Тема 10 Суб'єктивна сторона злочину

1. Поняття та ознаки суб'єктивної сторони злочину.

2. Поняття і форми вини.

3. Умисел і його види.

4. Необережність і її види.

5. Злочин із двома формами вини.

6. Мотив і мета злочину. Емоційний стан.

7. Помилка та її значення.

8. Невинувате заподіяння шкоди.

10.1. Поняття та ознаки суб'єктивної сторони злочину

Злочинне діяння має не лише зовнішнє, а й внутрішнє вираження, що характеризується властивостями суб'єктивної сторони злочину. Поведінка індивіда є проявом психічних процесів, що відбуваються в його свідомості. Найважливішою ознакою людини є її соціальні якості, за допомогою яких вона сприймає загальноприйняті правила поведінки і норми соціального гуртожитку. Зазначені положення знаходять відображення в її свідомості, завдяки чому вони осмислюються і перетворюються в життя. При цьому будь-який індивід співвідносить свою поведінку з інтересами інших людей, суспільства і держави, що, у свою чергу, створює найсприятливішу систему соціальних відносин, що дає можливість повною мірою співвідносити права і свободи окремої особи і суспільства в цілому.

У тому разі, якщо суб'єкт свідомо порушує загальновизнані інтереси, охоронювані ЗУпКВ, він тим самим виражає своє негативне ставлення до суспільства, що свідчить про його підвищену небезпеку. Однак якщо особа не усвідомлює фактичного характеру своєї поведінки і не здатна нею керувати, то заподіяння шкоди не свідчить про її антисоціальні погляди і не може вважатися кримінально караним. З цієї причини тільки осмислене і вольове діяння визнається злочином, тому що саме воно відображає антигромадські установки суб'єкта. Це дає змогу виключити випадки притягнення до відповідальності за невинне заподіяння шкоди осіб, які не є небезпечними для суспільства.

З урахуванням сказаного, слід зазначити, що обов'язковою рисою будь-якого злочину є не лише вчинення суспільно небезпечного діяння у формі дії чи бездіяльності, але й наявність внутрішньої психічної діяльності, що обумовлює зовні виражену поведінку суб'єкта. У цьому зв'язку, обов'язковим елементом складу визнається суб'єктивна сторона злочину.

В юридичній літературі питанням суб'єктивної сторони складу злочину приділялась увага в працях таких українських вчених, як М. І. Бажанов, Ю. В. Баулін, В. І. Борисов, Я. М. Брайнін, Ф. Г. Бурчак, Ю. А. Валова, Р. В. Вереша, П. А. Воробей, С. В. Гончаренко, В. П. Ємельянов, М. И. Коржанський, О. М. Костенко, І. П. Лановенко, П. С. Матишевський, С. І. Нежурбіда, А. О. Пінаєв, О. Я. Светлов,

B. В. Сташис, С. А. Тарарухін, В. Я. Тапій, М. I. Хавронюк,

C. С. Яценко та інші.

Суб'єктивна сторона злочину - обов'язковий елемент складу злочину, під яким слід розуміти сукупність передбачених законом ознак, що характеризують внутрішню сторону кримінально караного діяння, «тобто психічну діяльність особи, безпосередньо пов'язану з вчиненням злочину» .

Суб'єктивна сторона складу злочину характеризується комплексом ознак, що утворюють психологічний, тобто внутрішній зміст кримінально протиправного посягання. До складу суб'єктивної сторони злочину входить одна обов'язкова ознака - вина у формі умислу або необережності, а також три додаткові (факультативні): мотив, мета та емоційний стан винного в момент вчинення злочину.

Однак гама психічної діяльності ширша за обсягом і не обмежується вказаними ознаками, але суб'єктивна сторона вміщує лише елементи, що мають юридичне значення, наявність яких необхідна для правильної правової оцінки і, відповідно, кваліфікації вчиненого.

Втім, урахування інших проявів психічної діяльності, а саме: переживань винного, почуттів, настрою до початку посягання та у момент його вчинення, дає можливість ширше освітити внутрішню психологічну картину злочину, осмислити його причини, зрозуміти спонукання, якими кепувався суб'єкт, вчиняючи злочинне діяння.

Головною (основною) ознакою суб'єктивної сторони є вина, що розкриває психічне ставлення винного до вчинюваного ним злочину, а також до суспільних відносин, яким унаслідок вчинення злочину заподіюється шкода або створюється реальна загроза її заподіяння. Вина є обов'язковою ознакою будь-якого злочинного діяння. У законі поняття та ознаки різних форм і видів вини розкриваються у статтях 23,24і25ККУкоаїни.

Податковими Сйакультативними) ознаками суб'єктивної сторони є мотив, мета та емоційний стан. Вони конструктивно передбачаються не в усіх складах злочинів, але разом із тим впливають на ступінь суспільної небезпеки вчиненого, а в окремих випадках і його кваліфікацію. Так, терористичний акт (ст. 258 КК) вчиняється з метою порушення громадської безпеки, залякування населення, провокації воєнного конфлікту, міжнародного ускладнення, або з метою впливу на прийняття рішень чи вчинення або не вчинення дій органами державної влади чи органами місцевого самоврядування, службовими особами цих органів, об'єднаннями громадян, юридичними особами. Знущання над тваринами, що відносяться до хребетних (ст. 299 КК), може вчинятися з хуліганських мотивів. Умисне вбивство, вчинене в стані сильного душевного хвилювання (ст. 116 КК), пов'язане з емоційним станом. У цих випадках додаткові ознаки суб'єктивної сторони набувають обов'язкового значення і впливають на кваліфікацію вчиненого.

¹ Грищук В. К Кримінальне право України. Загальна частина : [навч. посіб.] / В. К. Грищук. - К. : Видавничий дім «Ін Юре», 2007. - С. 273.

197

Суб'єктивна сторона перебуває в тісному зв'язку з іншими елементами складу злочину. Так, об'єкт злочину в багатьох випадках залежить від спрямованості умислу винного. Наприклад, об'єктом розголошення відомостей, що становлять державну таємницю, особою, якій ці відомості були довірені або стали відомі у зв'язку з виконанням службових обов'язків, є суспільні відносини у сфері охорони державної таємниці, недоторканності державних кордонів, забезпечення призову та мобілізації. Ті ж дії, вчинені громадянином України на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній, економічній чи інформаційній безпеці України кваліфікуються як державна зрада за ст. 111 КК України, об'єктом якої є національна безпека. У наведеному прикладі різна суб'єктивна спрямованість дій, переслідуваних винним, обумовлює різну кваліфікацію вчиненого.

Безпосереднім чином суб'єктивна сторона злочину взаємодіє з його об'єктивними ознаками. Так, злочин з формальним складом може вчинятися тільки з прямим умислом, тому що суспільну небезпеку представляє тут саме діяння, що завжди є усвідомленим і вольовим. У свою чергу, необережні злочини є лише матеріальними, тому що суспільну небезпеку таких деліктів представляє не діяння, а наслідок, що настав. Крім того, суб'єктивна сторона злочину завжди знаходить свій вияв в його об'єктивних ознаках.

Значення суб'єктивної сторони злочину полягає в тому, що вона:

- є обов'язковим елементом будь-якого складу злочину, його відсутність виключає кримінальну протиправшсть вчиненого і, як наслідок, можливість настання відповідальності;

• у деяких випадках дозволяє відмежувати одне злочинне діяння від іншого. Наприклад, диверсія (ст. 113 КК) відрізняється від умисного знищення або пошкодження майна (ч. 2 ст. 194 КК) за такою ознакою суб'єктивної сторони як мета. У першому випадку винний прагне ослаблення держави, в іншому - у суб'єкта повинна бути відсутня така мета;

• істотно впливає на ступінь суспільної небезпеки вчиненого і, як наслідок, на вид і розмір (строк) остаточного покарання. Наприклад, умисне вбивство (ч. 1 ст. 115 КК) карається позбавленням волі на строк від семи до п'ятнадцяти років, у той час як вбивство через необережність (ст. 119 КК), що відрізняється від умисного вбивства в основному за формою вини, карається обмеженням волі на строк від трьох до п'яти років або позбавленням волі на той самий строк;

- дає можливість у деяких випадках визначити причини, що спонукали винного до вчинення злочину. Аналіз психологічних факторів, які лежать в основі злочину, мети, якої прагне досягти винний, сприяє розумінню природи виникнення і становлення антисуспільних установок особи, що є причиною вчинення нею суспільно небезпечного діяння.

Названі обставини обумовлюють важливе значення суб'єктивної сторони для обґрунтування кримінальної відповідальності, кваліфікації злочину і призначення покарання.

198