60. Глобальні проблеми людства та шляхи їх розв’язання.

У другій половині нашого століття людство зіткнулося з глобальними проблемами, від вирішення яких залежить подальший соціальний прогрес, доля цивілізації.

Глобальні проблеми можна розділити на чотири основні групи:

• соціально-політичного характеру — запобігання ядерній війні; припинення гонки озброєнь; мирне вирішення регіональних, міждержавних та міжнаціональних конфліктів, будівництво світу без насилля на основі довіри у відносинах між народами, зміцнення системи загальної безпеки;

• соціально-економічного характеру — подолання економічної відсталості і зв'язаних з нею злиденності й культурної відсталості; забезпечення ефективного виробництва та економічного зростання країн світу; пошук шляхів вирішення енергетичної, сировинної та продовольчої кризи; оптимізація демографічної ситуації, особливо у країнах, що розвиваються; освоєння в мирних цілях навколоземного простору та Світового океану;

• соціально-екологічні, що зумовлені подальшим погіршенням природного середовища. З особливою гостротою постає необхідність ужити заходів для поліпшення атмосфери, гармонійного розвитку живої і неживої природи, раціонального використання природного потенціалу планети;

• стосовно прав Людини, включаючи людський вимір суспільного прогресу — дотримання соціальних, економічних та індивідуальних прав і свобод; ліквідація голоду, епідемічних захворювань, неуцтва; духовний розвиток особистості; подолання відчуження людини від природи, суспільства, держави тощо.

Цілком очевидно, що, не вирішивши цих проблем, людство не подолає глибоку кризу цивілізації, не забезпечить своє виживання і подальший всебічний прогрес. Не випадково, що саме в останні роки, усвідомивши ве­лику загрозу людству, народи за допомогою національно-державних інститутів, регіональних і міжнародних організацій стали активніше втілю­вати в практику глобальних взаємозв'язків і взаємовідносин такі принципи, як демократизація, демілітаризація, гуманізація.

Предмет політологіъ, методи і способи вивчення політики

(від грецьк. politika — державні й суспільні справи і logos — слово, поняття, вчення)

Є три підходи до визначення політології:

1. розуміння політології як міждисциплінарної науки, що охоплює всі перелічені й подібні галузі наукового знання про політику – досить поширений;

2. всю сукупність наукових знань про політику називають політологією у широкому розумінні, менш поширений;

3. Політологія — це наука про політичну систему суспільства та її різноманітні підсистеми. Жодна інша галузь наукового знання, яка досліджує політичну сферу суспільного життя, не робить це з такою системністю й повнотою, як політологія, і не має політичну систему суспільства в цілому як свій предмет. Політологія не може претендувати на вивчення всієї багатоманітності проявів політичного життя суспільства, однак вона є єдиною наукою, яка досліджує такі прояви в систематизованому вигляді - наш робочий.

Об'єктом політології як науки виступає політична сфера суспільного життя, основний зміст якої складають політико-владні відносини як відносини з приводу влади в суспільстві. Політика є об'єктом дослідження багатьох наук про суспільство, причому кожна з них має у цій сфері свій предмет і досліджує його притаманними їй методами й засобами.

Підходи до визначення предмета політології:

1. Інституціональний підхід-предмет політології це інститути(партії, організації…)Недоліки: Предмет політології розглядається, як формально-статичний, тобто цей підхід мало ефективний, при дослідженні динамічних політичних процесів.

2. Біхевіоризм-розглядає предмет політології, як тенденції і закономірності поведінки людей. Оснований на принципах позитивізму. Недоліки: біхевіористи не враховують внутрішні мотиви людської поведінки.

3. Підхід котрий розглядає політологію в широкому розумінні(Радугін).Політологія- це цілісна міждисциплінарна наука.

4. Шляхтун. Політологія наука про закономірності діяльності по керівництву і управлінню суспільству на основі публічної влади.

Політологія – наука про політику і її явища, котрі розглядаються в цілісності і єдності в процесі змін, тобто наука про світ політики.

Світ політики-політична реальність котру створюють політичні суб’єкти в процесі їх спілкуванні.

Проблеми котрі складають предмет політології:

• ´ Ідейно-теоретичне і соціально-філософське пояснення політичних процесів і явищ.

• ´ Політ. системи, влада, режими, держава, партії, суспільно-політ. Організації і рухи.

• ´ Політичні процеси, політична діяльність, участь і поведінка.

Методы политологии

Современная политология использует многообразные теоретические, философские, общелогические и эмпирические методы исследования.

Среди методов теоретического познания, т.е. приемов исследования, способов обобщения и формирования системы знания, обычно выделяют следующие:

• институциональный метод, который предполагает, что в центре исследования должны находиться политические структуры, их свойства и взаимосвязи, а также фиксированные нормы, на основе которых функционируют эти институты;

• социологический метод, ориентированный на выявление социальной обусловленности политики, влияния на нее экономики, культуры, идеологии и социальной структуры;

• исторический метод, рассматривающий политические явления в процессе их становления в прошлом и развития в настоящем;

• сравнительный метод, предполагающий сопоставление однотипных объектов (политических систем или ее отдельных структурных компонентов, моделей политических режимов в разных странах) у разных народов с целью выявления сходства и различий;

• системный метод, который применяется при исследовании сложных многоуровневых объектов (политические системы, институты). Сам объект рассматривается как целостность, формируемая взаимодействием элементов и находящаяся в многообразных связях с внешней средой;

• структурно-функциональный метод, который состоит в рассмотрении внутренней структуры системы с позиции функционального назначения каждого ее элемента;

• антропологический метод, исходящий в объяснении политики из природы и универсальности родовых качеств человека;

• психологический метод, направленный на изучение психологических механизмов политического поведения;

• бихевиоралистский метод, рассматривающий политику как поведение индивидов и групп, имеющих определенную мотивацию и установки. Как уже отмечалось, этот подход требует эмпирической проверки всех выводов;

• нормативно-ценностный метод оценивает политические процессы с точки зрения оптимального варианта, идеала.

Во вторую группу входят философские и общелогические методы, которые используются не только в политологии, но и в других науках:

• диалектический метод, который предполагает рассмотрение политических явлений с учетом их постоянного изменения, взаимосвязи частей и компонентов и внутренней противоречивости;

• метод восхождения от абстрактного к конкретному;

• анализ и синтез;

• индукция и дедукция;

• обобщение.

специально-научные методы: (социология)

• ´ массовое анкетирование

• ´ интервью

• ´ экспертные опросы

• ´ обработка документов.

Наряду с теоретическими, в политологии применяются многочисленные эмпирические методы сбора и анализа информации, заимствованные из естественных наук, кибернетики и социологии. Сюда относят:

• опрос - один из самых распространенных методов сбора политической информации. Опрос может проводиться в форме бесед, интервью, анкетирования, позволяющей выявить состояние общественного мнения по тому или иному вопросу;

• наблюдение, которое позволяет непосредственно отслеживать политические факты. Наблюдение бывает двух типов: невключенным и включенным. В первом случае события и факты отслеживаются со стороны, во втором - предполагается непосредственное участие наблюдателя в каком-либо событии или деятельности организации;

• статистические методы, с помощью которых производится накопление и систематизированное обобщение разнообразных эмпирических данных, отражающих различные состояния объекта;

• математические методы, которые открывают возможность для моделирования политических процессов;

• метод моделирования. Модель - это схематический образец изучаемого объекта, отражающий его сущностные качества. Моделирование позволяет проверить гипотезы, составить прогнозы, объяснить или описать какие-либо политические явления и процессы.