3.5. Норма та стаття кк України

Специфіка методу правового регулювання у кримінальному праві обумовлює те, що переважна більшість кримінально-правових норм є норми-заборони. Більше того, останні становлять ядро кримінального права, з ними пов'язані та з ними сггівузгоджені всі інші кримінально-правові норми. У Кримінальному кодексі України лише норми, якими визначаються завдання, принципи та поняття містять положення в окремих статтях Загальної частини, примітках до статей Особливої частини та ст. 401 КК. Усі інші статті є логічними і перебувають у певних взаємозв'язках між собою.

Статті Особливої частини містять диспозиції і санкції, які для суду (єдиному органу в державі, якому законодавством надано право застосовувати норми, що визначають злочинність та караність діяння) є спеціальною гіпотезою та диспозицією. Тобто, покарання, зазначене у статті (частині статті) Особливої частини КК України суд може застосувати до особи, визнаної винною у вчиненні діяння, передбаченого цією статтею (частиною статті). Так, суд може призначити покарання у виді позбавлення волі на строк від семи до п'ятнадцяти років особі, яка умисно протиправно заподіяла смерть іншій людині (ч. 1 ст. 115 КК України).

¹ Додаток до Кримінального кодексу України від 28.12.1960 року // Відомості Верховної Ради УРСР. - 1961. - № 2. - С 14.

69

Під нормою кримінального права розуміється система встанов­лених (санкціонованих) Верховною Радою України або всеукраїнським референдумом і юридично забезпечених загально-обов'язкових правил поведінки та органічно пов'язаних з ними велінь, покликаних у своїй єдності регулювати окремі суспільні відносини відповідно до волі і соціальної мети тих шарів населення, які представляють відповідні народні депутати України. Кримінально-правові норми поділяються на три великі групи: 1) норми, що визначають завдання, принципи, дефініції (в тому числі караного і некараного діяння, включаючи норми, що визначають обставини, які виключають злочинність діяння; 2) норми, що регулюють загальне запобігання кримінально караним деліктам; 3) норми, що регулюють застосування кримінальної відповідальності і покарання.

Кримінально-правова норма, що спрямована на виконання запобіжної функції, встановлює обов'язок не вчиняти злочин, тому формулюється дещо по-іншому, ніж норма, що встановлює покарання. Перша група ноом пеоелбачає таку загальну словесну формулу: «Не вчиняй ... конкретний злочин), оскільки це діяння карається ...». Ці норми адресовані всім індивідам суспільства. Друга група кримінально-правових норм написана для суду, який їх безпосередньо зacтocoвvє. і гЬопмулюється таким чином: «У разі вчинення ... конкретний злочин) суд може призначити покарання у виді...».

Статті Особливої частини КК України складаються або з єдиного положення, непозначеного цифрою (наприклад, статті 219, 220 КК) чи позначеного цифрою (наприклад, ст.ст. 223 , 223 КК), або поділяються на частини, послідовно позначені арабськими цифрами, починаючи з «1» (наприклад, статті 209, 212, 224, 225 КК). Такі частини або передбачають основний і кваліфікований склади того ж злочину (наприклад, ст.ст. 185, 364 КК), або містять два і більше самостійні склади злочинів (наприклад, ст.ст. 263, 358 КК). У разі додавання до статті нової частини, вона поміщається після частини, стосовно якої вона буде містити кваліфікований склад злочину (так, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії розповсюдженню дитячої порнографії» ст. 301 КК була доповнена ч. 4, що містить особливо кваліфікований стосовно частин 1 і 2 ст. 301 КК склад злочину, і ч. 5, що передбачає кваліфікуючі ознаки щодо ч. 4 ст. 301 КК України), що спричиняє послідовну перенумерацію частин статті.

Деякі статті чи їх частини складаються з пунктів, які мають цифрові позначки. У пунктах частин статей Особливої частини КК описуються альтернативно передбачені ознаки основного або квалі­фікованого складу злочину (наприклад, ч. 2 ст. 115 КК). У разі додавання до частини статті нового пункту він поміщається після

¹ Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії розповсюдженню дитячої порнографії: Закон України від 20.01.2010 року № 1819-VI // Офіційний вісник України. - 2010. - № 8. - Ст. 372.

70

пункту з найбільш схожою ознакою складу злочину і всі пункти частини статті в новій редакції одержують нове послідовне цифрове позначення (наприклад, частина друга статті 115 КК доповнена пунктом 14 , але це доповнення не змінило нумерацію (позначення) інших частин (пунктів). При виключенні зі статті частини статті або пункту нумерація інших частин (пунктів) не змінюється, якщо інше спеціально не застережене законодавцем.

Окремі статті КК мають специфічну структуру, оскільки в них передбачені примітки, які роз'яснюють певні терміни і поняття закону. Так, у примітки 1 до ст. 185 КК «Крадіжка» сформульовано поняття повторності вчинення злочинів, передбачених статтями 185, 186, 189— 191 КК, а в примітках 2, 3, 4 вказано на те, який злочин проти власності визнається вчиненим у значних, великих або особливо великих розмірах. Крім того, в окремих примітках до статей Особливої частини КК сформульована негативна ознака складу злочину, передбаченого статтею (наприклад, примітка до ст. 396 КК). Так, відповідно до ч. 2 ст. 396 КК не підлягають кримінальній відповідальності за заздалегідь не обіцяне приховування злочину члени сім'ї чи близькі родичі особи, яка вчинила злочин, коло яких визначається законом. Якщо в примітці до статті міститься кілька нормативних приписів, то вони послідовно позначаються арабськими цифрами починаючи з «1» (наприклад, примітки до статей 185, 209, 210 КК) й іменуються як «примітка перша», «примітка друга» тощо.

Структурно деякі статті Особливої частини КК містять частини, в яких не вказується на ознаки злочинів, а передбачаються підстави звільнення від кримінальної відповідальності (наприклад, ч. 5 ст. 110 , ч. 2 ст. 111, ч. 2 ст. 114, ч. З ст 175, ч. 4 ст. 212, ч. 4 ст. 212 , ч. 2 ст. 255, ч. 2 ст. 258³ «, ч. 4 ст. 258 , ч. 6 ст. 260, ч. З ст. 263, ч. 4 ст. 289, ч. 4 ст. 307, ч. 4 ст. 309, ч. 4 ст. 311, ч. 5 ст. 321, ч. 4 ст. 321^і, ч. 5 ст. 354, ч. 5 ст. 368³, ч. 5 ст. 368⁴, ч. 5 ст. 369, ч. 4 ст. 401 КК України). Цим нормам Особливої частини притаманний імперативний характер. Так, згідно з ч. 5 ст. 321 КК особа, яка добровільно здала отруйні чи сильнодіючі речовини, що не є наркотичними або психотропними чи їх аналогами, або отруйні чи сильнодіючі лікарські засоби та вказала джерело їх придбання або сприяла розкриттю злочинів, пов'язаних з їх незаконним обігом, звільняється від кримінальної відповідальності за незаконне виробництво, виготовлення, придбання, перевезення, пересилання, зберігання отруйних чи сильнодіючих речовин, що не є наркотичними або психотропними чи їх аналогами, або отруйних чи сильнодіючих лікарських засобів, а також за вчинення таких дій без спеціального на те дозволу (частина перша цієї статті) щодо обладнання, призначеного для виробництва чи виготовлення отруйних

¹ Див.: Про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо від­повідальності за злочини з мотивів расової, національної чи релігійної нетерпимості : Закон України від 05.11.2009 року № 1707-VI // Офіційний вісник України. - 2009. - № 93. - Ст. 3148.

71

чи сильнодіючих речовин, що не є наркотичними або психотропними чи їх аналогами, або отруйних чи сильнодіючих лікарських засобів.

При включенні до КК нової статті вона буде поміщена у відпо­відний розділ Загальної або Особливої частини. Нова стаття повинна вміщуватися, як правило, вслід за статтею, що є найближчою до неї за змістом. Новій статті мають бути надані номер попередньої статті і додатковий цифровий індекс - 1, 2, 3 тощо. Щодо виключення тієї чи іншої статті із Кримінального кодексу, то воно також не змінює порядку нумерації статей у КК. Так, наприклад, ст. 331 у КК України зберігається з поміткою «Виключена» .

Оскільки ЗУпКВ є й окремою статтею Кримінального кодексу, то він, як і будь-яка правова норма, має певну структуру. При цьому під структурою слід розуміти внутрішню будову цілого, наявність у ньому нерозривно пов'язаних і необхідно організованих частин, що припускають одна одну, їх упорядкованість. Вона притаманна будь-якій системі, тому що поєднує її елементи, «перетворює їх, додаючи деяку спільність», забезпечує існування системи «як дане конкретне ціле» . У цьому плані правильне розуміння структури норми права має не тільки пізнавальне, але й велике практичне значення. Структура кримінально-правової норми - це її внутрішня будова, необхідні способи організації і перетворення її власного змісту, способи зв'язків між її елементами та їхніми атрибутами. Вона охоплює всю систему утворюючих ту чи ту правову норму загальних правил і велінь.

У юридичній літературі у структурі норм виділяють три елементи: гіпотезу, диспозицію і санкцію. Гіпотеза - умова, за якої засто­совується кримінально-правова норма Особливої частини КК. Гіпотеза є обов'язковою складовою будь-якої норми, що встановлює покарання за вчинення суспільно небезпечного діяння, передбаченого Особливою частиною КК України як злочин. Кримінально-правову норму, як і будь-яку іншу правову норму, можна аналізувати тільки через категорію логічної правової норми, що розумово відтвориться з цілої низки нормативних приписів різних джерел, які не зводяться до єдиної статті закону (у цьому випадку - до статті Особливої частини КК). Гіпотезою кримінально-правової норми Особливої частини закону про кримінальну відповідальність буде слугувати вказівка на факт учинення особою діяння, що підпадає під часові та просторові межі дії цього Закону і містить усі ознаки складу злочину, передбаченого таким законом: «у разі вчинення особою злочину - убивства, зґвалтування, крадіжки, грабежу тощо -...».

Обставини, що утворюють у кримінальному праві зміст гіпотези, як правило, є вольовою і усвідомленою поведінкою людини (вчинення злочинного діяння, заподіяння шкоди у стані необхідної оборони тощо). У деяких випадках передумовою початку дії кримінально-

Афанасьев В. Г. О системном подходе в социальном познании / О системном подходе в социальном познании / В. Г. Афанасьев // Вопросы философии. - 1973. -№6.-С. 103.

72

правових норм визнається неусвідомлена чи неконтрольована поведінка. Наприклад, учинення суспільно небезпечного діяння у стані неосудності є підставою для застосування примусових заходів медичного характеру.

Зазначимо, що як передбачені правовою нормою юридичні факти, наявність яких обумовлює можливість початку реалізації криміналь­ної відповідальності, можуть виступати явища природного чи техногенного характеру, у тому числі ті, що не залежать від волі людини. Наприклад, звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку зі зміною обстановки, можливість якого передбачена ст. 48 КК України. У такому разі передумовою для застосування зазначеної норми є зміна обстановки, що може виразитися як у діях людей, так і в інших обставинах, у тому числі стихійного характеру. Так, якщо після якоїсь незаконної дії (полювання чи вилову риби) (ст. 249 КК України) настає посуха, у результаті якої водойма висихає і вся риба в ній гине, ця обставина може бути підставою для застосування ст. 48 КК України, тому що вона обумовлює істотне зниження ступеня суспільної небезпеки вчиненого злочину.

Загальною ж для всіх кримінально-правових норм Особливої частини Кримінального кодексу буде гіпотеза, що міститься в ч. 1 ст. 2 КК України. У цій статті визначається підстава кримінальної відповідальності, тобто умова, за якої починає «працювати» диспозиція конкретної статті Особливої частини КК - вчинення суспільно небезпечного діяння, що вміщує всі елементи та ознаки складу злочину, передбаченого конкретною статтею Особливої частини КК.

Диспозиції у кримінально-правових нормах Особливої частини КК описують стандарти забороненої поведінки певного виду, тобто в них визначається злочинність діяння. Для описування ознак складу конкретного злочину законодавець використовує один із п'яти видів диспозицій: rmocTv. описову, бланкетну, відсилочну та комбіновану.

Проста диспозиція у кримінально-правових нормах Особливої частини КК називає лише склад злочину і не розкриває його змісту. Прикладом цього є ст. 119 КК «Вбивство через необережність». Тобто зміст цього суспільно небезпечного діяння в загальних рисах досить зрозумілий і без опису його ознак у законі. Ознаки злочину, що наводяться у простій диспозиції, розкриваються в слідчо-судовій практиці і юзимінально-правовій літературі.

Описова диспозиція називає склад конкретного злочину і розкри­ває його зміст (дає його визначення). Наприклад, у ст. 111 КК подано вичерпний перелік дій, які характерні для складу злочину - державна зрада. Точно визначаючи ознаки злочину, описова диспозиція у зв'язку з цим має перевагу перед простою диспозицією.

Бланкетною є диспозиція, яка, не називаючи конкретних ознак злочину або називаючи тільки частину з них, відсилає для встанов­лення змісту ознак злочину до інших нормативних актів, які не є законами про кримінальну відповідальність (різні інструкції, поло­ження, правила, вказівки тощо). Прикладом цього виду диспозиції може бути ст. 275 КК «Порушення правил, що стосуються безпечного

73

використання промислової продукції або безпечної експлуатації будівель і споруд». Щоб з'ясувати зміст злочинного діяння у кожному конкретному випадку потрібно звертатися до відповідних нормативних актів, які містять будівельні правила або правила експлуатації будівельних механізмів.

Відсилочна диспозиція відсилає до кримінально-правової норми або її окремого положення, які містяться в іншій статті або частині цієї ж статті КК, де називається відповідний злочин або описуються його ознаки. Наприклад, ст. 122 КК відсилає до ст. 121 КК, вказуючи, що спричинення тілесних ушкоджень середньої тяжкості може бути за відсутності ознак тяжкого тілесного ушкодження. Найчастіше відсилочна диспозиція ознаки певного складу злочину називає у першій частині статті або називає лише сам склад злочину, а ознаки, що обтяжують такий злочин (кваліфікований вид), вказує в наступній частині статті. Для цього з метою уникнення повторного опису діяння у відповідній частині використовуються слова: «те саме діяння», «діяння, пеоелбачене частиною петпою або другою цієї статті» тощо.

Змішаною (комбінованою) є диспозиція, що включає як прості або описові, так і бланкетні або відсилочні диспозиції. Прикладом є ст. 231 КК, яка передбачає покарання за умисні дії, спрямовані на отримання відомостей, що становлять комерційну або банківську таємницю, з метою розголошення чи іншого використання цих відомостей, а також незаконне використання таких відомостей, якщо це спричинило істотну шкоду суб'єкту господарської діяльності.

Санкція - структурна частина статті Особливої частини КК України, в якій установлюється вид і розмір (строк) покарання за злочин, зазначений у диспозиції. При цьому слід зазначити, що не всі вчені згодні з тим, що в санкції кримінально-правової норми фіксуються різні примусові заходи, неоднорідні за змістом. Деякі вчені вважають, що в санкціях правових норм закріплені винятково засоби кримінальної відповідальності . У теорії права існують й інші погляди вчених . Так, В. І. Гойман висловлює думку, згідно з якою санкцію розуміють як ту частину правової норми, в якій вказуються наслідки виконання чи невиконання правила поведінки (диспозиції норми) . Не будь-яка санкція кримінально-правової норми містить вид і міру відповідальності. У санкціях правових норм можуть бути закріплені й інші примусові заходи, що за юридичною природою не є засобами кримінальної відповідальності. Наприклад, у санкції правової норми

¹ Байтин М. И. Сущность права: современное нормативное правопонимание на грани двух веков. - [2-е изд., доп.] / М. И. Байтин. - М. : Право и государство, 2005.-С. 187.

² Элькинд П. С. Цели и средства их достижения в советском уголовно- процессуальном праве / П. С. Элькинд. - Л. : Изд-во Ленингр. ун-та, 1976. - С. 86, 88.

³ Гойман В. И. Санкции // в кн.. : Общая теория права и государства : [учеб.] / под ред. В. В. Лазарева. -М.: Юрист, 1994. -С. 36.

74

можуть бути закріплені засоби захисту . Зокрема О. О. Левков вказує на те, що засоби захисту - це правові заходи, що не належать до засобів юридичної відповідальності і засобів безпеки, встановлені в законодавстві і спрямовані на відновлення права, забезпечення його виконання, на запобігання і припинення правопорушень . Санкції кримінально-правових норм можуть містити в собі засоби захисту, засоби кримінальної відповідальності і засоби безпеки. Усі зазначені елементи охоплюються єдиним поняттям «захист права».

Таке розуміння змісту санкції можливе з огляду на те, що кри­мінально-правова норма у широкому розумінні у санкції передбачає можливість застосування будь-якого засобу кримінально-правового впливу на особу, яка порушила заборону, що міститься в диспозиції цієї норми, а у вузькому розумінні (тобто, як норму Особливої частини КК) - вид і розмір (строк) покарання.

Крім того, законодавство більшості країн континентальної Європи про кримінальну відповідальність передбачає розгалужену систему кримінально-правових засобів: покарання, засоби безпеки, компенсаційні (реститутивні, відновлювальні), заохочувальні засоби, засоби примирення (медіації), які в комплексі спрямовані на досягнення єдиної мети - захисту суспільства від злочинних посягань та відновлення порушеного злочинним посяганням стану особи, суспільства та держави.

За видом і розміром (строком) покарання, що міститься в санкції, можна встановити, чи є злочин, наприклад, особливо тяжким, тяжким, середньої тяжкості або навіть невеликої тяжкості (ст. 12 КК України).

Санкції бувають трьох видів: альтернативні, відносно визначені та комулятивні.

Відносно визначеною є санкція, яка має один певний вид покарання і визначає його нижчу і вищу межі. Розрізняють два види відносно визначених санкцій: І) з нижчою (мінімумом) і вищою (максимумом) межами покарання (на строк «від» і «до»). У цьому разі в КК України передбачені нижча та вища межі певного покарання. Наприклад, катування (умисне заподіяння сильного фізичного болю або фізичного чи морального страждання шляхом нанесення побоїв, мучення або інших насильницьких дій з метою примусити потерпілого чи іншу особу вчинити дії, що суперечать їх волі, у тому числі отримати від нього або іншої особи відомості чи визнання, або з метою покарати його чи іншу особу за дії, скоєні ним або іншою особою чи у скоєнні яких він або інша особа підозрюється, а також з метою

¹ Лучков В. В. Юридическая ответственность в механизме правового ре­ гулирования : [монография] І В. В. Лучков. - Тольятти : Волж. ун-т имени В. Н. Татищева, 2004. - С. 35.

² Левков А. А. Меры защиты в российском праве [текст] : авгореф. дисс. на соискание уч. степ. канд. юрид. наук : спец. : 12.00.01 «Теория и история права и государства; история правовых учений» / А. А. Левков. - Волгоград : СГЭА, 2002.-28 с.

75

залякування чи дискримінації його або інших осіб), передбачене ч. 1 ст. 127 КК, карається позбавленням волі на строк від двох до п'яти років; 2) з максимумом покарання (на строк «до»), У цьому випадку зазначається тільки вища межа покарання, більше за яку суд не може призначити покарання. Такий вид санкцій передбачений, наприклад, незаконне використання символіки Червоного Хреста, Червоного Півмісяця, Червоного Кристала та зловживання нею (ст. 435 КК) караються позбавленням волі на строк до двох років. Нижчою межею санкції тут є нижча межа, встановлена нормами Загальної частини КК для пього виду показання - один рік.

Альтернативні санкції передбачають не один, а два чи більше видів покарань, з яких суд може призначити лише одне. У КК значна частина санкцій є альтернативними. Різновиди альтернативних санкцій такі: 1) у санкції вказаний відносно визначений і абсолютно визначений види покарання (наприклад, санкція ст. 112 КК «Посягання на життя державного чи громадського діяча» - карається позбавленням волі на строк від десяти до п'ятнадцяти років або довічним позбавленням волі); 2) у санкції вказані два або більше відносно визначених видів покарання (прикладом є ч. 1 ст. 130 КК «Зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби», яка передбачає арешт на строк до трьох місяців або обмеження волі на строк до п'яти років, або позбавлення волі на строк до трьох соків.

Комулятивні санкції поряд з основним покаранням містять вказівку на одне або декілька додаткових покарань певного виду, які можуть бути призначені судом на додаток до основного. Таке додаткове покарання може бути абсолютно визначеним (наприклад, позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу) або відносно визначеним (наприклад, позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк від одного до трьох років). Додаткові покарання в санкціях можуть бути факультативними (ч. 2 ст. 144 КК) або обов'язковими (ч. 2 ст. 142 КК).