10.6. Мотив і мета злочину. Емоційний стан

Будь-яка осмислена поведінка людини є мотивованою і спрямованою на досягнення певної мети. Завдяки цьому правильна юридична оцінка вчиненого неможлива без урахування мотивів і мети, якими керувався винний, вчиняючи злочинне посягання.

Мотив - усвідомлена або неусвідомлена спонука внутрішнього характеру, що рухає людиною і посуває її до вчинення певного діяння.

Сучасна психологія виходить з того постулату, що будь-яка усвідомлена поведінка людини, у тому числі й злочинна, є мотивованою і цілеспрямованою. Безмотивною може бути лише поведінка неосудних або явно малолітніх суб'єктів, які не усвідомлюють фактичного характеру вчинюваних ними дій.

Чинником самого мотиву є потреби людини, її емоції, почуття тощо. Мотив може бути благородним - вираженим у формі любові, совісності, жалю, співпепеживання. доброзичливості, щирості, душевності, сеолечності тощо. Мотиви можуть бути й неблагородні: ненависть і уомога, злість і ревнощі, корисливість і заздрість, презирство і жопстокість тощо. Мотиви злочину - це найчастіше такі їх психологічні шзновиди, як помста, жопстокість та жалібність.

Мотив злочину - ие усвідомлена спонука особи, яка викликала у неї намір вчинити злочин. Мотив є обов'язковою ознакою суб'єктивної сторони складу злочину у тому разі, якщо він безпосередньо вказаний у диспозиції кримінально-правової норми. Наприклад, однією з обов'язкових ознак суб'єктивної сторони складу злочину, передбаченого ст. 364 КК, є наявність корисливих мотивів - одержання будь-якої неправомірної вигоди для самої себе чи іншої фізичної або юридичної особи. Зазначений мотив виразно простежується у складі злочинів, що описані у ст. 368 та ст. 222 КК. У деяких статтях КК мотив визначено як ознаку, що надає злочину кваліфікованого виду (ч. 2 ст. 183, пункти 6, 11 ст. 115, ч. 2 ст. 375 КК тощо). У деяких випадках мотив злочину випливає зі змісту диспозиції КК, і у цьому разі він має важливе значення при встановленні складу злочину та форми вини. Наприклад, такі злочини, як викрадення майна (статті 185-189 КК),

213

одержання хабара (ст. 368 КК) вчиняються з корисливих мотивів, хоча вони і не вказані у відповідних статтях КК. Неретельність у встановленні мотиву злочину нерідко призводить до помилок під час його кваліфікації.

Так, ір. К., працюючи головним бухгалтером ТОВ «Самара ТІ», маючи намір на заволодіння бюджетними коштами в особливо великих розмірах, діючи з метою покращення фінансового стану підприємства за рахунок незаконно отриманих з бюджету коштів, 22 лютого 2013 року склала та подала до Індустріальної МДШ, міста Харкова, ГУ Міністерства доходів і у Харківській області, декларацію з податку на додану вартість ТОВ «Самара ТІ» за січень 2013 року, в якій було незаконно заявлено відшкодування ГЩВ на користь вказаного товариства у сумі 213881 грн. Відповідно до положень п. 2 ч. 1 ст. 91 КПК України у кримінальному провадженні підлягають доказуванню винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета його вчинення. Згідно обвинувального акту гр. К. пред'явлено обвинувачення у службовому підробленні і замаху на заволодіння чужим майном шляхом зловживання своїм службовим становищем. Згідно положень ч. 1 ст. 15 КК України обов'язковою ознакою замаху на злочин є наявність у особи прямого умислу, а злочин, передбачений ст. 191 КК України характеризується наявністю корисливого мотиву та мети. Разом з тим, відповідна форма вини, мотив і мета злочину у обвинувальному акті відносно гр. К. не визначені. Ці обставини злочину, передбаченого ч. 2 ст. 15 і ч. 4 ст. 191 КК України, суд також не встановив. У вироку зазначено, що гр. К. вчинила інкриміновані їй дії з метою покращення фінансового стану підприємства за рахунок незаконно отриманих бюджетних коштів, але таке трактування обставин не відповідає змісту обвинувального акту, тому апеляційний суд скасував цей вирок .

У тому разі, якщо мотив злочину є обов'язковою ознакою суб'єктивної сторони певного складу злочину, він впливає на кваліфікацію самого злочинного діяння. Якщо мотив злочину не викладений у конкретній нормі ЗУпКВ або не випливає безпосередньо з його змісту, тоді він не має значення для кваліфікації складу злочину, але враховується судом відповідно до ст. 66 і ст. 67 КК при призначенні покарання.

Мета злочину - це бажання особи, яка вчиняє суспільно небезпечне діяння, досягти певних шкідливих наслідків. Вона є характерною ознакою умисних злочинів, що вчиняються з прямим умислом. Визначити, які конкретні злочинні наслідки своїх дій передбачав винний та бажав їх настання, можливо лише при ретельному аналізі складу вчиненого злочину та виявленні його

¹ Ухвала колегії суддів з розгляду кримінальних справ апеляційного суду Харківської області від 28 жовтня 2014 року у справі № 641/9450/13-к (електронний ресурс). - Режим доступу:

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/41191335.

214

елементів і всіх обставин справи. Порушення цієї вимоги породжує серйозні помилки щодо кваліфікації злочину.

Так, Д. було засуджено за п. 7 ч. 2 ст. 115 КК за вбивство з хуліганських мотивів свого тестя Л. Проте ретельний аналіз всіх обставин кримінального провадження, зроблений судовою колегією ВССУ, привів до висновку, що Д. не ставив за мету вчинити вбивство Л., а заподіяв йому на ґрунті особистих взаємовідносин тілесне ушкодження, яке спричинило гостру втрату крові, внаслідок чого настала смерть Л. Враховуючи це, ВССУ змінив вирок суду апеляційної інстанції щодо Д. і перекваліфікувала його дії з п. 7 ч. 2 ст. 115 на ч. 2 ст. 121 КК України.

Мета є обов'язковою ознакою складу злочину лише тоді, коли вона прямо передбачена у диспозиції норми КК, і таким чином є обов'язковою ознакою складу злочину. Це означає, що покарання за законом призначається лише за такі дії, які вчиняються із вказаною в ньому метою. Так, за ст. 113 КК вчинення вибухів, підпалів або інших дій, спрямованих на масове знищення людей, заподіяння тілесних ушкоджень чи іншої шкоди їхньому здоров'ю, на зруйнування або пошкодження об'єктів, які мають важливе народногосподарське чи оборонне значення, а також вчинення дій, спрямованих на радіоактивне забруднення, масове отруєння, поширення епідемій, епізоотій чи епіфітотій, визнається злочином проти основ національної безпеки, коли воно вчинене з метою ослаблення держави. Склад розбою наявний, якщо напад на потерпілого вчинено з метою заволодіти чужим майном (ст. 187 КК). В окремих складах злочинів мета вказана як ознака, що надає такому злочину кваліфікованого виду. Наприклад, умисне вбивство, вчинене з метою приховати інший злочин або полегшити його вчинення (п. 9 ч. 2 ст. 115 КК), віднесено в законі до умисного вбивства при обтяжуючих обставинах.

Деякі умисні злочини, відповідно до своєї законодавчої конструкції, можуть бути вчинені лише за наявності спеціальної мети. Наприклад, викрадення чужого майна (статті 185-189 КК) вчиняються з метою обертання такого майна на свою або іншої особи користь. Так, Пленум Верховного Суду України в абз. 1 п. 15 Постанови «Про судову практику у справах про злочини проти власності» від 6 листопада 2009 р. № 10 зазначив, що при розмежуванні вимагання і злочину, передбаченого ст. 206 КК (протидія законній господарській діяльності), чи злочину, передбаченого статтею 355 КК (примушування до виконання чи невиконання цивільно-правових зобов'язань), треба виходити з того, що при вимаганні винна особа керується корисливим умислом на заволодіння не належним їй майном чи правом на таке майно або бажає вчинення на її користь дій майнового характеру.

Емоційний стан є ознакою суб'єктивної сторони складу злочину , хоча в деяких джерелах про нього взагалі не згадують . Емоційний стан

¹ Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України / за ред. М. І. Мельника, М. І. Хавронюка. - [3-тє вид., перероб. та доповн.]. - К. : Атіка,

215

особи в момент вчинення злочину має складну внутрішню природу. Емоційний стан особи, яка вчинила злочин - це особливий юридично значущий психологічний стан особи, який впливаючи на її волю і свідомість, взаємодіє із ознаками складу злочину (насамперед суб'єктивною стороною), і визначає таким чином особливості кримінально-правової оцінки діяння, передбаченого відповідною статтею Особливої частини КК України, а також впливає на вирішення питань, пов 'язаних із індивідуалізацією покарання .

До структури емоційного стану особи входять такі елементи: 1) емоція, як основа чи первинний модуль емоційного стану особи. Із основ психології відомо, що емоції є однією з невід'ємних сторін психічної діяльності людини. Так, емоцією визнається реакція індивіда на ті ситуації, до яких індивід не може водночас адаптуватися, і значення її переважно функціональне , тобто, це особливі внутрішні почуття (хвилювання) особи під час вчинення злочину (гнів, страх, помста, жалість тощо). Емоції суттєво впливають на поведінку людини, тому іноді набувають юридичного значення; 2) обставини, в зв'язку з чим виникає така емоція: протизаконне насильство, систематичне знущання або тяжка образа з боку потерпілого; 3) реакція особи (емоційна розрядка) на обставини, які викликали у особи цей стан.

Так, для окремих злочинів обов'язковою ознакою є їх вчинення у стані сильного душевного хвилювання (афекту). Зокрема, це стосується умисного вбивства, вчиненого у стані сильного душевного хвилювання (ст. 116 КК), а також умисного тяжкого тілесного ушкодження, заподіяного у стані сильного душевного хвилювання (ст. 123 КК). Це пов'язано, насамперед, з тим, що такий стан виникає під впливом на психіку особи сильного зовнішнього подразника, і пов'язаний з виникненням у корі головного мозку зворотних процесів, що поєднані з порушенням функцій збудження та гальмування. При афекті у особи суттєво звужується свідома сфера психічної діяльності, а також здатність контролювати свої вчинки.

У всіх інших випадках емоції не впливають на кваліфікацію вчиненого, але повинні враховуватися судом при призначенні покарання. Так, відповідно до п. 7 ст. 66 КК, вчинення злочину під впливом сильного душевного хвилювання, викликаного неправомірними або аморальними діями потерпілого, визнається обставиною, яка пом'якшує покарання .

2005.-С 14.

¹ Шеховцова Л. І. Емоційний стан особи, яка вчинила злочин, за кримінальним законодавством України : автореф. дис. на здобуття наук, ступ, канд. юрид. наук : спец. : 12.00.08 «Кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право» / Л. І. Шеховцова. - К., 2007. - С. 8.

² Психологія : [підруч.] / за ред. Ю. Л. Трофімова. - [5-те вид., стереотип.]. - К. : Либідь,2005.-С. 346.

³ Кримінальне право України. Загальна частина : [підруч.] / за ред. М. І. Мельника, В. А. Клименка. - [3-те вид., перероб. та доповн.]. - К. : Юридична

216