2. Основні принципи та норми етики науки

Заняття наукою – специфічний вид людської діяльності, суть якого – систематичний процес досліджень, спрямований на здобуття знань, що ґрунтуються на перевірених результатах.

Етика науки – це галузь, що вивчає специфіку моральної регуляції в науковій сфері, а також зведення цінностей, норм і правил у цій галузі. Вона охоплює два кола проблем: перше пов'язане з регуляцією взаємовідносин всередині самого наукового співтовариства, а друге – між суспільством в цілому і наукою.

Основні етичні принципи наукової діяльності, які визнаються більшістю вчених є такими:

а) самоцінність істини;

б) новизна наукового знання;

в) свобода наукової творчості;

г) відкритість наукових результатів;

д

Принцип самоцінності істини

) організований скептицизм.

Принцип самоцінності істини чи універсалізм передбачає орієнтацію дослідника і наукової діяльності на пошук об'єктивного знання, а не на особисті, групові, корпоративні чи національні інтереси. Істина і тільки істина – основна цінність діяльності в сфері науки.

Тільки одна дихотомія має значення: “істинно – хибно”, все інше – за межами науки. Якою б новою або тривіальною, “очікуваною” або “незручною” не виявилася істина, здобута ​​в процесі наукового дослідження, вона має бути оприлюднена.

У науці (принаймні, в галузі точних наук) не застосовується принцип свободи совісті, тому кожен може вірити по-своєму: наука живе знаннями, а не вірою. З цього принципу випливає одна з обов'язкових умов наукової діяльності: точне дотримання правил одержання, відбору, обробки та публікації даних, що є в конкретній науковій дисципліні.

Істина повинна виявлятися в ході багатьох незалежно відтворюваних досліджень, експериментів чи спостережень і бути сумісна з тими, що достовірно встановлені раніше. А на питання про те, хто судді, природно відповісти, що верховним суддею є світове наукове співтовариство, що спирається на безперервно зростаючий звід фактів і об'єктивних законів природи – на накопичене колективне наукове знання. І суд цей досить безапеляційний.

Е. Б. Александров

Новизна наукового знання

Наука існує, тільки розвиваючись, а розвивається вона безперервним збільшенням та оновленням знання.

Досконалий твір мистецтва ніколи не буде перевершено і ніколи не застаріє ... Навпаки, кожен з нас знає, що зроблене ним в галузі науки застаріє через 10, 20, 40 років.

Така доля, більш того, такий зміст наукової роботи ... Але бути перевершеними в науковому відношенні – не тільки наша спільна доля, а й наша спільна мета. Ми не можемо працювати, не маючи надії на те, що інші підуть далі нас.

М. Вебер

Необхідність отримання нових фактів і створення нових гіпотез зумовлює обов'язкову інформованість дослідника про раніше здобуті в цій галузі науки знання.

Свобода наукової творчості

Свобода наукової творчості – ідеальний принцип, який, нажаль, не завжди реалізується у науковій діяльності. Для науки немає і не повинно бути заборонених тем, визначення предмета досліджень є прерогативою самого вченого. Будь-який результат, який претендує на наукове досягнення, має бути уважно проаналізований та оцінений науковим співтовариством незалежно від того, вчений з якими минулими заслугами його представляє. У реальних ситуаціях дієвість цього принципу здебільшого обмежена як внутрішніми чинниками, що діють у науковому середовищі, так і зовнішніми – етичними, соціальними і матеріальними.