21.4. Примусове лікування

Згідно зі ст. 96 КК, примусове лікування може бути застосовано судом, незалежно від призначеного покарання до осіб, які вчинили злочин та мають хворобу, яка становить небезпеку для здоров'я інших осіб. Отже, складовими юридичного факту для застосування примусового лікування у порядку ст. 96 є: а) наявність у суб'єкта злочину хвороби, що становить небезпеку для здоров'я інших осіб; б) засудження такої особи до певного виду покарання. Застосовується примусове лікування за наявності всіх цих складових, що утворюють зміст юридичного факту.

Проблема виникає саме у визначенні переліку хвороб, що становлять небезпеку для інших осіб. КК УРСР 1960 р. передбачав примусове лікування лише хронічних алкоголіків і наркоманів. КК України 2001 р. не конкретизує категорії осіб, до яких може бути застосоване примусове лікування. Але при цьому в ч. 1 ст. 96 КК вживається узагальнене поняття - особи, які мають хворобу, що становить небезпеку для здоров'я інших осіб. У частині 1 ст. 53 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров'я» від 19.11.1992 наголошується, що з метою охорони здоров'я населення органи і заклади охорони здоров'я зобов'язані здійснювати спеціальні заходи профілактики та лікування соціально небезпечних захворювань (туберкульоз, психічні, венеричні захворювання, СНІД, лепра, хронічний алкоголізм, наркоманія), а також карантинних захворювань.

Тобто, хронічний алкоголізм і наркоманія віднесені законодавством до соціально небезпечних захворювань, але це не є складовою юридичного факта для застосування примусового

531

лікування, передбаченого ст. 96 КК до осіб, які мають хворобу, що становить небезпеку для інших осіб, тому що ці хвороби, перш за все, становлять небезпеку для самих хворих і дійсно вважаються соціально небезпечними. Проведеним нами аналізом юридичної літератури та чинного законодавства України встановлена неможливість застосування цього виду лікування до наркозалежних осіб , а також осіб, хворих на алкоголізм і токсикоманію, які вчинили злочини, разом з покаранням, що може бути призначене цим особам за його вчинення.

Прийнятною є точка зору, згідно з якою особливо небезпечними (карантинними) є група інфекційних хвороб, яка характеризується високою заразливістю та летальністю: чума, холера, жовта гарячка, натуральна віспа, сибірка тощо . Відповідно до ч. З ст. 28 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» перелік особливо небезпечних і небезпечних інфекційних захворювань, умови визнання особи хворою на інфекційну хворобу або носієм збудника інфекційної хвороби, протиепідемічні і карантинні правила встановлюються в порядку, визначеному законодавством . Перелік особливо небезпечних, небезпечних інфекційних та паразитарних хвороб людини і носійства збудників до них відносить такі захворювання як: чума; холера; натуральна віспа; жовта гарячка; синдром набутого імунодефіциту (СНІД); пастерельоз тощо.

Крім того, ЗУпКВ розрізняє алкоголізм і наркоманію та хвороби, що становлять небезпеку для інших осіб (див.: п. 5 ч. 1 ст. 76 КК України). Тобто, ст. 96 Кримінального кодексу України, яка регламентує застосування примусового лікування до осіб, які вчинили злочини та мають хворобу, що становить небезпеку для інших осіб, та інші положення ЗУпКВ і нормативно-правові акти, що регулюють примусове лікування, фактично унеможливлюють застосування цього кримінально-правового інституту до засуджених наркозалежних осіб , а також осіб, хворих на алкоголізм і токсикоманію, які вчинили злочини. ПВСУ у п. 24 Постанови «Про практику застосування судами примусових заходів медичного характеру та примусового лікування» від 3 червня 2005 р. № 7 зазначив, що, виходячи з комплексного аналізу норм законодавства України (зокрема, ст. 76 КК, ст. 53 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров'я») і

¹ Митрофанов 1.1. Окремі питання правового регулювання примусового лікування наркозалежних осіб, що вчинили злочини /1.1. Митрофанов // Юридична Україна. - 2005. - № 5. - С 77-80.

² Див.: Яауюзво-практичний коментар до Кримінального кодексу України / відп. ред. С. С. Яценко. - 2-ге вид., перероб. та доповн. - К. : A.C.K., 2002. - С. 206.

³ Відомості Верховної Ради України. - 1994. - № 27 (05.07.94). - Ст. 218.

⁴ Бюлетень законодавства і юридичної практики України. - 2000. - № 7: Законодавство про охорону здоров'я. - С 175-178.

⁵ Митрофанов 1.1. Правове регулювання примусового лікування наркозалежних осіб, що вчинили злочини (порівняльний аспект) / 1.1. Митрофанов // Юридична Україна. - 2006. - № 1. - С. 80.

532

положень міжнародно-правових актів, примусовому лікуванню на підставі ст. 96 КК підлягають незалежно від виду призначеного покарання лише особи, які вчинили злочини та страждають на хвороби, що становлять небезпеку для здоров'я інших осіб (алкоголізм та наркоманія до цих хвороб не належать, оскільки вони є соціально небезпечними захворюваннями). Тому сьогодні ст. 96 КК може застосовуватися на підставі сукупності юридичного і медичного критеріїв: а) наявність у діяннях винного ознак складу злочину; б) наявність у винного хвороби, що становить небезпеку для здоров'я інших осіб (перелік таких хвороб затверджений Наказом МОЗ України від 19.07.95 № 133).