22. Правова та соціальна держави: проблеми співвідношення.

Правова́ держа́ва — форма організації державної влади, за якої верховенство в усіх сферах життя належить правовому закону. У правовій державі державні органи, і громадяни - однаковою мірою відповідальні перед законом. В ній реалізуються всі права людини; здійснюється розподіл влади на законодавчу, виконавчу, судову.

Суспільство, де закон і правовий порядок мають пріоритет над державою та іншими інститутами політичної і соціальної влади. А основні права особи та її соціальна безпека складають зміст свободи, заснованої на законах.

Правова держава є альтернативою авторитаризму, тоталітаризму і анархії. Правова держава передбачає поступову демократизацію суспільства, встановлення правових основ будівництва державності, дотримання правопорядку і принципу законності. Людина є вищою соціальною та політичною цінністю. Держава покликана затвердити гуманістичні начала, забезпечити і захистити свободу, честь і гідність людини. Правова держава передовсім є державою як соціальним інститутом, тобто їй притаманні в першу чергу риси держави взагалі.

Соціа́льна держа́ва— це соціально орієнтована держава,що визнає людину найвищою со­ціальною цінністю, надає соціальну допомогу індивідам, які потрапили у важку життєву ситуацію, з метою забезпечення кожному гідного рівня життя, перерозподіляє економічні блага відповідно до принципу соціальної справедливості і своє призначення вбачає в забезпеченні гро­мадського миру і злагоди в суспільстві.

Внутрішню політику соціальної держави можна охарактеризувати як засіб ствердження соціального компромісу в суспільстві. У перерозподіленні допомоги від одних груп до інших (від працюючих до пенсіонерів та інвалідів, від високодохідних громадян до малозабезпечених тощо) реалізуються відносини солідарності. Іншою метою соціальної держави є пом'якшення соціальної нерівності і підтримка стабільного соціально-економічного становища громадян.

22. Вищі органи влади сучасної держави.

Вищими органами влади є глава держави, парламент та уряд. Саме вони реалізують основні повноваження у сферах законодавчої і виконавчої влади, а їхня діяльність має політичний характер. До вищих органів держави належать також вищі судові інстанції— верховний суд, конституційний суд, та ін. Проте судові органи формально відсторонені від реалізації державних функцій політичного характеру.

Глава держави — це конституційний орган і одночасно вища посадова особа держави, яка посідає формально найвище місце в системі органів державної влади, здійснює верховне представництво країни у внутрішньополітичному житті та у відносинах з іншими державами.

Особливості правового статусу глав держав, обсяг їх компетенції вирішальною мірою залежать від форми державного правління.

Парламент (англ.— говорити) — це вищий колегіальний представницький законодавчий орган держави.

Парламенти є виборними й колегіальними органами держави, які функціонують за умов демократичного правління. В унітарних державах парламенти формуються на загально-національному рівні, у федераціях — також і на рівні їх суб´єктів. Визначальними характеристиками парламентів є їхня структура, порядок формування та обсяг компетенції.

Основним завданням парламентів є прийняття законів. Теоретично лише парламент має суверенне право приймати закони. Проте в сучасних державах законотворча діяльність парламенту втратила суверенний характер. Частина законодавчих повноважень делегована уряду і главі держави. Одним із найважливіших повноважень парламенту є контроль за діяльністю уряду.

Уряд — це колегіальний орган виконавчої влади держави, наділений загальною компетенцією зі здійснення керівництва державним управлінням.

Обсяг повноважень уряду значною мірою залежить від форми державного правління. Однак за будь-якої форми він виконує такі основні функції: 1) управління державним апаратом; 2) виконання законів; 3) нормовстановлююча діяльність; 4) складання і виконання бюджету; 5) здійснення зовнішньої політики.