12. Національно-радикальний напрям української політичної думки (д.Донцов, м.Міхновський).

Особливості напряму: 1) представники Донцов, Міхновський, Сціборський, Бандера, Стецько 2)форма правління – народна держава (республіка). 3) тип політичного режиму – національна диктатура як перехідна форма державного будівництва. 4) ієрархія цінносте – нація-держава-суспільство.

Однією з основних причин втрати українцями державності М. Міхновський вважав відсутність внутрішньої і єдності й висував ідею національного солідаризму, яка має | об'єднати окремі частини нації в єдине ціле

М. Міхновський був одним із авторів конституційного проекту «Самостійна Україна» , за яким Україна мала бути президентською республікою з двопалатним парламен­том — Радою представників і Сенатом. Парламентські вибори мали відбуватися з урахуванням національно-еко­номічних особливостей дев'яти вільних і самоуправних земель. Передбачалися широкі громадянські свободи, суд присяжних, націоналізація землі за викуп і розподіл її за національною ознакою. Для М. Міхновського розв'язання національного питання мало передувати вирішенню питання соціального.

Мету існування нації він убачав не в матеріальних, а в духовних благах. Належність до того чи іншого стану визначається не за соціальною, а за психологічною ознакою.

Політична та ідеологічна концепція Д. Донцова най­повніше викладена у його праці «Націоналізм».

Головною ознакою нації стає ідеал політичного владарювання, державної незалежності. На відміну від В. Липинського, для якого створення держави було підставою для формування нації, для Д. Донцова саме поява нації, її прагнення до самостійного політичного життя є необхідною передумовою створення власної держави.

Боротьба за формування нації і державну незалежність повинна грунтуватися на романтизмі, фанатизмі та амораль­ності.

Необхідною умовою національного поступу, перетворен­ня маси в націю Д. Донцов вважав формування національної політичної еліти як державотворчого елемента. Цей елемент він називає по-різному: аристократією, провідною верствою, ініціативною меншістю, правлячою кастою. .

13. Ідеї федералізму та національно-територіальної автономії м.Драгоманова та м.Грушевського.

М. Драгоманов не поділяв марксистську тезу про визначальну роль матеріаль­ного виробництва в суспільному розвитку. Він вважав, що економічна діяльність задовольняє лише одну з потреб людини — «живлення», тоді як існують інші не менш важливі потреби — розмноження, пізнання, розваги. Люди прагнуть до спілкування та об'єднання, основними формами яких є громада й товариство.

Поняття «громада» є ключовим у політичних поглядах М. Драгоманова. На його думку, головним критерієм оцінки діяльності держави є служіння суспільному благу. Суть держави полягає не в її формі, а в тих правах і свободах, якими наділені громадяни. Політична історія людства є кругообігом трьох основних форм держави — аристократії, монархії й демократії

Головну причину поділу суспільства на багатих і бідних М, Драгоманов убачав у приватній власності. Покінчити зі злиденністю і гнобленням можна тільки шляхом організації колективної праці за умови колективної власності громади на землю та знаряддя праці.

М.С.Грушевський багато своїх праць присвятив громадсько-політичній тематиці, охопивши майже всі сторони української політики, суспільного життя й культурного розвитку.

Витоки своїх політичних поглядів сам М.Грушевський визначав у праці «Українська партія соціалістів-революціонерів та її завдання». У цій праці розкривається сутність народницького світогляду вченого — ідея пріоритетів інтересів народу, суспільства над інтересами держави. Цю ідею він відстоював протягом усієї своєї наукової та громадської діяльності. Виходячи із пріоритету ідеї народності, Грушевський звертається до дослідження історії українського народу як окремої етнокультурної одиниці, чому він присвятив десятки років наполегливої праці. Саме дослідження історії українського на­роду привели вченого до обгрунтування історико-юридичних прав цього на­роду на самостійність і власну державність.

Досліджуючи проблему, вчений дійшов висновку, що селянство є осно­вою української нації і самим історичним процесом воно навчено дивитися на себе як на єдиного справжнього представника нації, охоронця її традицій та ідеології, що воно є сильним, активним і національне відмінним від селянства Московщини, що Україна взагалі є країна землеробська, мужицька, з мужицькою культурою.