4. Порівняльне право та європейська гармонізація.

Порівняльне правознавство є досить складним утворенням, яке має багатоманітний характер, а термін «порівняльне правознавство» має потрійне значення:

1) порівняльне правознавство як метод, що є науковим засобом вивчення правових явищ, завдяки застосуванню якого стає можливим виявити загальне, особливе й одиничне у правових системах;

2) порівняльне правознавство як наука, що є сукупністю наукових знань про правові системи;

[3) порівняльне правознавство як навчальна дисципліна, що є предметом, який викладається у вищих навчальних закладах і орієнтований на отримання знань про правові системи – можна викинути цей кусок].

Отже, для того щоб щось із чимось гармонізовувати, необхідно спочатку виявити певні закономірності в розвитку права в тій чи іншій країні, або в законодавстві ЄС в цілому. Окрім цього, виявляються певні характерні лише цій правовій системі особливі ознаки. Після виявлення таких окремих чи одиничних ознак, стараються їх дослідити та впихнути в законодавство України (якщо це нам вигідно і не суперечить Конституції України, бо якщо суперечить законам чи міжнародним договорам то це відносно легко виправити).

Раніше в нас цим займався Центр порівняльного права при Мін’юсті метою якого було сприяння органам державної влади України в роботі з підготовки проектів нормативно-правових актів з урахуванням світового досвіду та основних положень законодавства ЄС, для розробки рекомендацій щодо визначення пріоритетів у підготовці цих проектів та поступового наближення законодавства України до норм та стандартів права ЄС, виконання аналітичної роботи у сфері порівняльного права для забезпечення стратегічного курсу України на інтеграцію до ЄС. Потім його ліквідували і цим займатися став Державний департамент з питань адаптації законодавства, але в 2011 році Лєгітімний і Азіров з ним розправилися.

6. Значення практики Європейського Суду з прав людини для європейської гармонізації.

Закон «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає виконання рішення Суду шляхом вжиття заходів індивідуального та загального характерів. Заходи індивідуального характеру спрямовані на поновлення порушеного права і виплату відшкодування позивачу. Заходи загального характеру «вживаються з метою забезпечення додержання державою положень Конвенції, порушення яких встановлене Рішенням, забезпечення усунення недоліків системного характеру, які лежать в основі виявленого Судом порушення, а також усунення підстави для надходження до Суду заяв проти України, спричинених проблемою, що вже була предметом розгляду в Суді».

На першому місці серед заходів загального характеру у Законі передбачено внесення змін до чинного законодавства. Воно забезпечується низкою заходів гармонізації національного законодавства із європейськими стандартами прав людини центральних органів виконавчої влади, які доцільно поділяти на однократні і постійні. До однократних заходів належать такі:

- упродовж одного місяця з дня одержання повідомлення про набуття рішенням Суду статусу остаточного, Орган представництва надає пропозиції щодо внесення змін до чинного законодавства (стаття 14);

- після цього Прем’єр-міністр України визначає центральні органи виконавчої влади, які є відповідальними за виконання заходів загального характеру, та невідкладно дає їм відповідні доручення (стаття 15);

- центральний орган виконавчої влади, визначений у дорученні Прем’єр-міністра України, у встановлений у дорученні строк: а) забезпечує в межах своєї компетенції видання відомчих актів на виконання заходів загального характеру та контролює їх виконання; б) вносить до Кабінету Міністрів України пропозиції щодо прийняття нових, скасування чинних нормативно-правових актів або внесення до них змін (стаття 15);

- Кабінет Міністрів України протягом трьох місяців від дня видання доручення Прем’єр-міністра України: а) видає в межах своєї компетенції акти на виконання заходів загального характеру; б) вносить у порядку законодавчої ініціативи до Верховної Ради України законопроекти щодо прийняття нових, скасування чинних законів або внесення до них змін (стаття 15).

До постійних заходів гармонізації національного законодавства із європейськими стандартами прав людини центральних органів виконавчої влади належить обов’язок Органу представництва постійно та з розумною періодичністю проводити перевірку чинних законів і підзаконних актів на відповідність Конвенції та практиці Суду, і подання до Кабінету Міністрів за результатами перевірки пропозиції щодо внесення змін до чинних законів та підзаконних актів (стаття 19).

Тобто, відповідно до Закону, рішення Суду є джерелом права України у матеріальному сенсі (теорія держави і право традиційно вважає ними причини, які викликали появу норм права). При цьому зауважимо, що «не в традиції Суду надавати рекомендації саме із зміни законодавства – держава сама повинна вирішити, яким саме чином усунути порушення. Суд лише надає оцінку ситуації, яка призвела до порушення прав людини».

Таким чином, рішення ЄСПЛ відіграють велику роль у гармонізації законодавства, тому що його рішення мають прецедентний характер, а отже вони нпряму заохочують нас уніфіковувати своє законодавство з метою однакового застосування полоджень Конвенції 1950 року, всіма країнами, що її підписали.

Наприклад, у рішенні у справі Корецький та інші проти України від 3 квітня 2008 року Суд, у тому числі, встановив, що «положення Закону «Про об’єднання громадян», які визначають реєстрацію організацій [в Україні], є недосконалими та невизначеними для того, щоб бути зрозумілими для заявників, та надають широку можливість огляду органам влади у тому, чи реєструвати організацію». Але і досі відповідні зміни до Закону «Про об’єднання громадян» не внесено, що гальмує приведення у відповідність із оновленими нормами Закону низки підзаконних актів. Отже, перша проблема – неможливість органів виконавчої влади виконати покладені на них Законом «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» обов’язки, – адже підзаконні акти не можуть вступати у протиріччя із законами. Потім у ВРУ було кілька проектів з яких жоден не прийнятий.

В цьому контексті доцільно згадати також пілотне рішення щодо України «Юрій Миколайович Іванов проти України». Справа стосувалася тривалих строків остаточного виконання рішення суду від 2001 року (!).У п. 94 рішення зазначається, що Україна повинна невідкладно – не пізніше ніж упродовж одного року від дати, на яку це рішення набуває статусу остаточного, – запровадити в національній правовій системі відповідний засіб юридичного захисту або поєднання таких засобів та забезпечити, щоб такий засіб чи засоби відповідали як у теорії, так і на практиці ключовим критеріям, які Суд встановив у своїй практиці і на які знову вказав у цьому рішенні. Водночас Суд визнав за необхідне відкласти розгляд подібних справ до запровадження відповідних заходів державою-відповідачем (п. 96). Проте оскільки держава не виконала заходи загального характеру, спрямовані на встановлення ефективної системи виконання рішень судів на національному рівні, ЄСПЛ поновив розгляд таких справ, яких станом на 1.03.2012 р. було понад 2,5 тисяч. Тобто, ЄСПЛ, по-доброму попросив виконати заходи загального характеру, а Україна як завжди чхати на це хотіла. Тому маємо пілотне рішення і, ще 2,5 тис. рішень, які вже, по-суті, обернено проти України, в яких наша Ненька програє.

7. Особливості права ЄС, його співвідношення з міжнародним правом.

[Ентін]

Норми міжнародного права становлять основу правової системи ЄС, але: 1.) право ЄС є відносно автономною системою; 2.) частина права ЄС - це норми міжнародного права, закріплені в установчих договорах, угодах, укладених ЄС з іншими суб'єктами міжнародного права. Інша частина - це норми, закріплені в актах інститутів ЄС, які відрізняються за своєю природою від актів традиційних міжнародних організацій.

Особливості права ЄС:

• Не ідентифікується ні з національним правом, ні з з діючим МП;

• Носить регіональний характер;

• Обмежена сфера застосування;

• носить переважно наднаціональний характер;

• нерозривно пов’язано зі створенням відповідних інтеграційних об’єднань.

Підходи до поняття право ЄС:

• правова система відтворює основні постулати конституційного права держав Європи;

• лише регіональна або субрегіональна різновидність міжнародного права (РФ), особливо не відрізняється від міжнародного права;

• право ЄС реально не існує (дуже суперечлива теорія, але Ентін наводить).

Позиція ЄСП:

• Справа Коста - право ЄС являється самобутньою, автономною і самостійною правовою системою, не ідентичною ні національному праву держав-членів, ні міжнародному праву.

На відміну від звичайних міжнародних договорів Договір ЄЕС створив свою власну самостійну правову систему, котра зі вступом Договору ЄЕС в чинність стала складовою частиною правових систем держав-членів і положення котрі зобов’язані застосовувати їх суди.

• Суди ЄС в рішеннях 2004-2008 років підтвердили, що акти міжнародних організацій, за виключенням рішень Ради Безпеки ООН, не мають прямого застосування на території ЄС. Відповідно, рішення РБ ООН не мо- жуть бути ос порені в судах ЄС. Можливість судового оскарження розпов-сюджується лише на акти, забезпечуючи їх застосування. В рішенні, прийня-тому в 2006 році по справі Комісія проти Ірландії, Суд визнав, що звернення.

МП & право ЄС:

• За сферою регулювання: міжнародне публічне право регулює відносини між державами, міжнародне приватне відносини з іноземним елементом, а право ЄС - відносини, котрі виникли в процесі формування і функціонування інтеграційних об’єднань (носить переважно наднаціональний характер);

• За колом суб’єктів: в міжнародному праві це перш за все і майже виключно суверенні держави і міжнародні організації; в рамках права ЄС це держави-члени ЄС, інститути ЄС, а також фізичні і юридичні особи, котрі знаходяться під юрисдикцією ЄС;

• порядок формування права ЄС - створюються в основному і переважно інститутами ЄС;

• порядок застосування і способи захисту правових норм. В рамках ЄС головним інститутом, забезпечуюється юрисдикційний захист права ЄС, виступають судові органи ЄС і держав-членів ЄС. Контроль за дотриманням права ЄС здійснюється Європейською комісією під наглядом судових органів ЄС.

Право Європейського Союзу є відносно самостійну, автономну і специфічну правову систему, котра носить переважно наднаціональний характер і покликана регулювати суспільні відносини, котрі виникають, і зв’язані з процесом створення і функціонування європейських інтеграційних об’єднань. Право Європейського Союзу обов’язкове для всіх суб’єктів права ЄС, котрими являються держави-члени, інститути, органи і організації ЄС, а також всі фізичні і юридичні особи, що знаходяться під його юрисдикцією.

7. Первинні джерела права ЄС.

[http://europa.eu/]

Первинне законодавство складається з установчих договорів, зокрема, Договір про ЄС та Договір про функціонування ЄС (визначають розподіл компетенції між ЄС та державами-членами, а також повноваження комунітарних органів)

а також первинне законодавство включає:

• договори, що вносять зміни до установчих;

• протоколи, до таких договорів;

• договори про приєднання нових членів.

В цілому первинне право включає [з лекції Петрова]:

• Договір про ЄС та Договір про функціонування ЄС

• Договір про Європейське Співтовариство Вугілля та Сталі 1951 р.; Договір про Європейське Економічне Співтовариство 1957 р.; Договір про Євратом 1957 р.; Конвенція про деякі спільні для Європейських Співтовариств інститути 1957 р.; Договір про Злиття 1965 р.; Акти Вступу 1972 р. (Великої Британії, Ірландії, Данії), 1979 р. (Греції), 1985 р. (Іспанії та Португалії), 1994 р. (Австрії, Фінляндії та Швеції), 2003р. (Чехія, Кіпр, Естонія, Угорщина, Латвія, Литва, Мальта, Польща, Словенія), 2005 (Румунія, Болгарія), Бюджетні Угоди 1970 та 1975 рр.; Єдиний Європейський Акт 1986 р.; Маастрихтський договір 1992 р.; Амстердамський договір 1997 р., Ніццький договір 2001 р.,

Значення:

Завдяки діяльності ЄСП, який визнав автономію права ЄС, його верховенство, пряму дію, доктрину похідної влади комунітарних органів (Van Gend & Loos case, Costa v. ENEL), установчі договори набули статусу вищого або верховного права та перетворились у такий собі наднаціональний правовий режим. З часом ЄСП визнав установчі договори «конституційною хартією Союзу».

7. Договір про ЄС 1992 року: основні цілі та положення.

[Муравйов]

Також відомий як: Маахстриський договір, Договір про утворення ЄС

Набув чинності: 1 листопада 1993 р. після ратифікації всіма державами-членами.

Договір про Євросоюз заклав нові напрями європейської інтеграції, які включали створення економічного, валютного та політичного союзів, подальше реформування правового механізму європейських співтовариств.

Загальна характеристика:

• Передбачав створення економічного, валютного та політичного союзів.

• Розширення сфер співробітництва, поглиблював співпрацю держав-членів у сфері туризму, охорони здоров'я, освіти, культури, охорони прав споживачів.

• Європейський парламент: надано право затверджувати призначення членів Комісії, право законодавчої ініціативи; право вето при прийнятті нового законодавства.

• ЄСП: повноваження застосовувати санкції до держав-порушниць права Європейського співтовариства у формі штрафів та платежів.

• Захист прав людини: включені положення про європейське громадянство, а також про соціальні права громадян Євросоюзу, в тому числі право брати участь у місцевих виборах у країні перебування, право громадян на звернення з петиціями до Європарламенту, право на свободу вільно подорожувати територією Євросоюзу.

• Змінено назву: вилучене слово "економічне" – відтепер «Європейське співтовариство».

• Закріплення принципу "субсидіарності" (щодо повноважень).

Особливості ратифікації: було дозволено вибірковий підхід до прийняття зобов'язань (opt-out), в результаті чого - Велика Британія не приєдналася до Соціального протоколу, єдиної валюти, Шенгенської угоди; Ірландія - до Шенгенської угоди; Данія - до Шенгенської угоди, єдиної валюти, спільної політики у сфері оборони, співпраці у галузі внутрішньої політики та юстиції, європейського громадянства.

7. Амстердамський Договір1997: основна характеристика.

Амстердамські договори у формі консолідованих текстів двох договорів - Договору про Європейський союз та Договору про заснування Європейського співтовариства - набрали чинності 1 травня 1999 р..

Вніс істотні зміни в Договір про ЄС (або Маастрихтський договір).

• Чітко прописані умови вступу до Європейського союзу

• Також змінена нумерація статей і параграфів установчих договорів.

• Інтегрував Шенгенські домовленості про візову політику у законодавство Співтовариства,

• значно посилені наднаціональні повноваження інститутів європейських співтовариств на нові сфери: зайнятість, боротьба проти соціальної відчуженості, рівність можливостей для жінок та чоловіків, охорона здоров'я, прозорість, боротьба з корупцією, право на заснування, рамкові програми з наукових досліджень.

• Розширювались повноваження Європарламенту. Як певна компенсація за розширення наднаціональних повноважень Євросоюзу і звуження повноважень держав-членів було прийнято низку правових заходів. Так, було підписано Протокол щодо ролі національних парламентів у Євросоюзі, відповідно до якого національні парламенти держав-членів отримали право на розгляд документації Європейського співтовариства включно з пропозиціями Комісії. Інший Протокол щодо застосування принципів субсидіарності та пропорційності дав широке тлумачення принципу субсидіарності і зобов'язав Комісію ширше використовувати практику консультацій при підготовці своїх пропозицій.

• Принцип прозорості - право на доступ до документів Європейського співтовариства.

• З метою підготовки до вступу в Євросоюз нових членів було підписано Протокол щодо інститутів у зв'язку з перспективою розширення Євросоюзу. Він передбачав скликання міжурядової конференції за рік до прийому нових членів з тим, щоб здійснити перегляд складу та функцій інститутів Євросоюзу

.

7. Ніццький договір 2000: зміст та основні тенденції.

Ніццький договір набрав чинності 1 лютого 2003 року.

Змінює окремі положення Договору про Європейський Союз, Договору про заснування Європейської Спільноти та деяких пов'язаних з ними законодавчих актів.

Ніццький договір був спрямований насамперед на реформування інституційного механізму Євросоюзу у зв'язку з майбутнім розширенням. Адже перспектива вступу нових членів до ЄС вимагала негайних структурних реформ Європейського Парламенту , Ради Міністрів та Європейської Комісії.

До договору додається Декларація про майбутнє Союзу (Ніццька декларація), де визначено подальші кроки інституційної реформи.

Договором було збільшено загальну кількість місць у Європейському Парламенті, але водночас зменшено їх кількість для кожної окремої держави-члена . Крім того, суттєвих змін зазнала система прийняття рішень Радою Міністрів — був збільшений перелік питань, які вирішуються представникам и держав-членів кваліфіковано ю більшістю голосів. Запроваджені д о установчих договорі в ЄС зміни дозволили державам , що приєдналися до ЄС після 2003 p., брати участь у керуванні Співтовариством та ЄС на рівні з іншими державами-членами .

Крім того були розширені склад та компетенція Суду першої інстанції. Він став автономною судовою установою, і кількість його членів збільшилася. Цей Суд міг створювати палати для вирішення окремих спорів, а також гранд-палату для вирішення основних категорій справ. До компетенції Суду першої інстанції було віднесено розгляд питань про законність актів, ухвалених інститутами ЄС, розгляд звернень держав-членів та інститутів Європейського співтовариства про бездіяльність інших інститутів об'єднання, вирішення спорів, пов'язаних з відшкодуванням збитків у випадку позадоговірної відповідальності Європейського співтовариства, а також винесення преюдиціальних рішень.

7. Лісабонський Договір 2007: шлях до наступних змін.

[Ентін]

Договір реформування або Лісабонська угода (офіційна назва - Лісабонська угода про внесення змін в Угоду про Європейський Союз й Угоду про заснування Європейської Спільноти). Договір набув чинності 1 грудня 2009 року.

- був покликаний замінити європейську конституцію, прийняття якої провалилося;

- містить положення про інституційну реформу ЄС;

Формально новий договір не є конституцією — у ньому емає згадки про гімн чи прапор. Але документ зберіг всі ключові постанови про реформи, що були в первинному документі — євроконституції. Договір покликаний допомогти врегулювати кризу, що почалася в 2005 році, після того, як Франція та Нідерланди на своїх національних референдумах не підтримали європейську Конституцію.

Лісабонський Договір фактично переносить головні положення та новели Конституційного Договору ЄС до установчих договорів ЄС . Таким чином , на відміну від Конституційного Договору ЄС , який мав на меті консолідацію усіх установчих договорів ЄС, Лісабонський договір їх просто доповнив

Основні реформи:

• надає Європейськом у Союзу правосуб’єктність

• ЄС замінив Європейське співтовариство і став його правонаступником

• скасовує триопорну структуру ЄС, хоча СЗППБ разом із Європейською політикою безпеки і оборони становлять окремий напрям діяльності ЄС

• посилює роль національних парламентів держав-членів (законодавчі пропозиції Європейського Союзу («зелені книги», «білі книги», комунікації і законодавчі програми) відтепер скеровуються в національні парламенти для їх детального вивчення і тільки після цього виносяться на прийняття в ЄС)

• запровадження посади Високого представника із закордонних справ та політики безпеки

• кількість депутатів Європейського Парламенту зменшується з 785 до 750

• додатковий документ - Хартія основних прав, визначає обов'язковість дотримання прав людини.

• нові сфер правового регулювання, підпорядкованих ЄС: космос, спорт, туризм, енергія, цивільна оборона, адміністративне співробітництво, гуманітарна допомога тощо.

• передбачено чіткий розподіл компетенції ЄС на виключну, спільну з державами-членами, доповнюючу та спеціальну.

• усуває поділ на право Європейських співтовариств і право ЄС, передбачає існування єдиного права ЄС.

Закріплює, що правову основу ЄС складають Договір про Європейський Союз і Договір про функціонування Європейського Союзу, обидва установчі договори мають однакову юридичну силу.

Розширено коло інститутів ЄС. Замість п'яти їх стало сім. До Європейського парламенту, Ради, Комісії, Суду та Рахункової палати додалися Європейська рада і Європейський центральний банк. В їх діяльності посилились елементи наднаціональності. Інституційний механізм ЄС став значно розгалуженим. Окрім допоміжних органів, до нього входить чимало установ з такими сферами компетенції, як фінанси, промисловість, медицина, захист прав людини, охорона навколишнього середовища, транспорт, спільна зовнішня політика і політика безпеки, інтелектуальна власність, простір свободи безпеки і правосуддя тощо.

До Суду ЄС належать тепер Суд, Загальний суд і спеціалізовані суди. Його повноваження розповсюджуються на всі сфери діяльності Союзу, окрім СЗППБ. Передбачено збільшення кількості Генеральних адвокатів. Розширено права фізичних і юридичних осіб стосовно випадків звернень до судових установ ЄС.

Національні парламенти держав-членів отримали додаткові важелі впливу на діяльність Євросоюзу при підготовці правових актів, шляхом участі у перегляді установчих договорів тощо.

Значно обмежені повноваження Євроатома. Із самостійного європейського співтовариства він перетворився на організацію, що існує при ЄС. Договір про заснування Євроатома вже не відносять до установчих договорів про Євросоюз, а діяльність об'єднання підпорядкована ЄС.