9. Проаналізувати особливості методичної системи м.Монтессорі.

Система Марії Монтессорі заснована на ідеях вільного виховання. Ґрунтуючись на теорії «спонтанного розвитку дитини», Монтессорі дійшла такого висновку:

• заперечення активної виховної ролі педагога: дорослі, нав'язуючи дітям власні настанови, гальмують їхній природний розвиток;

• завдання виховання – створити такі умови, які відповідали б потребам дитини, допомагали виявляти її запити і сприяти її самовихованню і самонавчанню.

Прагнучи поставити навчання і виховання на наукову основу, Монтессорі застосувала в педагогіці фундаментальні принципи експериментальних наук. Дошкільний заклад (початкову школу) вона розглядала як лабораторію для вивчення психічного життя дітей, у якій педагог – спостерігач-експериментатор, який ретельно планує навчальну ситуацію, дидактичний матеріал і максимально точно оцінює досягнуті результати. Опосередковане керівництво вихователя, згідно з Монтессорі, здійснюється на основі автодидактизму: діти вільно обирають заняття, але виконують його за задумом педагога, тобто у межах, передбачених стандартизованим дидактичним матеріалом (наприклад, куби-вкладиші, рамки з гніздами різноманітної форми і вкладиші для заповнення цих гнізд). Облаштування дидактичного матеріалу дає дитині змогу самостійно виявляти власні помилки. Виправлення помилок потребує зосередженості, уваги, спостережливості, терпіння, сприяє вихованню волі, дисциплінованості і відповідальності дитини. Головним у заняттях вважається вправа «активності»; завдання набуття знань є супутнім.

Основою навчання в дошкільному і молодшому шкільному віці Монтессорі вважала сенсорне виховання, підґрунтям для якого є організація навколишнього середовища і заняття В дидактичним матеріалом. Для тренування органів чуттів Педагог рекомендувала виключати будь-які відволікальні моменти, наприклад, для розвитку в дітей більш тонкого відчуття дотику їм зав'язували очі. Ефективність у навчанні Монтессорі пов'язувала з виокремленням особливих («сенситивних») періодів підвищеної сприйнятливості дітей до певних впливів навколишнього середовища (наприклад, сенситивні періоди у навчанні мови, встановленні міжособистісних стосунків тощо).

Основна форма виховання і навчання за системою Монтессорі – самостійні індивідуальні заняття дітей або спеціально розроблений індивідуальний урок, основа якого – стислість, простота й об'єктивність (тобто максимальне зосередження дитини на предметі занять).

10. Нові форми та методи навчальної діяльності у техніці с.Френе

Популярним у школі є експеримент С. Френе. Автор розділяв основні ідеї нового виховання і прагнув застосовувати їх у своїй педагогічній роботі, відкидаючи «традиційні» методи навчання і виховання, а саме:

• у навчальному процесі великого значення надавав самостійності учнів. Діти систематично складали так звані вільні тексти на тему про свою сім'ю, друзів, плани на майбутнє тощо, а потім самі друкували їх. На думку Френе, шкільна друкарня – найефективніший засіб активізації учнів, а «вільні тексти» допомагають розкрити психологію особистості дитини, її інтереси і прагнення;

• виступав проти застосування у початковій школі підручників, вважаючи, що вони виключають можливість індивідуалізованого навчання і нав'язують школяреві непосильну для його віку логіку дорослого та віру в друковане слово. Замість підручників у школі Френе застосовувалися картки з основним навчальним матеріалом, які розміщувалися в систематизованій картотеці. За допомогою вчителя кожен учень складав свій індивідуальний тижневий план-графік, що, на думку Френе, давало змогу дитині вивчати програмний матеріал у такому обсязі і таких темпах, які найбільше відповідають її здібностям та інтересам;

• приділяв багато уваги експериментам у сфері програмованого навчання; запропонував оригінальну конструкцію найпростішої навчальної машини;

• був супротивником «словесного» методу морального виховання; вирішального значення надавав особистому досвіду дитини, який набувається в результаті відповідної організації шкільного життя. Цій меті в школі Френе слугувало самоврядування учнів – «шкільний кооператив», який контролював господарську діяльність школи, організовував роботу із самообслуговування, а також виступав вищою дисциплінарною інстанцією;

• прагнув перебороти книжково-вербальний характер навчання, збудити активний інтерес дітей до шкільних занять, встановити доброзичливий характер у стосунках між учнями і вчителем, широко використовувати різноманітні засоби навчання; прищеплювати учням трудові навички.