44. Політичні конфлікти. Джерела походження та способи врегулювання.

Конфлікт — це «зіткнення двох або більше різноспрямованих сил з метою реалі­зації їхніх інтересів в умовах протидії».

• К. цінностей - зіткнення ціннісних орієнтацій (ліві-праві, ліберали- консерватори, інтервенціоністи-ізоляціоністи тощо)

• К. інтересів - пов’ язаний із зіткненням різних, насамперед пол і соц-ек інтересів (напр. Через приватизацію в посткомуністичних сус-вах).

• К. ідентифікації - суперечності стосовно вільного визначення вільним громадянам своєї етнічної та громадянської приналежності.

Суб'єктами конфлікту можуть виступати індивіди, малі й великі групи людей, їхні різноманітні організації.

Конфлікти: соціальні, міжкласові, міжетнічні, міжрегіональні.

Причини виникнення і шляхи розв'язання конфліктів у суспільстві, з'ясування їх значення для суспільного розвитку, соціального управління, гармонізації суспільних відносин вивчає конфліктологія — самостійна галузь наукового. Підходи для врегулювання конфліктів:

Морально-правовий – врегулювання конфлікту з допомогою вибору правових і моральних норм. Результативність залежить від того, чи є між сторонами згода стосовно цих норм.

Силовий підхід – використовується, коли за нерівності партнерів сильніша сторона намагається придушити слабшу і нав’язати їй свою волю. Перемога з використанням силової моделі має однак перехідний характер, коли за певних умов переможець може стати переможеним.

Реалістичний. Прихильники даного підходу розуміють, що миру не може бути ніколи, тільки перемир’я.

Ідеалістичний – має місце, коли всі зацікавлені сторони, незалежно від стану і статусу, встановлюють взаємовідносини, прийняті для всіх, що відповідають індивідуальним поглядам кожного.

Компромісний – згода, порозуміння з політичними противниками, досягнуті шляхом взаємних поступок.

Консенсусний – згода між суб'єктами політики з певних питань на основі базових цінностей і норм, спільних для всіх соц. та політ. групп сусп.; прийняття рішень без голосування за виявленням загальн. згоди.

Інтегративний – передбачає, що кожна із сторін, забуваючи про свої попередні цілі й цінності, знаходить нові взаємоприйняті.

45. Типологія політичних конфліктів. Основні типи політичних конфліктів в Україні, та шляхи їх вирішення.

ПК – один з видів соціальних конфліктів. Специфіка якого визначається особливостями розвитку політичної дійсності. В основі – боротьба учасників політичного процесу за вплив.

1. внутрішньодержавні – можуть виникнути між політичною елітою і масою (коли не зважає на інтереси населення); між партійною елітою, гілками влади; конфлікти міжкласові, міжнаціональні, міжетнічні; міжконфесійні;

2. зовнішньодержавні – конфлікти між 2 або декількома державами за сфери впливу чи панування; можуть виникнути внаслідок територіальних, економічних розбіжностей;

Види:

• повстання – масовий відкритий збройний виступ певного класу проти існуючої в державі влади (панівного класу); коли панівна верхівка не віддає владу; непровамірний конфлікт (правомірний якщо нема інших способів);

• путч – специфічна форма збройної боротьби за владу яка спирається на військових (армії); після путчу – тоталітарне правління; не мають широкою підтримки в масах населення; репресивні методи проти іншого населення;

• заколот – збройний виступ ворожих державних сил спрямований на захоплення влади, зміну форми правління; ширший ніж путч; не досягає збройного повстання;

Путч – Заколот – Збройне повстання

• переворот – застосовується зброя; політичне правління переходить до армії;

• змова – таємна угода вузького кола осіб; домовляються про збройний виступ проти існуючої влади;

• громадянська непокора – в країнах демократичного спрямування; варіації: ненасильницький виступ групи чи партії; мітинг; демонстрації; політичні страйки; протистояння уряду

Методи врегулювання: уникнення конфлікту; відкладання конфлікту; урегулювання конфліктів – мирне протиборство сторін на основі збереження їхніх інтересів та позицій; арбітраж – сторони добровільно передають свої суперечності 3-ій стороні; переговори (найбільш ефективний)