- •9. Напрямки української політичної думки XIX-xх століття.
- •10. Ґенеза політико-правової думки в Україні: від «Руської правди» до Конституції Пилипа Орлика.
- •12. Національно-радикальний напрям української політичної думки (д.Донцов, м.Міхновський).
- •13. Ідеї федералізму та національно-територіальної автономії м.Драгоманова та м.Грушевського.
- •16. Предмет, методи, категорії та функції політології.
- •17. Становлення політології як науки і навчальної дисципліни.
- •18. Політика як суспільне явище і форма діяльності.
- •19. Мораль і політика.
- •20. Сутність та основні типи політичної соціалізації. Соціальна та політична стратифікації.
- •21.Сутність, структура та функції політичної свідомості.
- •Політична культура: сутність, структура, функції.
- •Походження поняття «держава», сутність та функції держави.
- •Форми державного правління та державного устрою.
- •24.1. Форми державного правління та державного устрою.
- •Правова та соціальна держави: проблеми співвідношення.
- •Вищі органи влади сучасної держави.
- •Поняття, зміст і структура громадянського суспільства.
- •Поняття та сутність правової держави.
- •29. Сучасні елітарні теорії. Їх типологія та функції.
- •Типологія політичного лідерства.
- •31. Сутність, характерні риси та функції політичного лідерства.
- •32. Засадничі принципи класичних теорій еліт г.Моска, в.Паретто, р.Міхельса.
- •33. Концепція політичного лідерства та його типологія.
- •34. Вибори та їх класифікація. Типологія виборчих систем.
- •35. Політичні партії. Ґенеза та типологія їх функцій.
- •36,37. Сутність, структура та функції політичної ідеології.
- •38. Теоретичні засади консервативної ідеології.
- •39. Політичні режими, їхня сутність та типологія.
- •40. Поняття та ідейні витоки тоталітаризму.
- •41. Сучасні теорії демократії.
- •42. Зміст та структура етнонаціональних відносин. Місце та роль етнонаціональної політики в системі державної політики.
- •43. Основні типи й показники оцінки легітимності влади.
- •44. Політичні конфлікти. Джерела походження та способи врегулювання.
- •45. Типологія політичних конфліктів. Основні типи політичних конфліктів в Україні, та шляхи їх вирішення.
- •46. Громадсько-політичні рухи: сутність та типології.
- •47. Структура, функції та типологія політичних систем. Політична система сучасної України.
- •48. Соціальні та ідейні витоки демократії, її сутнісні характерист.
- •49. Основні історичні форми та типи демократії. Інститути прямої та представницької демократій.
- •50. Соціально – політична сутність марксизму.
- •51. Соціал-демократія як ідейно-політична доктрина.
- •52. Поняття “лібералізму” потрапило до політичного словника в зо—40-х роках XIX ст. Але його ідейно-теоретичне коріння і перші спроби практичного втілення (в Англії, і сша) сягають XVII—XVIII ст.
- •53. Основні теорії соціальної структури суспільства. Сутність і політичне значення поняття «середній клас».
- •54. Партійні системи та їхня типологія. Особливості партійної системи в Україні.
- •55. Виборчі системи і їхнє місце в формуванні інститутів політичної влади.
- •56. Виборча система в сучасній Україні.
- •57. Виборча кампанія. Основні етапи виборчої кампанії.
- •58. Політична влада: концепції, ресурси, легітимність.
- •59. Політична складова міжнародних відносин. Специфіка і засоби зовнішньої політики.
- •60. Глобальні проблеми людства та шляхи їх розв’язання.
- •Предмет політологіъ, методи і способи вивчення політики
- •25. Політичні концепції Давнього Світу (Платон, Арістотель, Ціцерон) Основні концепції політичної думки мислителів Стародавнього світу.
- •Дослідження Арістотелем і Платоном сутності та форм організації держави.
- •Арістотель «Політика».
- •Платон «Держава».
- •Цицерон «Про державу».
- •58, 59 Політичні цілі та засоби їх досягнення. Феномен макіавелізму. М. Макіавелі як засовник політичної науки Цілі і засоби в політиці
- •Никколо Макиавелли - основоположник политических идей эпохи Возрождения
- •Н.Макіавеллі «Державець».
- •Погляди н.Маківеллі на державу і політику і методи державного управління.
- •29. Політичні концепції Дж. Локка та т. Гоббса Трошки порівняння політичних ідей т.Гоббса та Дж.Лока.
- •Т.Гоббс, Дж.Локк, ж.-ж. Руссо про суспільний договір.
- •33. Теория демократії р. Даля
- •75. Політина концепція м. Вебера.
- •85. Теорія політичної системи д. Істона
- •71. Політичні концепції і. Канта та ф. Гегеля
- •9. Основні ідеї політичної концепції в. Липинського в. Липинський «Листи до братів хліборобів».
- •Засади гетьманської трудової монархії в.Липинського.
- •Елітистська концепція в’ячеслава липинського
- •Особливості концепції політичної еліти в’ячеслава Липинського
- •Розділ іі. Джерела, шляхи і методи організації «національної аристократії»
- •Розділ ііі. Основні риси, завдання та функції політичної еліти
- •17. Політичні концепції єпохи Середньовіччя (Фома Аквінський, Авреліє Августин)
- •21. Політична концепція ш.-л. Монтеск'є
- •49. Класична теорія дж. Міля
18. Політика як суспільне явище і форма діяльності.
Політика (гр. роlitikе — мистецтво управління державою) як соц. явище – багатобарвне та складне явище:
це мистецтво управління д-вою;
це участь гром-н у справах д-ви (сусп. інститути та об’єднання гром-н)
напрямок держ. розвитку, завдань, змісту і діял. д-ви;
засіб чи інструмент, за доп. якого в сусп. досяг. інтереси тих чи інших соц. груп, класів, прошарків, які прагнуть до влади чи які знах. при владі.
П-ка як соц. явище і усвідомлена діяльність, спрямована на забезпечення сусп. процесів, їх регул-ня і розвиток в тому напрямі, якого прагне домінуюча або опозиційна група
Об’єкт п-ки необмежаний, тому існує чимало видів п-ки: За сферою сусп. життя: ек-на, соц-на, куль-на, нац-на, За орієнтацією: внутрішня і зовнішня; За масштабами дії: міжнар., світова, локальна, регіональна; За носіями, суб’єктами: пол-ка д-ви, партії, сусп. рухів, сусп. організацій; За терміном дії: постійна й тимчасова; За цілями: нейтральна, нац. примирення, “відкритих дверей”, “залізної завіси”, компромісу, пол-ка однополюсного світу, багатополюсна пол-ка.
Як одна із сфер суспільного життя, п-ка взаємодіє з іншими сферами. Вона залежить від них, і, в свою чергу, вона робить істотний вплив на все людське буття. Тому вивчення політичних явищ вимагає з’ясування економічних та ін. інтересів, якими ці явища визначаються, а також всієї системи соціальних факторів і протиріч. Соціальна структура безпосередньо становить підвалини політики, визначаючи її суб’єкти, імпульси, інтереси, характер і спрямування політичних процесів. Залежно від соціальної структури формуються пол. сили і рухи.
Специфічного спрямування набуває політика залежно від чисельності населення, його статевої структури. Демографічний фактор визначає певні риси і структуру суб’єктів політичного процесу. Що стосується національного складу населення, то це одна з домінант політичного життя.
Істотне місце посідають соціально- психологічні фактори. Саме вони позначаються на політичній поведінці мас та окремих індивидів.
19. Мораль і політика.
Політика і мораль — важливі складники життя будь-якого людського суспільства. Політика, що прагне досягнення своїх цілей, не може обійтися без такого значного внутрішнього регулятора людської поведінки, як мораль, і тому змушена апелювати до морального почуття мільйонів людей, використовуючи його в тій чи іншій мірі.
В такій ситуації можливі спроби підкорити собі мораль, перетворити її на служницю політики, надати їй форми, неспроможної забезпечити власний суверенітет.
Співвідношення моралі і політики неоднозначні, оскільки вони залежать від історичних обставин, сил, які вертять політику, а також від місця моралі в системі соціального життя. У тоталітарних політичних системах моральні спонуки у структурі політичної свідомості часто набувають форми протидії, опору владі, зневіри, політичного нігілізму. В демократичних державах ідеологічний і психологічний настрій людей зорієнтований на творчі ідеали, реалізацію принципів гуманізму і соціальної справедливості.
Функції та сутність моралі і політики як форм соціального життя не завжди однакові. Мораль зорієнтована на гармонізацію суспільних відносин і міжособистісних стосунків, а політика загалом спрямована на підпорядкування однієї волі (індивідуальної, групової) волі іншій. Узгодженість інтересів влади і переважної більшості громадян держави сприяє гуманізації політики і підвищенню моральної культури народу. Не кожна мораль є безумовно позитивним феноменом, оскільки вона може бути не лише природною (сформованою у наслідок тривалого стихійного процесу), а й "штучною" — спеціально сконструйованою, такою, яка б задовольняла певну ідеологічну доктрину чи соціальну групу. її різними способами нав'язують громадянам у прагнення досягти своїх цілей. Політика нерідко апелює до моральних почуттів людей, намагаючись нав'язати "лжемораль" (доноси на товаришів, друзів, рідних проголошувалися високоморальними). Однак це не є мораллю.