2.3. Форми реалізації кримінально-правової політики

Формами реалізації кримінально-правової політики є законодавча, інтерпретаційна, правозастосовна діяльність держави, а також діяльність державних органів, громадських, наукових, навчальних організацій і закладів з правового виховання громадян.

Правотворчість - це та форма здійснення кримінально-правової політики, за якої відбувається формування такої політики держави завдяки створення кримінально-правових норм та їх формального вираження. Оскільки кримінально-правова політика - це частина правової політики держави у сфері протидії кримінальній активності, яка здійснюється засобами матеріального кримінального права, то формування кримінально-правової політики полягає у кримінально-правовій правотворчості, тобто у створенні норм матеріального кримінального права.

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 85 Конституції України визначення засад внутрішньої і зовнішньої політики віднесене до повноважень Верховної Ради України. Відповідно до п. З ч. 1 ст. 85 Конституції України до повноважень Парламенту належить також і прийняття законів, в яких має виражатися державна внутрішня та зовнішня

42

політика (у тій її частині, яка здійснюється Верховною Радою України). Нарешті, згідно з п. 22 ч. 1 ст. 92 Конституції України виключно законами України визначаються діяння, які є злочинами, та відповідальність за них. Це означає, що тільки ЗУпКВ є тим нормативно-правовим актом, який визначає, які діяння визнаються кримінально каранами і які кримінально-правові засоби впливу можуть бути застосовані до осіб, що їх учинили. Ніякі інші нормативно-правові акти не можуть містити кримінально-правових норм.

Таким чином, єдиним суб'єктом правотворчості в Україні є Парламент - Верховна Рада України, яка здійснює законотворчу кримінально-правову політику (формує кримінально-правову політику) шляхом прийняття ЗУпКВ: Кримінального кодексу України, закону України про кримінальні проступки та законів про внесення змін і доповнень до них. При цьому слід зазначити, що кримінальному праву, вираженому в ЗУпКВ, притаманний принцип стабільності. У кримінально-правовій політиці стабільні тільки принципи, відповідно до яких вона здійснюється: принцип верховенства діяльності з протидії кримінальній активності; принцип диференціації та індивідуалізації засобів кримінальної відповідальності; принцип економії репресії; принцип невідворотності кримінально-правового реагування на вчинення кримінальних правопорушень; а також загальноправові принципи: законності, рівності громадян перед законом, вини, справедливості та гуманізму. Конкретний зміст кримінально-правової політики визначається тим періодом, в якому розвивається держава. Тому, вона може неодноразово цілком чи частково змінюватися в межах дії одного ЗУпКВ.

При реалізації інтерпретаційної форми кримінально-правової політики відбувається роз'яснення змісту приписів ЗУпКВ, віднайдення дійсного змісту правових норм, що відображаються у цих приписах, а також пошук та розв'язання колізій цих приписів з нормами інших галузей законодавства, зокрема - з нормами Конституції України. Інтерпретація ЗУпКВ здійснюється шляхом його тлумачення . Інтерпретаційна форма кримінально-правової політики здійснюється Конституційним Судом України.

Правозастосовна кримінально-правова політика полягає у втіленні в регульовані суспільні відносини тих законодавчих приписів, які вироблені при формуванні кримінально-правової політики Верховною Радою України та закріплені в ЗУпКВ. Таким чином реалізація кримінально-правової політики здійснюється шляхом застосування кримінально-правових норм. При цьому закон не діє механічно; для своєї реалізації він потребує живого посередника, який застосує його до конкретного випадку. Таким посередником є суд . Отже, правозастосовча форма кримінально-правової політики здійснюється

¹ Митрофанов А. А. Вказ. роб. - С. 35.

² Див.: Покровский И. А. Основные проблемы гражданского права / И. А. Покровский. -М. : Статут, 1998. - С. 90.

43

виключно судами шляхом застосування положень ЗУпКВ до реальних випадків вчинення передбачених ним суспільно небезпечних діянь.

Останню форму кримінально-правової політики становить діяльність державних органів, громадських, наукових, навчальних закладів з правового виховання громадян. Правове виховання, як і будь-яке інше виховання, є одночасно і об'єктивним, і суб'єктивним процесом. З одного боку, людина виховується під впливом усіх об'єктивних умов життя, а з іншого - виховання є свідома цілеспрямована діяльність суспільства, метою якої є вплив на свідомість людини, її характер, якості особистості тощо. Кримінально-правове виховання громадян - цілеспрямована систематична діяльність, здійснювана державними і громадськими установами, спрямована на формування стійких якостей громадян, що забезпечують як знання, так і дотримання ними приписів кримінально-правових норм. Розрізняють загальну і спеціальну мету кримінально-правового виховання. Перша полягає у формуванні і підвищенні рівня кримінально-правової свідомості законослухняних громадян і забезпечення на основі знання ЗУпКВ позитивного ставлення до правомірної поведінки. Інша - у корекції елементів кримінально-правової свідомості і поведінки громадян, які вступили в конфлікт із законом. Кримінально-правове виховання покликане забезпечити кримінально-правову свідомість громадян України.