1.2. Рівні процесу пізнання

Пізнання будь-якого предмета, будь-якого нового явища починається з ознайомлення з ним з його зовнішніми проявами і з окремими сторонами, деталями. Природно, що при цьому ще не зрозуміла ні суть предмета, ні його внутрішня логіка. Системні уявлення про нього – ще в майбутньому, а поки відомості про предмет мають розрізнений, уривчастий характер. Тому в пізнанні розрізняють такі рівні: безсистемний, досистемний, псевдосистемний, системний, метасистемний (рис. 1.2).

Рис. 1.2. Рівні пізнання

Безсистемний рівень

На безсистемному (початковому) рівні людина тільки накопичує факти будь-якого предмета, явища. Він відповідає або пасивному, або початковому пізнанню предмета. У першому варіанті суб'єкт (не усвідомлює своєї незадоволеності наявним пізнанням) не піклується про вдосконалення своїх знань. Пізнання цього рівня досягнуто великим досвідом, уроками від викладачів, перейманням традицій, міфів і розумових штампів. Суб'єкт не прагне зрозуміти логіки, що поєднує елементи системи в єдине ціле. Для нього окремі предмети і явища як елементи навіть не найскладніших систем існують “самі по собі”, бо розуміння їх системоутворюючих зв'язків йому ще не під силу.

Суб'єкт залишається на цьому рівні, якщо він інтелектуально пасивний і не усвідомлює необхідності постійно навчатися, пізнавати нове. Безсистемне пізнання предмета через свою нерозвиненість вкрай суперечливе і перевантажене описовістю і конкретністю. Рефлексія за такого пізнання – підсвідома, неусвідомлена, нерозвинена. З її позицій суб'єкт не турбується про якість свого рівня пізнання і відповідно не турбується і про його поповнення. Свої знання він передає іншим людям, як правило, тільки за ініціативи з їхнього боку, а отже, тільки зі зниженням якості.

Той, хто мало знає, малого може і навчити.

                                                                      Ян Амос Коменський

У кращому разі суб'єкт пізнає предмет настільки, наскільки його цього навчили. Якщо щось він був змушений пізнавати сам, то його рівень ознайомлення з предметом залишається на рівні впізнавання за основними зовнішніми ознаками. При цьому суб'єкт зазвичай легко плутає один предмет пізнання з іншими, схожими. Це наслідок того, що безсистемне пізнання є поверховим. Систематично над предметом суб'єкт самостійно не розмірковує, бо не може або не вміє цього робити, а звертає на нього підвищену увагу лише епізодично, під тиском зовнішніх обставин.

Користуватися предметом він може рівно настільки, наскільки його навчили. І оскільки пізнання є поверхневим, то при використанні його щодо предмета суб’єкт практично не вміє зберігати предмет, не вміє виробити стосовно нього стратегічну, довгострокову лінію поведінки. Щодо самого себе він живе, як живеться. Свій спосіб життя він сліпо стабілізує традиціями, перейнятими від предків. Якщо він прагне зробити якусь кар'єру, то вибудовує її для себе як шаблонно-ситуаційну за аналогією з наочними прикладами зі свого найближчого оточення. Будь-які евристичні зусилля таким людям не властиві, тому вони, переживши пік своєї “інтелектуальної форми” після становлення особистості, починають потроху деградувати, опускатися. Якщо свої навички володіння (або ставлення до предмета) герой нашого прикладу регулярно не підтримує, він практично втрачає своє вміння користуватися предметом або правильно ставитися до явища. У тому числі й до себе самого!

Графічно загальну динаміку інтелектуального пізнання у духовно пасивної, ледачої людини можна відобразити як “деградуючу” криву (рис. 1.3).

Рис. 1.3. Динаміка пізнання на безсистемному рівні

У другому варіанті (тобто, якщо це початковий етап пізнання) активний суб'єкт швидко долає його і переходить до наступного.

Досистемний рівень

На досистемний рівень пізнання суб'єкт виходить буквально за декілька годин або днів, якщо виявляє справжню пізнавальну активність, або на цей рівень його швидко виводять наставники, вчителі. Така пізнавальна активність зазвичай пов’язана ​​з рефлексією якості своїх знань, відчуттям їх неповноти, недостатності. Завдяки своїй рефлексивній культурі суб'єкт з новими знаннями розвиває і свій рівень пізнання. Воно величезною мірою допомагає йому виявляти і вибудовувати у знанні потрібні системоутворюючі зв'язки. Суб'єкт “знаходить” у своєму предметі якісь його характерні, головні і другорядні властивості, починає здогадуватися про внутрішню системність пізнання. Оскільки оволодіння цим рівнем пізнання в обраній галузі ще попереду, то суб’єкт збільшує обсяг знань. Свої пізнання він може передавати лише із збереженням їх якості, бо його рефлексія хоч і активна, але має поки найпростіший організаційний характер.

Стикаючись зі своїм предметом досить часто і регулярно, суб'єкт вже знає його особливості, за якими практично перестає плутати його з іншими схожими предметами. Суб'єкт знає, де цей предмет можна знайти, де і як він існує у природі. Користується предметом суб'єкт як середній господарник, а це означає, що за потреби може його більш-менш зберегти.

Графічно інтелектуальну тенденцію на цьому рівні пізнання можна подати так (рис. 1.4).

Рис. 1.4. Динаміка пізнання на досистемному рівні

С

Недостатньо того, щоб пізнання тільки не псувало нас, потрібно, щоб воно змінювало нас на краще.

                                                                      М. Монтень

вої навички користування предметом завдяки своїй активності суб'єкт порівняно стабільно зберігає, але загальний характер його діяльності є таким, що він тільки підтримує себе на рівні «найманого працівника» та виконує те, що йому наказали.

Псевдосистемний рівень

На псевдосистемному рівні суб'єкт обнадіює себе досягнутою цілісністю і логічністю пізнаного, якої він набув як накопичений результат його активних і самостійних зусиль. Будучи ще недостатньо сильним у рефлексії, суб'єкт піддається першим радісним враженням від начебто відкритої гармонії Світу і, зачаровуючи, віддається їм. Так, Світ і справді дуже складний, поки добсягнеш до його справжню суть, можна не раз і не два обманутися. На псевдосистемному рівні існує індивідуальна, практично для кожного випадку, “ерзац-логіка”, купуючись на яку, суб'єкт ще не знає всіх можливих “підводних каменів” пізнання, не перевіряє ще раз по-справжньому якість здобутого знання, а поспішає і намагається будувати якісь прогнози. І значна частина цих прогнозів закономірно збувається. Характерна ознака цього рівня пізнання – наявність винятків, які нібито “підтверджують правило”. На ці винятки прийнято списувати ту частину ще непізнаного, за якою і відрізняється справжня системність від несправжньої.

Н

Не бійся незнання, бійся помилкового знання. Від нього все зло світу.

Л. Н. Толстой

а цьому рівні якісь позитивні результати пізнання безсумнівно є, але чи правильні вони.

Системний

рівень

На системному рівні пізнання суб'єкт знає зсередини усі головні і другорядні особливості предмета, всі його переваги і вади, корисні, шкідливі і небезпечні сторони. Володіння предметом – мінімально-професійне, що передбачає вміння користуватися предметом настільки довгостроково, наскільки цей предмет може взагалі існувати. За потреби може його змінити, але не більше. Знає, де можна знайти не просто такий же самий предмет, а із заданими споживчими якостями. На цьому рівні пізнання предмета є системним, але цілеспрямованим лише на конкретний предмет. Те, що виходить за межі предмета, суб'єкт знає погано, бо вважає, що до предмета це мало стосується. Суб'єкт ставиться до свого пізнання як до єдиної концепції з варіаціями і різними елементами. Він пізнає системні параметри і їх діапазони. Рефлексія суб'єкта непогано розвинена, але сконцентрована на розвитку пізнання, що стосується тільки свого предмета. Пізнання швидше недорозвинене, бо до кінця суб'єктом не досягнуте. Свої знання він передає як системно організований якісний інструментальний фонд, який треба встигати постійно вдосконалювати (ніби вимушено) під потреби життя. У тому, що не стосується його професійної діяльності, наш герой здебільшого виявляється “сіренькою” особистістю.

Існує теорема Курта Геделя (перша теорема про неповноту), яка доводить, що не може бути такої раціонально-теоретичної системи, яка б одночасно була і несуперечливою сама з собою за своїми складовими елементами і доказовою у всіх своїх частинах. Будь-яка теоретична система (гіпотеза, концепція, теорія, теорема, вчення тощо) містить у собі такі положення, що сприймаються без доведення або істинність яких може бути доведена лише в іншій, “більш високій”, теоретичній системі – в метасистемі.

Отже, у теоремі Курта Геделя доведена неможливість повного опису системи за умови "невиходу" за її межі, тобто існують формальні системи, істинність або хибність яких у межах їх самих довести неможливо – для цього треба врахувати стан системи більш високого порядку. Ось цього дослідження “стану системи більш високого порядку” на цьому рівні ще немає.

Графічно тенденцію розвитку пізнання на системному рівні можна уявити так само, як висхідну криву, але її результат, будучи перепровіреним, сприймається вже як наукова перемога! (рис. 1.5).

Рис. 1.5. Динаміка пізнання на системному рівні

Але куди приведе ця тенденція? Треба ж не просто напевно домогтися потрібного результату, треба зуміти домогтися найкращого результату! Домогтися вчасно, домогтися в потрібному місці!

Метасистемний

рівень

Ти ніколи не будеш знати достатньо, якщо не будеш знати більше, ніж достатньо.

У. Блейк

Метасистемний рівень пізнання – вищий рівень системності в знанні. Таке пізнання дає змогу повністю розуміти місце предмета (явища) у світі або бачити предмет як систему в ієрархії інших систем.

 

Т

Можна керувати і сходом Сонця, якщо знати, коли і де воно встає.

Східна мудрість

ільки завдяки додатковому пізнанні, яке ніби “оточує” предмет, суб'єкт повністю володіє предметом і правильно орієнтується стосовно нього. Він знає, де цей предмет знаходиться і як предмет влаштований до найдрібніших його деталей. Це структурна, просторова метасистемність. Суб'єкт знає, як і коли предмет із цих деталей (частин) виникає і як на них розпадається. Це темпоральна метасистемність, тобто метасистемність, що виявляється в часі. За бажання суб'єкт може цей або подібний до нього предмет створити заново із заданими властивостями, тому що знає закономірності виникнення (зародження) предмета, його існування і руйнування (відмирання). Якщо це стосується явища, то суб'єкт знає, що це за явище, де воно буває, коли виникає і чого від нього можна очікувати.

С

Щоб навчити іншого, потрібно більше розуму, ніж щоб навчитися самому.

М. Монтень

Пізнання того, якими речі повинні бути, характеризує людину розумну, знання того, які речі насправді, характеризує людину досвідчену, знання того, як змінити їх на краще, характеризує людину геніальну.

Д. Дідро

уб'єкт на метасистемному рівні пізнання вміє мислити міждисциплінарно (діалогічно), узагальнено. Свої знання він постійно і системно вдосконалює, прагне активно передати їх як логічно цілісну духовну культуру, що включає в себе усвідомлення необхідності її творчого саморозвитку, тобто вищу рефлексію. Свої навички володіння предметом суб'єкт розвиває залежно від своєї внутрішньої потреби бути повним господарем своєї долі, попри будь-яку ринкову кон'юнктуру: сприятливу або несприятливу. Бо такий суб'єкт – самодостатня особистість. Він начитаний, ерудований. У житті такий суб'єкт є яскравою і різнобічною особистістю, він часто виступає як Творець, Винахідник, Першопрохідник, Дослідник.

Знаючи про предмет не просто більше за інших, а знаючи краще за інших, така людина в суперництві виявляється попереду всіх, бо на практиці досягає результатів, яких не встиг добитися ніхто, крім неї. Користується вона у цьому випадку наявним знанням на межі можливого, тобто її практику можна назвати мистецтвом.

Графічно тенденцію реалізації метасистемного знання на практиці можна уявити у вигляді S-подібної кривої (рис. 1.6). Вона відображає плавне, але чітке і цілеспрямоване творче переміщення з одного системного рівня пізнання на інший, вищий.

Рис. 1.6. Динаміка пізнання на системному рівні

У таких випадках кажуть, що істинно пізнає людина піднімаючись поступово, з одного ступеня пізнання на інший. 

В економічній літературі вченими розглядаються й інші варіанти класифікації рівнів пізнання (табл. 1.2).

Таблиця 1.2