Е. Г. Вальденберг

Б

Е. Е. Сіверс

ув прихильником теорії двох рядів рахунків, яка передбачала класифікацію майна на позитивні та негативні складові і класифікацію бухгалтерських рахунків на рахунки майна і капіталу. На його думку, метою бухгалтерського обліку є розрахунок і подвійний розподіл капіталу. Бухгалтерський баланс є ієрархічною структурою, на вершині якої знаходиться єдиний показник – капітал.

У 1892 р. у Вальденберга Е.Г. з’явився конкурент –

Е. Е. Сіверс. У сфері теорії подвійного запису Е. Е. Сіверс відомий як автор мінової теорії, сутність якої у тому, що в основі подвійного запису лежить обмін (міна) благами. Отримали товари, а замість них – отримали зобов'язання оплатити ці блага. Ця теорія була досить поширена.

Е.Е. Сіверс навів дуже детальну класифікацію рахунків, випередивши в цьому напрямі тенденції 30–40-х років XX ст. Для свого часу ця класифікація була великим досягненням. Вона мала такий вигляд:

I. Речові рахунки: 1) основні; 2) перехідні (калькуляційні) – а) заготовки, б) споруди, в) виробництво.

II. Особисті рахунки: 1) підприємницького капіталу – а) основні, б) перехідні (результативні); 2) позичкового капіталу – а) рахунки осіб та установ, б) рахунки кредитних запасів.

В

І. П. Шмельов

ажливе значення в розвитку обліку в Росії відігравав журнал “Коммерческое образование” (1907-1916 рр., Санкт-Петербург), редакторами якого були Є.Є. Сіверс та М.О. Блатов. У ньому досліджувалися проблеми теорії й практики обліку. Багато статей було присвячено питанням калькулювання витрат і розподілу накладних витрат.

Наприкінці XIX ст. поряд із „потрійною” системою рахівництва виникла і „четвертная бухгалтерия” – система, яка була теоретично описана в роботі „Новая четвертная бухгалтерия” (1895) І. П. Шмельовим. На відміну від потрійної системи Ф. В. Єзерського, запропонована система передбачала здійснення обліку за чотирма напрямками: 1) надходження цінностей, 2) витрачання цінностей, 3) визначення збитків та 4) визначення прибутків. Незважаючи на новаторство, ідеї потрійної бухгалтерії та „четвертной бухгалтерии” не дістали застосування у російській та світовій практиці обліку.

М. С. Лунський

Одним із перших творців нового методологічного напряму в галузі обліку. Саме М. С. Лунського вважають основним автором балансової теорії обліку, визнаної і поширеної у нашій країні, а також популярної закордоном.

Лунський М. С. увів кілька класифікацій рахунків, що було великим досягненням того часу: 1) прості і збірні; 2) головні й допоміжні (перехідні); 3) активні, пасивні, перемінні; 4) чисті і змішані; 5) речові, особисті, результативні.

Г. О. Бахчисарайцев

Яскравий представник російської облікової школи, який розвивав ідею балансової теорії обліку. На його думку, баланс – це облікове зображення підприємства: а) у вигляді однієї таблиці, б) у вигляді зведення рахунків.

Актив – те, що підприємство отримало (вкладене); пасив – те, що підприємство заборгувало (джерела). Всі методи прикладної бухгалтерії мають випливати з поняття про баланс і грунтуватися на ньому. Баланс – початок і кінець обліку.

На його думку, терміни “дебет” і “кредит” рахунків з теоретичного погляду є зайвими. Рахунки розподіляються на активні й пасивні. Всі пасивні рахунки – особові. Саме Г. А. Бахчисарайцев уперше в російській бухгалтерській літературі поділив усі господарські операції за впливом на баланс на чотири типи. У ті часи популярністю користувався журнал “Коммерсант” (1901–1906, Москва) за редакцією Г. А. Бахчисарайцева.

П

Період неПу: вчені у галузі бухгалтерського обліку

ісля жовтневої революції розвиток бухгалтерського обліку і як практики, і як науки на певний час припинився. Радянська влада здійснила декілька спроб реформувати систему обліку, проте в кінцевому підсумку повернулась до революційних ідей.

З початком НЕПу (1921–1928) почалося

відновлення розвитку бухгалтерської науки. Нова економічна політика вимагала нових методів обліку, вивчення передової облікової думки, джерелом якої на той час вважалась німецька бухгалтерська школа.

Необхідність у єдиних принципах обліку, пошук теоретичних основ бухгалтерської науки зумовили появу першого радянського журналу з обліку – “Счетоводство” (1923–1929, Москва). У ньому друкувалися нормативні документи, а також статті російських та іноземних авторів, які за своїм науковим рівнем значно випереджали практику обліку того часу.

Почали також видаватися журнали “Вестник счетоводства” (1923–1926, Москва), “Счетная мисль” (1925–1930, Москва) і “Супутник конторщика и счетовода” – видавництво “Счетная мисль” (1926–1928 рр.). Крім того, в 1928 р. у Москві виходить “Вестник Института государственных бухгалтеров-экспертов – ИГБЭ”, в якому друкувалися статті відомих російських учених: М. О. Блатова, Р. Я. Вейцмана, Н. Р. Вейцмана, О. М. Ґалаґана, М. А. Кіпарісова, О. П. Рудановського, а також видатних зарубіжних авторів: В. Е. Патона і Г. Р. Хетфілда.

У період НЕПу, починаючи з 1924 р., виходить у великій кількості книжкова література з теорії і галузевих курсів бухгалтерського обліку (автори М. А. Блатов, О. М. Галаган, Я. М. Гальперін, О. П. Рудановський). Про посилення ролі бухгалтерського обліку в управлінні народним господарством в період НЕПу свідчить не тільки вихід великої кількості державних нормативних актів з питань обліку та поява численних періодичних бухгалтерських видань, але й мобілізація всіх працівників на вирішення народногосподарських проблем.

У цей час у російській науковій обліковій школі стали розрізняти два напрями – Московський та Санкт-Петербурзький.