16.2. Загальні види звільнення від кримінальної відповідальності

Звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з дійовим каяттям. Відповідно до ст. 45 КК, особа, яка вперше вчинила злочин невеликої тяжкості або необережний злочин середньої тяжкості, крім корупційних злочинів, звільняється від кримінальної відповідальності, якщо вона після вчинення злочину щиро покаялася, активно сприяла розкриттю злочину і повністю відшкодувала завдані збитки або усунула заподіяну шкоду.

Серед інших видів звільнення від кримінальної відповідальності звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з дійовим каяттям уперше передбачено в Загальній частині КК у ст. 45. Таке звільнення слугує розкриттю вчинених злочинів і, головне, максима­льно можливому усуненню чи пом'якшенню наслідків злочину.

Дійове каяття слід відрізняти від добровільної відмови. Перше можливо тільки після закінчення злочину, у той час, як добровільна відмова від злочину полягає в припиненні особою готування до злочину або припиненні дій (бездіяльності), безпосередньо спрямованих на вчинення злочину, якщо особа усвідомлювала можливість доведення злочину до кінця. Якщо відмова добровільна і остаточна, то кримінальна відповідальність особи, яка його вчинила, неможлива. Вона несе таку відповідальність лише в тому разі, якщо фактично вчинене нею діяння містить інший склад злочину (ст. 17 КК).

¹ Див.: Грищук В.К. Кримінальне право України. Загальна частина : [навч. посіб.] / В. К. Грищук. - К. : Видавничий дім «Ін Юре», 2007. - С. Л22-А2Л.

361

Юридичним фактом для реалізації розглядуваного виду звільнення від кримінальної відповідальності викладена в ст. 45 КК достатньо чітко - дійове каяття особи, яка вперше вчинила злочин невеликої тяжкості, що карається за законом позбавленням волі на строк до двох років, або іншим, більш м'яким покаранням за винятком основного покарання у виді штрафу в розмірі понад три тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, або необережного злочину середньої тяжкості, тобто злочину, за вчинення якого передбачено основне покарання у виді штрафу в розмірі не більше десяти тисяч НМДГ або позбавлення волі на строк від двох до п'яти років, крім корупційних злочинів. Такою, яка вчинила злочин уперше, вважається особа, яка раніше не вчиняла злочинів або раніше вчинила злочин, що вже втратив правове значення (судимість знята або погашена). Вчинення триваючого або продовжуваного злочину, двох або більше злочинів невеликої тяжкості, які утворюють сукупність (за винятком реальної), не може бути перепоною для застосування ст. 45 КК . У примітці до ст. 45 КК України зазначено, що корупційними є злочини, передбачені ст. 191, ст. 262, ст. 308, ст. 312, ст. 313, ст. 320, ст. 357, ст. 410, у випадку їх вчинення шляхом зловживання службовим становищем, а також злочини, передбачені статтями 210, 354, 364, 364 , 365², 368-369² КК.

Поняття «дійове каяття» не визначено в законі. Однак зі змісту ст. 45 КК випливає, що дійове каяття - це активна поведінка особи після вчинення нею злочину, що характеризується щирим каяттям, активним сприянням розкриттю злочину і повним відшкодуванням завданих нею збитків або усуненням заподіяної школи. Отже, «дійове каяття» включає в себе три складові, а саме: 1) щире каяття - це відверте, неприховане визнання особою своєї вини, відчуття відповідальності за вчинене та бажання виправити ситуацію, що склалася. Але слід зазначити, що на практиці при встановленні щирого каяття особи, яка вчинила злочин, виникають суттєві труднощі. З приводу цієї проблеми М. Є. Григор'єва дійшла висновку, що «зазначене поняття підвищує ризик помилок і порушень закону, знижує ефективність реалізації ст. 45 КК», і тому вона пропонує замінити щире каяття явкою з повинною . На нашу думку, ця зміна була б доречною; 2) активне сприяння розкриттю злочину - це добровільні дії особи, спрямовані на надання допомоги правоохоронним органам у встановленні всіх обставин кримінального провадження, а також причетних до нього осіб; 3) повне відшкодування завданих збитків або усунення заподіяної

¹ Див: Абзац 2 п. З Постанови ПВСУ«Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності» від 23.12.2005 № 12 // Вісник Верховного Суду України. - 2006. - № 2. - С 13-16.

² Григор 'єва М. Є. Звільнення особи від кримінальної відповідальності у зв'язку з її дійовим каяттям : автореф. дис. на здобуття наук, ступеня канд. юрид. наук : спец. : 12.00.08 «Кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право» / М.Є. Григор'єва. - X, 2007. - 20 с

362

шкоди - добровільне задоволення в повному об'ємі обґрунтованих претензій потерпілого, які обумовлені вчиненням злочину. Відшкодування збитків, що завжди мають певне майнове вираження і обчислюються в грошовому еквіваленті, передбачає відновлення тих майнових прав і благ, яких був позбавлений потерпілий внаслідок вчинення злочину. Усунення шкоди - це компенсація будь-яких моральних чи фізичних втрат, яких зазнала потерпіла особа в результаті вчинення злочину. Такі дії (відшкодування збитків або усунення шкоди) може бути здійснено не тільки винним, а й іншими особами (батьками неповнолітнього, родичами, близькими тощо). Але важливо, щоб ініціатива щодо такого відшкодування виходила саме від імені особи, яка вчинила злочин, і вона об'єктивно не мала можливості зробити це особисто (внаслідок відсутності власних коштів, перебування під вартою).

За наявності всіх цих складових особа звільняється від кримінальної відповідальності, а відсутність хоча б однієї із зазначених складових дійового каяття виключає звільнення особи від кримінальної відповідальності за ст. 45 КК. Виняток можуть становити лише випадки вчинення злочину чи замаху на нього, внаслідок яких не заподіяно шкоду або не завдано збитків .

Таким чином, цей вид звільнення від кримінальної відповідальності є безумовним, оскільки рішення про нього приймається остаточно і не ставиться в залежність від подальшої поведінки особи, та обов'язковим (імперативним), тобто за наявності всіх обставин, описаних у ст. 45 КК, застосування цього виду звільнення є обов'язком суду.

Звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з примиренням винного з потерпілим. У ст. 46 КК передбачено, що особа, яка вперше вчинила злочин невеликої тяжкості або необережний злочин середньої тяжкості, крім корупційних злочинів, звільняється від кримінальної відповідальності, якщо вона примирилася з потерпілим та відшкодувала завдані нею збитки або усунула заподіяну шкоду.

Звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з примиренням винного з потерпілим є новим для ЗУпКВ. Раніше потерпілий від злочину не міг вимагати відшкодування заподіяної шкоди від винного. Це здійснювалося лише через державну (публічну) владу . У КПК України існує норма, відповідно до якої кримінальні провадження порушуються лише за скаргою потерпілого щодо кримінальних правопорушень, передбачених ст. 477 КПК, за правилами, встановленими нормами глави 36 «Кримінальне провадження у формі приватного обвинувачення» КПК України. Перелік кримінальних правопорушень, встановлений ст. 477 КПК,

¹ Див.: Абзац 3 п. З Постанови ПВСУ «Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності» від 23.12.2005 № 12 // Вісник Верховного Суду України. - 2006. - № 2. - С 13-16.

²Матишевсъкий П. С Указ, праця. - С. 222-223.

363

достатньо великий - це правопорушення, передбачені: ч. 1 ст. 122, ст. 125, ч. 1 ст. 126, ч. 1 ст. 129, ст. 132, ч. 1 ст. 133 КК України тощо. КК та КПК України надали розглядуваному виду звільнення від кримінальної відповідальності не лише кримінально-правового характеру, але й риси приватно-кримінального права .

Результати примирення винного з потерпілим можуть бути враховані: при закритті кримінального провадження на підставі ч. З ст. 288 КПК України у разі примирення потерпілого і обвинуваченого (підозрюваного); як обставина, що пом'якшує покарання під час винесення вироку (п. 2 ч. 1 та ч. 2 ст. 66 КК), сприяє призначенню більш м'якого покарання, ніж передбачено законом (ст. 69 КК); при призначенні покарання та прийнятті рішення про звільнення обвинуваченого (підсудного) від покарання з випробуванням (ст. 75 КК)^l . Проте призначення покарання за наявності обставин, що пом'якшують покарання, не буде застосовуватись за вчинення злочинів невеликої та середньої тяжкості, оскільки підстави звільнення від кримінальної відповідальності у цих випадках є менш вибагливими до змісту посткримінальної поведінки особи (ч. 1 ст. 45, ч. 1 ст. 46, ч. 1 ст. 97 КК України тощо) .

У ст. 46 КК закріплюється позитивна, соціально схвалювана поведінка, тобто примирення з потерпілим та відшкодування завданих збитків або усунення заподіяної шкоди. Безпосередньо звільнення від кримінальної відповідальності є поступкою, тобто заключною складовою цієї норми, своєрідним «антиподом» санкції (Г. О. Усатий), є проявом заохочувального методу кримінально-правового регулювання, перевага якого перед каральним полягає у досягненні бажаного результату більш гуманними засобами і меншими зусиллями за наявності значної економії репресії .

Відповідно до ст. 46 КК звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з примиренням винного з потерпілим є обов'язковим за наявності підстави, пов'язаної з позитивною посткримінальною поведінкою, яка полягає у примиренні особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, з потерпілим. Умовами такого

¹ Матишевський П. С Указ, праця. - С. 223.

² Див.: Мандриченко Ж. В. Звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з примиренням винного з потерпілим : автореф. дис. на здобуття наук, ступеня канд. юрид. наук: спец. : 12.00.08 «Кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право» / Ж. В. Мандриченко. - О., 2007. - 17 с

³ Хряпінський П. В. Відшкодування завданих збитків або усунення заподіяної шкоди як константа позитивної посткримінальної поведінки особи / П. В. Хряпінський // Часопис Академії адвокатури України. - 2010. - № 9 (4). - С 101-107.

⁴ Див.: Ященко A.M. Примирення з потерпілим у механізмі кримінально- правового регулювання : автореф. дис. на здобуття наук, ступеня канд. юрид. наук: спец. : 12.00.08 «Кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право» / А. М. Ященко. - К., 2006. - 20 с

364

звільнення є: 1) особа вчинила злочин вперше; 2) вчинений злочин (за класифікацією, що дана в ст. 12 КК) належить до умисних злочинів невеликої тяжкості або необережних злочинів середньої тяжкості. Особливістю вчиненого злочину в розглядуваному випадку є обов'язкова наявність потерпілого, яким може бути лише фізична особа, якій злочином заподіяно моральну, фізичну або майнову шкоду і яку визнано потерпілим відповідно до ч.ч. 2 і 3 ст. 55 КПК України; 3) має місце примирення винного з потерпілим (потерпілими); 4) винна особа відшкодувала потерпілому завдані злочином збитки або усунула заподіяну шкоду. Відшкодування збитків - надання компенсації потерпілому шляхом виплати грошової вартості збитку, передача свого майна в натурі або наданні іншого майнового еквіваленту. Усунення заподіяної шкоди - це ліквідація наслідків злочину в натуральному вигляді, що, зазвичай, виникає тоді, коли у винного недостатньо коштів для відшкодування заподіяної шкоди, але він може власними силами усунути збитки. На практиці виникають питання про можливість звільнення від відповідальності за умовами угоди між потерпілим і винним, коли відшкодування завданих збитків або усунення заподіяної шкоди відкладається на майбутнє. Так, особа готова відшкодувати потерпілому заподіяну шкоду, але завдяки своєму матеріальному становищу чи з якихось інших причин не в змозі зробити це відразу. Вона пропонує виконати певні зобов'язання поступово, скажімо, визначеними частками протягом узгодженого строку, оформивши свої майнові взаємини з потерпілим у формі угоди про примирення. Або особа, яка вчинила злочин, пропонує потерпілому відновити знищене майно власними силами за певний час. В цих випадках сторони укладають мирову угоду, де визначають порядок відшкодування збитків. Закриття кримінального провадження і звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з примиренням повинні допускатись і тоді, коли шкода ще реально не відшкодована, але сторони кримінально-правового конфлікту уклали угоду, де передбачили порядок її відшкодування .

Примирення означає прощення потерпілим особи, яка вчинила злочин і заподіяла йому шкоди. Воно має бути добровільним волевиявленням потерпілого без застосування до нього примусу. Відшкодування завданих збитків або усунення заподіяної шкоди є невід'ємною частиною примирення, а не окремим, відірваним від нього явищем. Так, ПВСУ в абз. 4 п. 4 Постанови «Про практику застосування судами Укаїни законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності» зазначив, що звільнення винної особи від кримінальної відповідальності та закриття справи у зв'язку з примиренням із потерпілим можливе тільки в разі відшкодування

¹ Хряпінський П. В. Відшкодування завданих збитків або усунення заподіяної шкоди як константа позитивної посткримінальної поведінки особи / П. В. Хряпінський // Часопис Академії адвокатури України. - 2010. - № 9 (4). -С 101-107.

365

завданих збитків або усунення заподіяної шкоди . Відшкодування шкоди потерпілому у кримінальному провадженні у формі приватного обвинувачення може відбуватися на підставі угоди про примирення або без неї (ст. 479 КПК України).

Таким чином, цей вид звільнення від кримінальної відповідальності є безумовним та обов'язковим, і тому суд має здійснювати його за правилами, встановленими ст. 285-289 КПК.

Звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з передачею особи на поруки. Відповідно до ст. 47 КК особу, яка вперше вчинила злочин невеликої або середньої тяжкості, крім корупційних злочинів, та щиро покаялася, може бути звільнено від кримінальної відповідальності з передачею її на поруки колективу підприємства, установи чи організації за їхнім клопотанням за умови, що вона протягом року з дня передачі її на поруки виправдає довіру колективу, не ухилятиметься від заходів виховного характеру та не порушуватиме гтюмалського порядку.

Юридичним фактом для звільнення особи від кримінальної відповідальності зв'язку з передачею її на поруки є її щире каяття у вчиненому злочині. Воно передбачає щирий жаль за вчинений злочин і засудження своєї поведінки, а також це каяття повинно бути підтверджено дієвою поведінкою винної особи, тобто ця особа повинна публічно визнати свою вину, сприяти розкриттю і розслідуванню всіх обставин кримінального провадження та добровільно відшкодувати завдану шкоду.

Умовами цього виду звільнення від кримінальної відповідальності є: 1) вчинення особою злочину вперше. З проводу цієї умови Т. Б. Ніколаєнко зазначила, що було б доцільним установити у КК України пряму заборону щодо повторної можливості звільнення від кримінальної відповідальності осіб, раніше звільнених від кримінальної відповідальності за вчинення злочину ; 2) вчинений вперше злочин має бути невеликої або середньої тяжкості та не належиш до корупційних злочинів (див. примітку до ст. 45 КК України); 3) клопотання колективу підприємства, установи чи організації про передачу на поруки особу, яка вчинила вищезазначений злочин. Таке клопотання може бути ініційоване керівництвом колективу або його членів, винним або членами його сім'ї, слідчим, прокурором або судом. Особа, яка ініціює передачу на поруки особу, яка вчинила вищезазначений злочин, повідомляє збори колективу про характер суспільно небезпечного діяння та обставини його вчинення.

¹ Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності : Постанова ПВСУ від 23.12.2005 № 12 // Вісник Верховного Суду України. - 2006. - № 2. - С. 13-16.

² Ніколаєнко Т. Б. звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з передачею особи на поруки : автореф. дис. на здобуття наук, ступеня канд. юрид. наук: спец. : 12.00.08 «Кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право» / Т. Б. Ніколаєнко. - К., 2008. - 20 с

366

Рішення про клопотання перед судом про передачу особи на поруки приймають загальні збори колективу, які беруть на себе зобов'язання виховати в особи повагу до закону, а також дотримання громадського порядку. Про прийняте рішення вказується у відповідному документі -наприклад, у протоколі.

Розглянувши клопотання трудового колективу і дійшовши висновку, що виправлення винного можливе в такому колективі, та отримавши згоду підозрюваного на звільнення від кримінальної відповідальності зв'язку з передачею її на поруки, прокурор складає клопотання про звільнення від кримінальної відповідальності та без проведення досудового розслідування у повному обсязі надсилає його до суду. Суд своєю ухвалою закриває кримінальне провадження та звільняє підозрюваного, обвинуваченого від кримінальної відповідальності і передає його на поруки колективу.

Цей вид звільнення застосовується з певним законодавчим застереженням, а саме: особа протягом року після передачі її на поруки виправдає довіру колективу, не ухилятиметься від заходів виховного характеру і не порушуватиме громадського порядку. У разі порушення цих вимог відносно особи реалізується кримінальна відповідальність за вчинений нею злочин. А якщо ця особа, яку передано на поруки, протягом одного року вчинить новий злочин, то їй має бути призначено покарання за правилами, встановленими щодо множинності злочинів. Отже, остаточне звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з передачею особи на поруки вважається з моменту успішного проходження такою особою іспитового строку, а не з моменту винесення ухвали суду.

Таким чином, звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з передачею особи на поруки є умовним, факультативним (таке звільнення від кримінальної відповідальності є правом, а не обов'язком суду, тобто необов'язковим) та суб'єктивним (можливість його застосування за умови позитивної посткримі-нальної поведінки особи). І тому, маємо підкреслити, що звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з передачею особи на поруки має певну специфічність, а саме: активна участь громад-ськості (тобто колективу підприємсіБсі, усіанив»-ци_р_рганізації) у досягненні позитивних змін в соціальній поведінці особи. ^^""^

Звільнення віл кримінальної відповідальності у зв'язку зі "«ціною обстановки. На підставі ст. 48 КК «особу, яка вперше вчинила злочйн-яевеликої .абе-еерє"дньої тяжкості, крім корупційних злочинів, може бути звільнено від кримінальної відповідальності, якщо буде визнано, що на час кримінального провадження внаслідок зміни обстановки вчинене нею діяння втратило суспільну небезпечність або ця особа перестала бути суспільно небезпечною». Загальний юридичний факт для звільнення особи, яка вчинила злочин, від кримінальної відповідальності можна визначити як недоцільність її реалізації в новій обстановці, в якій або вчинене особою кримінально каране діяння або сама винна особа перестали бути суспільно небезпечними. При цьому у ст. 48 КК сформульовані два самостійні,

367

хоча і подібні юридичні факти для звільнення від кримінальної відповідальності: 1) втрата діянням характеру суспільно небезпечного; 2) втрата особою суспільної небезпечності внаслідок зміни обстановки. Іноді у літературі не приділяється належної уваги розмежуванню цих юридичних фактів, тому поняття зміни обстановки тлумачиться дещо у спрощеному вигляді . Разом з тим їхній зміст суттєво різниться.

Зміна обстановки щодо втрати діянням характеру суспільно небезпечного у широкому розумінні означає глибокі зміни в соціальних, економічних, політичних, духовних, міжнаціональних, воєнних, міжнародних, природних, організаційних, виробничих та інших умовах життя суспільства в масштабі всієї країни або її великого регіону. Ці зміни впливають і на громадську правосвідомість, що в нових умовах не сприймає як суспільно небезпечне діяння, вчинене в іншій обстановці, коли становило значну небезпеку для суспільства. Зміна обстановки повинна бути настільки значною, що під її впливом втрачається суспільна небезпека не якогось конкретного злочину, а всіх злочинів даного виду, тобто відпадає типовий ступінь суспільної небезпеки певної категорії діянь, передбачених законом про кримінальну відповідальність . Так, після скасування в Україні чи її окремих місцевостях воєнного чи надзвичайного стану, що особливо актуально на тлі останніх подій, втрачають суспільну небезпеку діяння, визнані злочинними в умовах воєнного чи надзвичайного стану.

При цьому ПВСУ розрізняє зміну обстановки й у вузькому розумінні, що стосується об'єктивних (зовнішніх) змін умов життя, в яких перебувала особа на час вчинення злочину та які значною мірою позначались на її суспільній небезпечності. Для застосування ст. 48 КК необхідно встановити, що після вчинення певного злочину обстановка змінилася таким чином, що вчинене діяння вже не є суспільно небезпечним .

Утрата діянням характеру суспільно небезпечного зовсім не рівнозначна відсутності юридичного факту для реалізації кримінальної відповідальності. В момент вчинення діяння містило склад злочину, передбаченого КК України, а отже, і слугувало підставою для кримінальної відповідальності. Таке діяння не було малозначним і не підпадало під дію ч. 2 ст. 11 КК України. Оскільки ЗУпКВ не змінився і вчинене особою діяння продовжує формально залишатися кримінально протиправним, зберігається юридичний факт для

¹ Советское уголовное право. Общая часть : [учеб.] / под ред. Г. А. Кригера, Н. Ф. Кузнецовой, Ю. М. Ткачевского. - 2-е изд., доп. и перераб. - М. : Изд-во Моск. ун-та, 1988. - С. 270.

² Уголовная ответственность и ее реализация в деятельности органов внутренних дел : [учеб. пособ.] / под ред. Н. И. Загородникова. - М. : Изд-во МВШМ МВД СССР, 1987.-С. 53.

³ Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності : Постанова ПВСУ від 23.12.2005 № 12 // Вісник Верховного Суду України. - 2006. - № 2. - С. 13-16.

368

реалізації відносно особи, яка його вчинила, кримінальної відповідальності. Тому для застосування ст. 48 КК украй важливо встановити, у чому конкретно виразилася зміна обстановки і чому вона спричинила втрату діянням характеру суспільно небезпечного.

Так, Ратнівським районним судом Волинської області від 26 жовтня 2010 року громадянку К., яка не мала судимості, було звільнено від кримінальної відповідальності за ч. 1 ст. 366, ч. 2 ст. 191 КК України на підставі ст. 48 КК України у зв'язку зі зміною обстановки, а провадження у справі закрито. Звільняючи особу від кримінальної відповідальності у звязку із зміною обстановки на підставі ст. 48 КК України, суд повинен зазначити, у чому полягала зміна обстановки, а саме, встановити не тільки те, яка обстановка існувала під час учинення злочину, а й те, в чому полягали її зміни на час розгляду справи, та навести конкретні дані, які б свідчили про зміну обстановки та втрату діянням чи особою суспільної небезпечності. Стаття 48 КК України не підлягає застосуванню з огляду лише на позитивні характеристики особи, яка вчинила злочин, визнання нею винуватості й каяття у вчиненому, якщо при цьому не було встановлено зміни обстановки. Зазначених вимог закону суд не дотримав. Зокрема, приймаючи рішення про звільнення гр. К. від кримінальної відповідальності на підставі ст. 48 КК України, суд указав, що вчинені гр. К. вперше злочини відносяться до невеликої та середньої тяжкості, вона добровільно відшкодувала шкоду, звільнена з посади голови дільничної виборчої комісії виборчої дільниці № 170 по закінченню терміну дії повноважень, характеризується позитивно, має на утриманні неповнолітню дочку дитину-інваліда та сина інваліда дитинства, тому підсудна підлягає звільненню від кримінальної відповідальності у звязку зі зміною обстановки, оскільки припинила бути суспільно небезпечною. Таким чином, суд не навів у постанові жодних обґрунтованих міркувань про те, у чому полягала зміна обстановки на час розгляду справи і які саме наслідки вона потягла утрату злочином суспільної небезпечності чи втрату гр. К. суспільної небезпечності, та у чому конкретно це виражено. У зв'язку з викладеним, постанову суду не можна визнати обґрунтованою, а тому вона підлягає скасуванню, а справа направленню на новий судовий розгляд, при якому необхідно врахувати вищевказане, доводи прокурора, викладені у касаційній скарзі, та прийняті законне та обґрунтоване рішення .

При втраті суспільної небезпеки особою, яка вчинила злочин, зміну обстановки слід розуміти більш вузько: вона стосується умов життя і діяльності особи в момент вчинення нею злочину. Досить часто про втрату небезпеки особою, що вчинила злочин, свідчать не тільки

¹ Ухвала колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 31 травня 2011 року [електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/16147692.

369

об'єктивні умови її життя, але й її дійове каяття після вчинення злочину, а також її відповідальні поведінка і добросовісне ставлення до виконання своїх професійних обов'язків. Так, ПВСУ вказав на те, що особу можна визнати такою, що перестала бути суспільно небезпечною, у разі, якщо вона сама або обстановка навколо неї зазнала таких змін, що унеможливлюють вчинення нею нового злочину . Подібні зміни обстановки можуть полягати, наприклад, у відстороненні винного від посади, з використанням якої був вчинений злочин; у призові особи на військову службу або за мобілізацією (у зв'язку з подіями на Сході України) і розриві зв'язків із криміногенним середовищем, під впливом якого був вчинений злочин; у припиненні подружніх відносин, ускладнення яких слугувало психологічною причиною злочину; у законослухняній і добропорядній поведінці протягом тоивалого часу і т.п.

Пепедумовою для звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку зі зміною обстановки є вчинення особою вперше злочину невеликої або середньої тяжкості (ст. 12 КК). Закон надає можливість застосувати цей вид звільнення від кримінальної відповідальності до особи, яка перестала бути суспільно небезпечною на момент вирішення цього питання (після зміни тієї обстановки, в якій було вчинено злочин), а не на момент вчинення злочину. Цей вид звільнення є необов'язковим, тобто звільнення особи від кримінальної відповідальності у зв'язку зі зміною обстановки є правом, а не обов'язком суду. Суд вирішує це питання в порядку, передбаченому ст. 288 «Розгляд питання про звільнення від кримінальної відповідальності» КПК України. З урахуванням характеру вчиненого злочину, тяжкості заподіяної шкоди, часу, що минув з моменту його вчинення, а також важливості обставин, що свідчать про зміну обстановки і про втрату діянням характеру суспільно небезпечного та особою суспільної небезпечності. При цьому звільнення від кримінальної відповідальності буде остаточним і безумовним, тобто воно нєзсЩЄжиеь—від—наступної—поведінки особи;—звільненої від дідиствіїпзльності. або від яких-небудь інших обставин і vmob. —

Звільнення віл кримінальної відповідальності v зв'язку із чакінченням стпоків давності притягнення до кримінальної вітпогГГпі-чьногті. Такий вид звільнення вія іфтштшЛуппі відповідальності пов'язаний із закінченням строків давності. Давність притягнення до кримінальної відповідальності - це проміжок визначеного законом строку, що минає з моменту вчинення злочину і до моменту набрання обвинувальним вироком суду законної сили.

Звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності не слід розглядати як прощення особи, яка вчинила

¹ Абзац 5 п. 7 Постанови ПВСУ «Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності» від 23.12.2005 № 12 // Вісник Верховного Суду України. - 2006. - № 2. - С 13-16.

370

злочин, або полегкість до неї з боку держави. Справа в тому, що зі спливом тривалого часу після вчинення злочину суттєво ускладнюється досудове слідство, втрачають силу докази, забуваються чи спотворюються в пам'яті деталі злочину, що відомі свідкам, потерпілим, а також іншим учасникам кримінального провадження. Внаслідок цього об'єктивний розгляд судом кримінальних проваджень такої категорії та встановлення по них обставин злочину часто стає або ускладненим, або навіть неможливим. Крім того, якщо винна особа багато років після вчиненого вела законослухняний спосіб життя, не вчиняла нових злочинів, то це є підґрунтям для визнання її такою, що виправилася. Застосування до зазначеної особи кримінально-правових засобів впливу примусового характеру у цих випадках стає безглуздим.

Відповідно до ст. 49 КК умовами звільнення особа, яка вчинила злочин, від кримінальної відповідальності є: 1) закінчення установленого законом такого строку: а) два роки - у разі вчинення злочину невеликої тяжкості, за який передбачене покарання менш суворе, ніж обмеження волі; б) три роки - у разі вчинення злочину невеликої тяжкості, за який передбачене покарання у виді обмеження або позбавлення волі; в) п'ять років - у разі вчинення злочину середньої тяжкості; г) десять років - у разі вчинення тяжкого злочину; д) п'ятнадцять років - у разі вчинення особливо тяжкого злочину; 2) відсутність обставин, що порушують перебіг строку давності. При дотриманні цих умов особа, яка вчинила злочин, підлягає звільненню від кримінальної відповідальності. На відміну від ст. 48 КК УРСР 1960 р. законодавець уточнив правову природу звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності, чітко встановив межі початкового і кінцевого моменту обчислення таких строків, а також передбачив можливість застосування такого звільнення до осіб, які вчинили злочин будь-якої категорії. Крім того, у ст. 49 чинного КК тривалість строків давності залежить від ступеня тяжкості вчинених злочинів і виду покарання.

Строки давності обчислюються з дня вчинення злочину і до моменту набрання вироком законної сили. Відповідно до ч.ч. 1—4 ст. 532 КПК України вирок або ухвала суду першої інстанції, ухвала слідчого судді, якщо інше не передбачено КПК України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого КПК України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, вважається, що вирок чи ухвала суду, ухвала слідчого судді не набрала законної сили. Судові рішення суду апеляційної та касаційної інстанцій, Верховного Суду України набирають законної сили з моменту їх проголошення.

Згідно зі ст. 115 КПК України при обчисленні строків днями та місяцями не береться до уваги той день, від якого починається строк, за винятком строків тримання під вартою, проведення стаціонарної психіатричної експертизи, до яких зараховується неробочий час та які

371

обчислюються з моменту фактичного затримання, взяття під варту чи поміщення до відповідного медичного закладуобчисленні строків не беруться до уваги той день і та година, від яких починається строк. Тому перебіг строку давності необхідно обчислювати з нуля годин доби, що починається після дня вчинення злочину, і з 24 годин останньої доби строку давності.

КК України, крім зупинення перебігу строку давності, зберіг його переривання, якщо до закінчення встановлених у ньому строків особа вчинить новий середньої тяжкості, тяжкий або особливо тяжкий злочин. Це зобов'язує провозастосовні органи в кожному конкретному випадку доводити, що в період перебігу строку давності особа не вчиняла зазначеного злочину. Обчислення давності в цьому разі починається з моменту вчинення нового злочину (ч. З ст. 49 КК), тобто частина строку давності, яка минула, втрачає своє значення. Строк давності починається заново, з моменту вчинення нового злочину і спливає самостійно, при цьому водночас і паралельно з моментом закінчення давності за вчинення нового злочину - строк давності за кожний з цих злочинів обчислюється самостійно з моменту вчинення нового злочину .

Крім того, обставиною, що порушує перебіг строку давності, визнається ухилення особи, яка вчинила злочин, від слідства або суду. У цих випадках перебіг давності відновлюється з дня з'явлення особи із зізнанням або її затримання. У такому разі особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з часу вчинення злочину минуло п'ятнадцять соків (ч. 2 ст. 49 КК).

Ухилення від слідства або суду може виражатися в будь-яких умисних діях, спрямованих на уникнення від реалізації кримінальної відповідальності за вчинений злочин (виїзд в інше місце проживання в країні чи за кордоном, перехід на нелегальне становище). Сам факт ухиляння від слідства або суду може становити собою злочин (втеча особи з-під варти (ч. 1 ст. 393)). Оскільки цей вид ухилення супроводжується вчиненням нового злочину, то тут слід застосовувати положення про переривання перебігу давності (ч. З ст. 49), а не про зупинення перебігу давності (ч. 2 ст. 49) .

У контексті ст. 49 КК «особою, яка вчинила злочин, ухилилася від слідства або суду» є обвинувачуваний (підозрюваний), який, з метою уникнення кримінальної відповідальності, умисно приховує від органів досудового розслідування чи суду місце свого перебування. Відповідно до ст. 138 КПК якщо під час досудового розслідування місцезнаходження підозрюваного невідоме, то слідчий, прокурор оголошує його розшук. Про оголошення розшуку виноситься окрема

¹ Матишевський П. С Кримінальне право України. Загальна частина : [підручник] /П. С Матишевський. - К. : А.С.К., 2001.- С. 229.

Яауюзво-практичний коментар до Кримінального кодексу України / за заг. ред. П. П. Андрушка, В. Г. Гончаренка, Є. В. Фесенка. - 2-е вид., перероб. та доп. -К. : Дакор, 2008. - С. 128.

372

постанова, якщо досудове розслідування не зупиняється, або вказується в постанові про зупинення досудового розслідування, якщо таке рішення приймається, відомості про що вносяться до ЄРДР. Не можуть розглядатися як такі, що ухиляються від слідства і суду особи, які хоча й переховуються після вчинення злочину, але органам досудового розслідування про їх не відомо як про осіб, які вчинили злочин.

З дня винесення слідчим, прокурором постанови чи судом ухвали про розшук обвинувачуваного (підозрюваного) перебіг строку давності зупиняється. При обчисленні строків давності слід враховувати специфіку визначення початку їхнього плину при триваючих злочинах і продовжуваних злочинах. Строк давності при триваючих злочинах починається з моменту явки особи з повинної чи з дня його затримання. При продовжуваних злочинах строк давності обчислюється з моменту вчинення останнього діяння, що утворює злочин, який продовжується.

Звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності відповідно до ст. 288 КПК є обов'язковим, за винятком випадку застосування давності, передбаченого ч. 4 ст. 49 КК . Так, питання про застосування давності до особи, що вчинила особливо тяжкий злочин, за який згідно із законом може бути призначено довічне позбавлення волі, вирішується судом. Якщо суд, зазначається у ч. 4 ст. 49 КК, не визнає за можливе застосувати давність, довічне позбавлення волі не може бути призначено і замінюється позбавленням волі на певний строк.

Виняток із загальних правил при застосуванні строку давності притягнення до кримінальної відповідальності становлять норми міжнародного права про незастосування строків давності до військових злочинців, які порушили закони та звичаї війни, та вчинили злочини проти миру та безпеки людства (ст.ст. 437-439), а також геноцид (ч. 1 ст. 442) незалежно від часу вчинення зазначених злочинів. Крім того, законодавець до цього переліку додав всі злочини проти основ національної безпеки, передбачених у статтях 109-114 , до яких також не застосовується строк давності (ч. 5 ст. 49 КК).