П

Додатки

ри посиланнях слід писати: “... у розділі 4 ...”, “... дивись 2.1 ...”, “... за 3.3.4...”, “... відповідно до 2.3.4.1 ...”, “... на рис. 1.3 ...” або “... на рисунку 1.3 ...”, “...у таблиці 3.2 ...”, “... за формулою (3.1) ...”, “... у рівняннях (1.23)”, “... у додатку Б ...”.

Додатки слід оформляти як продовження наукової роботи на її наступних сторінках або у вигляді окремої частини,

розміщуючи додатки в порядку появи посилань на них у тексті самої роботи. Кожен додаток треба починати з нової сторінки. Додаток повинен мати заголовок, надрукований вгорі малими літерами з першої великої симетрично відносно тексту сторінки. Посередині рядка над заголовком малими літерами з першої великої повинно бути надруковано слово “Додаток __” і велика літера, що позначає додаток.

Якщо додаток (додатки) оформлюють як окрему частину наукової роботи, такий додаток (додатки) повинен мати титульний аркуш. Титульний аркуш такої частини оформлюють так: після номера частини мають бути надруковані великими літерами слово “ДОДАТОК __” та його назва (якщо є) або слово “ДОДАТКИ”.

Додатки слід позначати послідовно великими літерами української абетки, за винятком літер Ґ, Є, 3, І, Ї, Й, О, Ч, Ь, наприклад, додаток А, додаток Б і т. д. Один додаток позначають як додаток А. Додатки повинні мати спільну з рештою наукової роботи наскрізну нумерацію сторінок.

За необхідності текст додатків може бути поділений на розділи, підрозділи, пункти і підпункти, які слід нумерувати в межах кожного додатку. У цьому разі перед кожним номером ставлять позначення додатку (літеру) і крапку, наприклад, А.2 – другий розділ додатку А; Г.3.1 – підрозділ 3.1 додатку Г; Д.4.1.2 – пункт 4.1.2 додатку Д; Ж. 1.3.3.4 – підпункт 1.3.3.4 додатку Ж.

Ілюстрації, таблиці, формули та рівняння, що є в тексті додатку, слід нумерувати в межах кожного додатку, наприклад, рисунок Г.З – третій рисунок додатку Г; таблиця А.2 – друга таблиця додатку А; формула (А.1) – перша формула додатку А.

Якщо в додатку одна ілюстрація, одна таблиця, одна формула, одне рівняння, їх нумерують, наприклад, рисунок А.1, таблиця А.1, формула (В.1).

2. Оформлення списку використаних джерел

Список використаних джерел – елемент бібліографічного апарату, що містить бібліографічні описи використаних у науковому дослідженні джерел, який подається після висновків.

Б

Науковець – не той, хто вміє красиво і тонко висловлювати свою думку. Науковець – той, хто несе собою знання, велике, глибоке знання в тій галузі, де працює його думка.

І. Герасимов

ібліографічний опис складають безпосередньо за друкованим (архівним, електронним тощо) твором або виписують із каталогів і бібліографічних покажчиків без пропусків будь-яких елементів, недоцільних скорочень тощо.

Джерела у списку використаних джерел розміщують одним із таких способів:

1. у порядку появи посилань у тексті (вважається найбільш зручним для користування та рекомендований при написанні дисертацій і монографій);

2. в алфавітному порядку прізвищ перших авторів або заголовків.

Список використаних джерел у наукових дослідженнях необхідно оформляти відповідно до вимог ДСТУ 7.1:2006 “Бібліографічний запис, бібліографічний опис”, а під час написання дисертацій – також ще діючого наказу вже ліквідованої Вищої атестаційної комісії України № 63 від 26 січня 2008 р. “Про внесення змін у правила оформлення бібліографічного опису у списку джерел”, які передбачають такий порядок наведення бібліографічних відомостей.

Основні вимоги щодо оформлення списку використаних джерел наведено нижче.

1. Після прізвища ставиться кома та пробіл, а також пробіл між складовими ініціалів : Мельник, В. М. (на сьогодні ще не використовується).

2. Усі елементи в опису пишуться зі строчної літери, крім перших слів кожної області та заголовків у всіх описах.

3. Після заголовку вид матеріалу пишуть у квадратних дужках без пропусків і без скорочення: [Текст] або [Тext], [Електронний ресурс].

4. У квадратних дужках пишуть усе, що запозичено з інших джерел або за даними аналізу матеріалу.

5. Прізвище першого автора при опису одного автора повторюють в області відповідальності (за косою рискою), а при опису двох і трьох авторів прізвище першого автора пишуть перед заголовком та після косої риски пишуть усіх авторів.

6. При наявності більше трьох авторів в області відповідальності (за косою рискою) пишуть лише першого автора (за бажанням можна писати всіх авторів).

7. У дисертації та авторефераті в області відповідальності пишуть повністю прізвище, ім'я та побатькові.

8. У патентних документах в області відповідальності, на відміну від інших документів, пишуть спочатку прізвище, а потім ініціали.

9. Знаки ; та : розділяють пробілами з обох боків.

10. Реєстраційний номер книги (ISBN) пишуть, якщо він є.

11. Пробіли в нумерації сторінок не ставлять: 8–10.

12. У кінці опису ставлять крапку.

Додатковими вимогами щодо оформлення списку використаних джерел є:

1. Усі умовні розділові знаки, котрі відділяють окремі зони чи елементи у межах зон бібліографічного опису (за винятком граматичної пунктуації у назві видання) відділяються проміжками з двох сторін.

2. Дані, котрі взяті не з титульного аркуша книжкового видання, беруться у квадратні дужки. Так, у квадратних дужках потрібно писати відомості про упорядників, авторів, вид видання, котрі наведені на звороті титульного аркуша. У квадратні дужки береться також вся інформація, котра взята не безпосередньо з видання, а встановлена самостійно на основі аналізу видання.

3. Усі частини бібліографічного опису, крім перших слів нових зон бібліографічного опису та власних назв, пишуться з малої літери. Таким чином, додаткові відомості про назву (підручник, посібник тощо), інформацію про відповідальність (автор-упорядник, редактор) потрібно писати з малої літери.

Приклад оформлення бібліографічного опису списку джерел наукової роботи наведено у табл. 14.2.

Таблиця 14.2.