні в пострадянський час

Національна система освіти формувалася в 1990-і роки в умовах значних змін у духовному житті суспільства, в контексті загально цивілізаційних трансформацій, зумовлених значним поширенням нових освітніх технологій та істотним розширенням можливостей і потреб в індивідуальному, особистісному розвитку людини. Реформи були зорієнтовані на створення нової системи освіти в Україні, збереження й примноження здобутого в радянські часи досвіду та одночасно внесення суттєвих коректив у цілі, завдання й зміст освітянського процесу. Діяльність сучасної системи освіти України забезпечується цілою низкою освітніх нормативно-правових документів, серед яких основними є: Конституція України, Закон України "Про освіту", Закон України "Про загальну середню освіту", Закон України "Про мови в Українській РСР", Концепція середньої загальноосвітньої школи України, «Положення Міністерства освіти України "Про середній загальноосвітній навчально-виховний заклад", "Про експериментальний педагогічний майданчик" та ін [9, 110]. Цими актами визначено основні напрямки модернізації змісту, форм і методів навчання, виховання й управління закладами освіти. Крім цих правових документів, важливими є Державна національна програма “Освіта. Україна ХХІ століття”, затверджена постановою Кабінету Міністрів України № 896 від 3 листопада 1993 р. та Національна доктрина розвитку освіти, затверджена Указом Президента України № 347 від 17 квітня 2002 р.

14. Проблеми викладання історії у ххі ст.

Розробляючи систему навчання історії, методика розв'язує і конк­ретні запитання:

- Які завдання (передбачувані результати) потрібно і можна стави­ти перед навчанням історії на конкретному уроці чи при вивченні тієї чи іншої теми, курсу?

- Чому вчити? Якими мають бути структура того чи іншого шкіль­ного курсу? Як відібрати матеріал для конкретного уроку?

- Яким чином має бути організована пізнавальна діяльність шко­лярів?

- Які види навчальних посібників потрібні? Як вони мають бути побудовані, щоб сприяти досягненню оптимальних результатів у на­вчанні?

- Як викладати матеріал? Які методи і прийоми використати для досягнення оптимальних результатів?

- Як враховувати результат навчання і використовувати отримані результати для удосконалення процесу навчання?

- Які міжкурсові та міжпредметні зв'язки треба встановити? Яким чином?

- Як розвинути особистість дитини, які життєві компетенції і яким чином формувати?

Зараз, коли в історичній освіті поступово набуває значення компетентнісно-орієнтований підхід, а інформація стає плюралістичною і різноманітною, вчитель історії стикається з проблемами не тільки ди­дактичного чи інформаційного характеру. Школа самостійно перебо­рює світоглядний і морально-ціннісний вакуум у суспільстві, бере участь у пошуку і формуванні цілей і пріоритетів освітньої політики. В останні роки розробляються й застосовуються інноваційні техно­логії, що охоплюють сучасні тенденції і напрями розвитку освіти¹⁴. Обговорюється питання про місце і роль вчителя історії в освітньому процесі. Багато вчених вважають, що головна проблема, яка гальмує реформу, - це підготовка вчителів. Дискусії, що розгортаються, підтверджують думку, що найважчим є руйнування стійких стереотипів мислення і поведінки, що склалися за довгий період існування уніфіко­ваної освіти, авторитарного викладання, директивного контролю.