1. Напрацювали базові стандарти

2. Доповнили взаємним визнанням національних стандартів (бо перший шлях – лютий гємор, дійти згоди іноді нереально). Принцип взаємного визнання був проголошений в рішенні Суду ЄС у справі Cassis de Dijon (1979 р.) (так званий "другий принцип Кассіс"). Він означає, що коли не існує обґрунтованих підстав для недопуску товарів і послуг, що виробляються та реалізуються або надаються на законних підставах та території держави-члена, то такі товари і послуги мають бути допущені для реалізації на території всіх інших держав-членів. Важливо також мати на увазі, що взаємне визнання діє доти, доки не будуть ухвалені положення права Союзу тій чи іншій сфері.

3. Ухвалили положення на рівні єс

Серед основних принципів гармонізації, які склалися в результаті рішень Суду ЄС та ухвалення законодавчих актів Союзу, можна виділити:

принцип прозорості (ґрунтується на зобов'язанні держав-членів інформувати Комісію ЄС про запровадження нових вимог щодо якості, експлуатаційних характеристик, безпеки, тестування, пакування та маркування якогось продукту і навпаки)

взаємної довіри (держави-члени мають вживати всіх необхідних заходів з метою виконання покладених на них договором зобов'язань, а також утримуватись від будь-яких дій, що можуть суперечити таким зобов'язанням)

контролю у країні походження та

єдиної ліцензії.

Способи гармонізації:

• зовнішній: приєднання держав-членів до міжнародних конвенцій і приведення ними свого законодавства у відповідність до положень цих документів.

• внутрішній: охоплює насамперед сферу функціонування внутрішнього ринку ЄС. Основними способами гармонізації тут виступають імплементація у внутрішньому праві положень директив, взаємне визнання державами-членами чинних національних стандартів до ухвалення на рівні ЄС загальноєвропейських стандартів, приєднання держав-членів до міжнародних конвенцій.

Чесно не знаю, що слід розуміти під широким та вузьким розумінням гармонізації, тут декілька варіантів:

Вузький – лише стосовно права ЄС, широкий – стосовно всіх ратифікованих угод (тобто і міжнародного права також).

Вузький – зближення, доки це не суперечить ідеї суверенітету, широкий – повна уніфікація норм.

Вузький – між державами та ЄС, широкий – між державами-членами та між державами-членами та ЄС.

3. Загальноєвропейська гармонізація та гармонізація у межах ЄС.

Не забуваймо, що ЄС то окремий правопорядок, заради існування якого держави поступились своїм суверенітетом (Ван Ген ден Лос, Каді). Тому те що існує Рада Європи, Європейський Суд з прав людини, Європейська конвенція – їх не гребе. В них все своє – своя Хартія, своє законодавство (первинне-третинне), свій суд. Тому загальноєвропейська гармонізація дещо відрізняється від гармонізації в рамках ЄС.

Окрім того загальноєвропейська гармонізація більше стосується закріплення базових стандартів – прав людини, верховенства права. Вона не є настільки близькою як гармонізація в рамках ЄС (адже там гармонізується усе, крім тих сфер, які держави досі тримають в кулаці – зокрема, безпека).

Далі можете щось про глобалізацію з 1 питання говорити, бо про це нічого не пишуть…

4. Значення загальних принципів права та конституційної традиції для процесу гармонізації.

ЄСП під загальними принципами права Співтовариства розуміє неписане право Співтовариства, а саме — загальні принцип и міжнародного права та загальні правові принципи , що поділяються всіма державами-членам и ЄС.

Включення загальних принципі в права до джерел права Співтовариства є однією з важливих характеристик практики ЄСП та свідчить про високий ступінь активності діяльності суддів. ЄСП уповноважений розвивати судову практик у з метою подолання багатьох прогалин, які залишили установчі договори та вторинне законодавство Співтовариства.

До них відносять: 1) принцип поваги фундаментальних прав людини; 2) принцип пропорційності; 3) принцип рівності, або недискримінації; 4) принцип правової певності; 5) принцип дотримання процесуальних прав; 6) принцип субсидіарності. [Отут про принципи, з метою економії часу, можете переставати читати, оскільки про ці принци неодноразово говорили на лекціях ].

1. Принцип поваги фундаментальних прав людини. ЄСП у справах Stauder v. City of Ulm та Internationale Handelsgesellschaft GmblP, проголосив, що повага до фундаментальних прав людини становить невід'ємну частину загальних принципів права Співтовариства, що захищаються ЄСП. Захист таких прав, що є властивим для конституційних традицій держав-членів ЄС, також має бути забезпечено на рівні Співтовариства. Амстердамський Договір проголошує, що Співтовариство ґрунтується на повазі до прав людини*.

2. Принцип пропорційності. Принцип пропорційності застосовується, головним чином, в адміністративному праві, забороняючи органам влади встановлювати обов'язки, крім належних і необхідних для досягнення відповідних цілей. Принцип пропорційності в праві Співтовариства передбачає чіткий зв'язок між засобами та цілями законодавства Співтовариства, при цьому користь для суспільства має бути більшою, ніж завдані незручності.

3. Принцип рівності (недискримінації). Згідно з принципом рівності (або недискримінації ) (англ. equality, non-discrimination) до всіх осіб повинно бути однакове ставлення, якщо тільки не існує об'єктивних підстав для іншого. Договір про Співтовариство прямо забороняє дискримінацію: а) на підставі національності; б) у сфері оплати праці чоловіків і жінок; в) щодо виробників та споживачів у межах спільної сільськогосподарської політики. Більше того, Амстердамський Договір у ст. 13 передбачає, що Рада Міністрів , діючи одностайно за пропозиціє ю Європейської Комісії та після консультацій з Європейським Парламентом, може вжити заходів для боротьби з дискримінацією на підставах статі, расового чи етнічного походження, релігії та віри, фізичної неповноцінності, віку, сексуальної орієнтації тощо.

4. Принцип правової певності. Правова певність (англ. legal certainty) є широким та важливим принципом , що становить підґрунтя права Співтовариства та правових систем багатьох держав-члені в ЄС . Цей принци п поділяється на 2 специфічні субпринципи : неможливості зворотної дії (неретроактивності) та захисту легітимних очікувань.

5. Принцип дотримання процесуальних прав. Процесуальні права передбачаються вторинним законодавством ЄС, але якщо їх не передбачено до відповідно до цього принципу особа має 1) право бути заслуханою ; 2) обов'язок відповідного органу наводити підстави своїх дій або рішень ; 3) право на належний процес .

6. Принцип субсидіарності. Згідно з Договором про Співтовариство , Співтовариство зобов'язане діяти в межах повноважень, які покладено на нього цим Договором, та цілей, які ним встановлені (ст. 5 Договору про Співтовариство) . Частина 2 ст. 5 Договору про Співтовариств о передбачає , що у сферах, які не належать до його виключно ї компетенції* , Співтовариство зобов'язане діяти згідно з принципом субсидіарності, лише якщо та оскільки цілей запропонованого заходу не може бути достатньою мірою досягнуто самими державами-членами, і тому їх може бути краще досягнуто Співтовариством.

Щодо конституційної традиції, то про це ніхто взагалі, нажаль не згадує… Це, на мою думку, стосується окремих країн, наприклад, Сполученого королівства, в якому конституція взагалі неписана. Плюс в них взагалі специфічне ставлення до ЄС, в плані національного суверенітету, оскільки, вони мають намір з нього виходити (хоча повірити в те що вони вийдуть важко), а частину договорів ратифікують із застереженнями (наприклад, про зону євро).

Щодо конституційної традиції то можемо навести приклад, наших фашистських сусідів, так-так я маю на увазі РФ. У жовтні 2010 року Головою Конституційного Суду Російської Федерації В. Д. Зорькиним у «Російській газеті» була опублікована стаття «Межа поступливості», присвячена розходженням у правовій оцінці Європейським Судом Суду з прав людини та Конституційним Судом Російської Федерації справи «Маркин проти Росії». У статті він поставив таке запитання: «Чи може, однак, Європейський суд, виходячи зі статті 46 Конвенції, у рішенні по конкретній справі рекомендувати (а фактично вказати) державі-відповідачу внести необхідні зміни до законодавства – при тому, що суд неодноразово підкреслював у своїх же рішеннях пріоритет держави-відповідача у виборі необхідних заходів для виправлення порушення? Чи не є така вказівка суду прямим вторгненням в сферу національного суверенітету, що явно виходить за рамки передбачених Конвенцією прав і повноважень, і з цієї точки зору – що явно виходить за рамки компетенції, встановленої Конвенцією? І наскільки тоді таке рішення підлягає виконанню з урахуванням того, що питання про наявність проблеми конституційності даної норми, не влаштувала Європейський суд, було вже вирішено Конституційним судом у рамках конституційного судочинства?». В. Д. Зорькин відповів на це запитання так: «Принципи державного суверенітету та верховенства Конституції у правовій системі Росії відносяться до основ її конституційного ладу. Конвенція як міжнародний договір Росії є складовою частиною її правової системи, але вона не вище за Конституцію. Конституція у статті 15 встановлює пріоритет міжнародного договору над положеннями закону, але не над положеннями Конституції. Монополія на тлумачення положень Конституції і виявлення конституційного змісту закону належить Конституційному суду. І тому тлумачення Конституції, дане вищим судовим органом держави, не може бути подолане шляхом тлумачення Конвенції, оскільки її юридична сила все-таки юридичну силу Конституції не перевершує».