Предмет,значення і завдання курсу

Предметом дисципліни є усна й писемна форми професійного спілкування в межах наукового,офіційно-ділового й публіцистичного стилів. Мета курсу:підвищити рівень мотивації грамотності студентів,сформувати їхню комунікативну компетентність,забезпечити практичне оволодіння основами офіційно-ділового,наукового,розмовного стилів української мови,виробити навички застосування набутих знань у різних видах мовленнєвої діяльності. Відповідно до поставленої мети основними завданнями курсу є:

-дати знання про основи професійного спілкування,роль державної мови в професійній діяльності;

-забезпечити досконале володіння нормами сучасної української літературної мови та дотримання вимог усного й писемного мовлення;

-виробити навички комунікативного виправданого користування мовними засобами в різних життєвих ситуаціях;

-розвивати творче мислення студентів;

-виховувати свідоме ставлення до мови,готовність до подальшого професійного самовдосконалення.

Основними теоретичними засадами курсу є осмислення мовної норми,знання про функціональні стилі літературного мовлення,зокрема науковий,офіційно-діловий і розмовно-побутовий;усвідомлення зв*язків системи мови,структури мовлення і немовленнєвих структур.Практичними засадами курсу є систематизація знань,їх постійне поглиблення,інтерес до мови взагалі,до рівня власного мовлення зокрема.

Поняття національної і літературної мови

Національна українська мова – це мова українського народу, української нації, яка об’єднує літературну форму загальнонародної мови, її територіальні та соціальні діалекти. Національна мова – це тип національного мислення, тип національної культури, філософії, психології, що може реалізовуватися у різноманітних варіантах мовної, мовленнєвої та національної діяльності. Національна мова об'єднує людей більше, ніж класова, партійна приналежність, етнічне походження. Ось чому на відміну від літературної, національна мова не може оперувати поняттями єдиної уніфікованої норми. Для сформованої політичної нації територіальні або соціальні особливості мови є свідченням широти й багатства спільної національної культури. Національну мову як вічну духовну цінність не можна підганяти під категорію «державної», «офіційної» мови, що знаходиться у сфері поточної матеріальної політики.

Літературна мова - це унормована, регламентована, відшліфована форма існування загальнонародної мови, що обслуговує найрізноманітніші сфери суспільної діяльності людей: державні та громадські установи, пресу, художню літературу, науку, театр, освіту й побут людей. Вона вважається найвищою формою існування мови. Літературна мова характеризується такими ознаками:

^ унормованістю;

^ уніфікованістю (стандартністю);

^ наддіалекгністю;

^ поліфункціональністю;

^ стилістичною диференціацією (розвиненою системою стилів).

Найістотнішою ознакою літературної мови є її унормованість, тобто наявність усталених мовних норм,- найбільш поширених, уніфікованих зразків репрезентації мовної системи.

Наддіалектність полягає в тому, що літературна мова, на відміну від територіальних діалектів, функціонує без будь-яких обмежень на всій території України. Наддіалектність літературної мови допускає її регіональне варіювання.

Маючи усну й писемну форму вираження, літературна мова охоплює всі сфери комунікативної практики суспільства за допомоги мовнови-ражальних засобів. Це і є її поліфунаціональність.

У плані уніфікованості (стандартності) літературна мова зберігає свою цілісність і єдність, хоча має різноманітні мовні засоби та їх варіанти.