1.6. Наука кримінального права

Предметом науки кримінального права є ЗУпКВ та практика його застосування, узагальнення чинного ЗУпКВ та проблем його вдосконалення. Наука кримінального права, насамперед, вивчає два основоположних інститути - злочин та покарання. Ці та інші інститути кримінального права досліджуються не догматично, а в їх розвитку та змінах, що враховують потреби практики протидії кримінальної активності населення. Наука кримінального права не може розвиватися без репрезентативних підсумків соціологічних досліджень, а також без порівняння чинних кримінально-правових норм і тих, що діяли в різні історичні періоди розвитку України, для з'ясування їх ефективності. Одним з основних завдань науки кримінального права є розробка на підставі узагальнення практики застосування норм КК України шляхів та методів удосконалення ЗУпКВ, виходячи з конкретної соціально-політичної ситуації в країні.

Соціологія кримінального права, яку протягом багатьох років намагалися відокремити як самостійну правову науку, яка б відрізнялася від науки кримінального права, в дійсності є складовою частиною його. Вона вивчає такі ж самі інститути та поняття, що становлять ЗУпКВ з позиції соціологічної обумовленості, аналізує підсумки досліджень дієвості кримінально-правових приписів. Отже, підстав для відокремлення соціології кримінального права нема. Вона може тільки бути спеціальною навчальною дисципліною. Таке рішення обґрунтоване, тому що соціологія кримінального права виступає як метод пізнання та аналізу інститутів і понять кримінального права.

Кримінологічної асоціації України № 8 : збірник наукових праць [редкол. Т. А. Денисова, О. М. Джужа, В. П. Ємельянов та ін.]. - Харків : Золота миля, 2014.-С 104-118.

30

Соціологічні дослідження основних кримінально-правових інститутів та їх результати мають суттєве значення для встановлення їх ефективності, вдосконалення, розроблення нових ЗУпКВ на базі їх соціальної обумовленості. У числі найбільш важливих проблем кримінальної соціології, крім головної - виявлення обумовленості ЗУпКВ, можна назвати соціологічне дослідження правосвідомості у сфері кримінального права, кримінально-правове прогнозування, дослідження ефективності покарань, соціологічні проблеми конкретних видів кримінально караних діянь та застосування норм Особливої частини Кримінального кодексу України тощо.

До предмета науки кримінального права входять вивчення й аналіз не тільки чинного ЗУпКВ та практики його застосування, але й історії становлення і розвитку як законів про кримінальну відповідальність, так і самої науки. До предмета науки включаються також вивчення законодавства зарубіжних країн про кримінальну відповідальність у порівняльному плані і для використання позитивного досвіду в законотворчій діяльності та розвитку національної науки кримінального права. Кримінальне право як галузь права захищає суспільні відносини притаманним їй методом. Наука кримінального права таку роль не виконує. Вона досліджує склад суспільних відносин, що виникають у зв'язку з учиненням злочинів, і розробляє соціально обумовлені рекомендації щодо вдосконалення чинного ЗУпКВ.

Наука кримінального права не може розвиватися без органічного зв'язку з практикою. Якщо теорія означає форму наукового знання про досліджувані об'єкти, раціональне осмислювання їх через взаємозалежні поняття, судження, докази і рекомендації , то практика є сама почуттєво предметна діяльність з оволодіння і вдосконалення дійсності, а також її результатом . Не можна ні змішувати їх, ні розривати, відривати одне від одного, абсолютизувати їхнє протиставлення .

Питання про поняття «юридична практика» у науковій літературі вирішується неоднозначно. Так, існує думка, що за основними характеристиками вона складається з об'єктивованого досвіду індивідуально-правової діяльності, що виявляється в результаті застосування кримінального права при вирішенні (розгляді) кримінальних проваджень . Причому при аналізі такого досвіду увага

Материалистическая диалектика : в 5-ти томах / общ. ред. Ф.В.Константинова. - М. : Мысль, 1982. - Т. 2: Субъективная диалектика. -С. 166.

² Философский энциклопедический словарь / гл. ред. Л. Ф. Ильичев, П. Н. Федосеев и [др.]. - М. : Советская энциклопедия, 1983. - С. 522-523.

³ Сухарев А. Я. Юридический энциклопедический словарь / А. Я. Сухарев. - М. : Сов. энциклопедия, 1984. - С. 263,269.

⁴ Энгельс Ф. Анти-Дюринг / К. Макс, Ф. Энгельс. Соч. - 2-е изд. - Т. 20. - М. : Гос. изд-во полит, лит-ры, 1961. - С. 340-341.

31

акцентується головним чином на судовій практиці, що складає лише одну з цілісних ділянок правозастосування. Разом з тим це невиправдано звужує і збіднює зміст розглянутого явища, залишаючи «осторонь» багато важливих його сторін.

Юридична практика - це вся діяльність з вивчення, освоєння і удосконалення соціальної дійсності через державно-правові засоби та її юридично значущі результати. Інакше кажучи, це - уся позитивна правова діяльність з організації суспільних відносин і її результати, виражені у вигляді сукупного і об'єктивованого юридичного досвіду. Правова діяльність і її досвід, узяті у всьому їхньому різноманітті, необхідно взаємодіють у вертикальній структурі юридичної практики, яка цілком пронизує і правотворчу, і правореалізаційну, і правовиховну (правороз'яснювальну) сфери державно-правової дійсності. Відповідно правотворча, і правореалізаційна, і правовиховна практики виокремлюються й в її горизонтальній структурі, кожна з яких, у свою чергу, на іншому рівні може поділятися на певні підвиди, що мають ті чи інші особливості. Судова практика, як і слідча, прокурорська, договірна і т.д., виступає як самостійний різновид правозастосовчої практики. При цьому горизонтальна структура юридичної практики є багатоскладною.

У разі розгляду її в дещо іншому ракурсі, можна виокремлювати в ній діяльність і накопичений досвід з нормативного правового регулювання, з індивідуального правового регулювання, з правового виховання, з юридично значущої саморегуляції. У цьому випадку до уваги беруться всі різновиди позитивної правової діяльності і накопиченого в процесі її здійснення юридичного досвіду.

Своєрідне місце юридична практика посідає в соціальній практиці в цілому. В окремих сферах життєдіяльності суспільства (виробничої, соціальної, політичної і духовної) вона виступає скоріше як сторона, аспект відповідних їм видів соціальної практики. У такому разі юридична практика не має власного об'єкта, спрямована на упорядкування і розгортання в запрограмованому напрямі регульованих суспільних відносин, що входять в одну з названих сфер. Будучи стороною виробничої, соціальної, політичної чи виховної практики, вона органічно пов'язана з ними, впливає на них, одночасно піддаючись їхньому постійному впливу. Коли соціальна практика поділяється на види залежно від того, чи опосередкована вона державно-правовими засобами, юридична практика є її різновидом. У цьому відношенні сучасному суспільству відомі юридична і неюридична практики, що співіснують і взаємодіють у всіх основних сферах його життєдіяльності.

Форми зв'язку науки кримінального права з практикою різноманітні: вивчення й узагальнення практики застосування ЗУпКВ, участь фахівців-учених в узагальненнях практики, що проводиться судовими органами, в розробці проектів нових законів про кримінальну відповідальність та удосконаленні чинного законодавства, участь учених в роботі науково-консультаційних рад при Верховному Суді України, Вищому спеціалізованому суді України

32

з розгляду цивільних та кримінальних справ, Генеральній прокуратурі України, регіональних правоохоронних органів, у даванні висновків на проекти законів і постанов Пленумів Вищого спеціалізованого суду України з оозглялу цивільних та кримінальних справ.

Система науки кримінального права. В основу системи науки кримінального права покладена система Кримінального кодексу України. Однак у теоретичному плані система науки кримінального права охоплює більш широке коло питань. Тому у підручники з кримінального права включаються окремі теми, які містять найбільш суттєві інституції цієї галузі українського права. Наприклад, у підручники із Загальної частини Кримінального права входять теми: «Загальні положення кримінального права»; «Кримінально-правові відносини»; «Кримінально-правова політика»; «Кримінальна відповідальність та механізм її реалізації»; «Склад злочину»; «Об'єкт злочину»; «Об'єктивна сторона складу злочину»; «Суб'єктивна сторона складу злочину»; «Суб'єкт злочину» тощо.

Система Кримінального права України як навчальної дисципліни дається в робочій навчальній програмі, розробленій відповідним навчальним закладом на підставі навчального плану підготовки бакалаврів у галузі знань - 0304 «Право».

Питання для самоконтролю

1. Дайте поняття кримінального права.

2. Вкажіть основні риси і значення кримінального права України.

3. Що є джерелом кримінального права України?

4. Які особливості предмета правового регулювання у кримінальному праві України?

5. Дайте поняття методу кримінального права.

6. Які методи використовує сучасне кримінальне право України?

7. Які завдання вирішує сучасне кримінальне право України?

8. Дайте поняття принципів у кримінальному праві, вкажіть їх основний зміст.

9. У чому полягає економія кримінально-правової репресії?

10. У чому полягає зв'язок кримінального права України з іншими галузями права?

11. Яке співвідношення науки кримінального права з кримінальним правом як галуззю права?

12. Вкажіть предмет і метод науки кримінального права.

13. Які завдання вирішує наука кримінального права?

14. Дайте поняття кримінально-правового інституту.

15. У чому полягає значення кримінально-правового інституту?