11. Євроінтеграція України та адміністративне право

Одним із зовнішніх системоутворюючих факторів для системи адміністративного права, на нашу думку, виступають процеси євроінтеграції Української держави. Євроінтеграція, як відомо, є цілеспрямованою державною політикою, що має на меті входження України до ЄС як його повно правного члена .

Правовим підґрунтям євроінтег раційних планів нашої держави є низка міжнародних договорів, а також національних законодавчих та підзаконних актів, кожен з яких регулює порядок і строки реалізації євроінтег раційної політики в окремих сферах. Однією з таких сфер є адаптація національного законодавства до законодавства ЄС, метою якої відповідно до Закону України «Про Загальнодер жавну програму адаптації законодавства України до законодавства Євро пейського Союзу» є досягнення відповідності правової системи Укра ни правовій системі ЄС. Остання включає акти законодавства ЄС (але не обмежується ними), прийняті в рамках Європейського Співтовари ства, Спільної зовнішньої політики та політики безпеки і співпраці у сфері юстиції та внутрішніх справ.

Одним зі складових елементів пра вової системи, як відомо, є право у всіх його галузевих проявах. З викладено го неважко дійти висновку, що адаптація правової системи України до правової системи ЄС, між іншим, полягає і в адаптації національного адміністративного права до адміністративного права ЄС, а у зв’язку з цим — в узгодженні їх систем.

Адміністративне право ЄС було створено на базі адміністративного права країн, що утворили Європейс кий Союз, взявши від нього найбільш важливі, насамперед для захисту та гарантування прав, свобод та законних інтересів приватних осіб, елементи, які, власне, і склали його систему. Певна кількість цих елементів має тривалі історичні традиції становлення та роз витку, пов’язані з багаторічним досвідом функціонування правової державності в європейських країнах. У зв’язку з цим країни нової демократії, в яких досвід правового державотворен ня є невеликим, мають орієнтуватися на європейські здобутки у цій сфері, значна кількість з яких знайшла своє закріплення саме у нормах адміністративного права.

Аналіз європейського адміністративного законодавства, доктринальних положень європейської теорії адміністративного права, а також наукових доробок сучасних українських авторів дає змогу дійти висновку про необхідність розробки та прийняття норм адміністративного права, спря мованих на: • нормативне оформлення принципів адміністративного права. З огляду на євроінтеграційні плани Української держави першочергового закріплення на рівні нормативних актів вимагають європейські принципи адміністративного права, під якими необхідно розуміти юридичну абстракцію, яка позначає сукупність принципів європейського адміністративного права та принципів Європейського адміністративного простору, які були вироблені європейською адміністративноправовою доктриною у процесі наближення адміністративноправового регулювання суспільних відносин в європейських країнах до єдиних принципів та стандартів. У цьому випадку йдеться насамперед про принципи: юридичної визначеності (надійності та передбачуваності); відкритості та прозорості; відповідальності; ефективності та результатив ності [9, 170]; • більш досконале закріплення правового статусу національної пуб лічної адміністрації. Нині, на жаль, у вітчизняних нормативних актах, а також у переважній більшості наукових доробок з адміністративного права, в яких порушується питання про суб’єктів адміністративного права, продовжує домінувати термін «суб’єкт державного управління», за допомогою якого визначаються ті суб’єкти адміністративноправових відносин, котрі представляють у них державу або органи місцевого самоврядування. Натомість, як випливає з викладеного, європейське адміністративне законодавство використовує поняття «пуб лічна адміністрація», розуміючи під останньою: 1) будьяку установу публічного права (включаючи державу, регіональні та місцеві органи державної влади, незалежні публічні підприємства); 2) будьяких фізичних осіб під час виконання ними повноважень офіційних органів. Підкреслимо, що у цьому випадку йдеться не про просту заміну одного терміна іншим, а про суттєву зміну сутності адміністративноправових відносин, які, з огляду на виведення з їх суб’єктного складу суб’єкта державного управління, втра чають як свій обов’язковий елемент «владний характер», що має, зокрема, своїм наслідком розширення кількості адміністративноправових спорів, підвідомчих адміністративним судам [11]; • регулювання адміністративних процедур (публічносервісних та втручальних, зокрема, інспекційних процедур). Нині в європейських країнах уніфікації та стандартизації правил та процедур взаємостосунків органів публічної адміністрації з громадянами приділяється надзвичайна увага, що, власне, і пояснює наявність чималої кількості нормативних актів, присвячених регулюванню процедурного аспекту функціонування публічної адміністрації [12, 14]. У зв’язку з цим і Україна має розвивати «процедурний» сегмент свого адміністративного законодавства України, базуючись на відповідних нормативних рішеннях провідних європейських регіональних організацій — Ради Європи та ЄС, які сьогодні виступають «лідерами» у процесі систематизації та кодифікації європейських принципів та стандартів у сфері діяльності публічної адміністрації, її взаємовідносин з громадянами [9, 82]; • розвиток інституту матеріальної відповідальності посадових і служ бових осіб публічної адміністрації за шкоду, завдану приватним особам під час виконання ними службових обов’язків. Одним з основоположних сучасних принципів права, який, до речі, знайшов своє закріплення у ст. 56 Конституції України [13], є принцип взаємної відповідальності держави і людини, який означає, що держава і особа пов’язані взаємно кореспондуючими правами та обов’язками. Порушення однією зі сторін своїх обов’яз ків тягне за собою юридичну відпо відальність. Зокрема, держава зобов’язана відшкодувати людині завдану їй матеріальну і моральну шкоду. Зазначений принцип нині ще не знайшов всебічного визнання та закріплення в адміністративному праві, проте саме у цій сфері він відіграє визначальну роль. Це пов’язано, зокрема, з тим, що досить часто у сфері діяльності публічної адміністрації ви никають ситуації (незаконні рішення, незаконні дії, бездіяльність), пов’язані із завданням шкоди (моральної чи ма теріальної) приватним особам. У разі якщо такі ситуації мають місце, у приватної особи відповідно до ст. 56 Конституції України є право на відшкоду вання завданої їй шкоди. Проте цей інститут ще не знайшов належного вивчення, а також формування у ме жах адміністративного права. Зазначимо, що у дореволюційній науці адміністративного права він виносився на обговорення , проте за радянських часів майже не знайшов свого подальшого розвитку навіть адміністративноправовій літературі. Разом з цим, наприклад, німецькому адміністративному праву відомий інститут Amtshaftungsanspruch (претензія на матеріальну відповідальність державного органу) , у межах якого зосереджено норми, які регламентують порядок відшкодування державою (публічною адміністрацією) завданої приватним особам шкоди. Отже, реалізація євроінтеграційної політики Українською державою зумовлює наповнення вітчизняного адміністративного права новими нормами, що передбачає, як наслідок, внесення змін і до його системи, пов’язаних, з одного боку, із включенням до неї нових елементів (інституту принципів адміністративного права, інституту адміністративноправового статусу публічної адміністрації, інституту адміністративної процедури, інституту матеріальної відповідальності публічної адміністрації), а з другого — з виведенням за її межі тих елементів, які не відповідають сучасним завданням цієї галузі права, не узгоджуються за змістом та призначенням із нововведеними складовими елементами цієї системи . Останнє пов’язане, зокрема, з тим, що нововве дені інститути адміністративного права є нічим іншим, як внутрішніми системоутворюючими факторами, які поряд із зовнішніми системоутворюючими факторами впливають на побудову системи адміністративного права.