Індекс Хірша

Індекс Хірша (h-індекс) – це наукометричний показник, запропонований у 2005 р. американським фізиком Хорхе Хіршом з університету Сан-Дієго, Каліфорнія. Індекс Хірша є кількісною характеристикою продуктивності вченого за кількістю його публікацій і цитувань цих публікацій. Індекс обчислюють на основі розподілу цитувань робіт цього дослідника.

За пропозицією Хірша, вчений має індекс h, якщо h з його Np статей цитуються як мінімум h разів кожна, тоді як решта (Np – h) статей цитуються не більш, ніж h разів кожна. Інакше кажучи, вчений з індексом h опублікував h статей, на кожну з яких послалися як мінімум h разів.

Так, якщо у дослідника опубліковано 100 статей, на кожну з яких є лише одне посилання, його h-індекс дорівнює 1. Таким же буде h-індекс дослідника, що опублікував одну статтю, на яку посилалися 100 разів. Водночас (більш реальний випадок), якщо у дослідника є 1 стаття з 9 цитування, 2 статті з 8 цитували, 3 статті з 7 цитуваннями, ..., 9 статей з 1 цитуванням кожної з них, то його h-індекс дорівнює 5 .

Зазвичай розподіл кількості публікацій N (q) залежно від кількості їхніх цитувань q за дуже грубого наближення відповідає гіперболі: N (q) ≈ const × q –1. Координата точки перетину цієї кривої з прямою N (q) = q і дорівнює індексу Хірша.

Індекс Хірша був розроблений для більш адекватного оцінювання наукової продуктивності дослідника, ніж за допомогою таких простих характеристик, як загальна кількість публікацій / загальна кількість цитувань.

Проте цей індекс доречний лише при порівнянні вчених, що працюють в одній галузі досліджень, оскільки традиції, пов'язані з цитуванням, відрізняються в різних галузях науки (наприклад, у біології та медицині h-індекс набагато вищий, ніж у фізиці). У нормі h-індекс фізика приблизно дорівнює тривалості його наукової кар'єри в роках, тоді як у видатного фізика він удвічі вищий.

Хірш вважає, що у фізиці (і в реаліях США) h-індекс10–12 може бути одним із визначальних факторів для рішення про надання досліднику постійній позиції у великому дослідному університеті; рівень дослідника з h-індексом, 15–20, відповідає членству в Американському фізичному товаристві; індекс 45 і вище може означати членство в Національній академії наук США. 

Індекс Хірша, зрозуміло, не ідеальний. Неважко придумати ситуацію, коли h-індекс дає абсолютно неправильну оцінку значцщості дослідника. Зокрема, коротка кар'єра вченого є підставою для недооцінювання значущості його робіт. Так, h-індекс французького математика Еваріста Галуа дорівнює 2 і залишиться таким назавжди. Якби Альберт Ейнштейн помер на початку 1906 р., його h-індекс зупинився б на 4 або 5, попри надзвичайно високу значущість статей, опублікованих ним у 1905 р.

На сьогодні у західних країнах індекс цитування визнаний однією з найефективніших світових систем наукової інформації. Структура індексу цитування забезпечує йому досить широкий спектр функцій, головними з яких є:

1) інформаційний пошук для обслуговування індивідуальних дослідників і наукових організацій;

2) використання зв'язків між публікаціями для виявлення структури галузей знання, спостереження і прогнозування їх розвитку;

3) оцінювання якості публікацій та їх авторів науковим співтовариством. Комплексне оцінювання індексу цитування дає змогу оцінювати наукові підрозділи за тим, які науковці до них входять. Його широко застосовують для оцінювання журналів, наукових товариств, редакційних колегій та ін.