33 Компенсуюче навчання

Компенсуюче навчання. Важливий напрям диференціації – компенсуюче навчання, тобто додаткові педагогічні зусилля стосовно учнів, які відстають.

Серед форм компенсуючого навчання поширене повторне навчання в одному класі. Масштаби його застосування в різних країнах різні, наприклад:

• у США в початкових школах другорічників фактично немає;

• у Франції допускається наявність другорічників у старших класах початкової школи, колежу та ліцею. У початковій школі рішення про повторне навчання учнів приймають учителі, в середніх навчальних закладах – викладачі за згодою батьків (у разі їх незгоди питання вирішує особлива комісія). Кількість другорічників лімітована термінами обов'язкового навчання. Ті, хто не встигають і навчаються повторно, становлять половину учнів початкової школи і до 40 % учнів середніх шкіл;

• у Японії рівень другорічників незначний; майже всі учні загальноосвітньої школи одночасно переходять із класу до класу.

У колишньому СРСР наприкінці 70-х років було розпочато невдалу спробу відмовитися від другорічників.

Багато педагогів вважають, що навчання другорічників створює ілюзію компенсуючого навчання. Так, у США особливу увагу в такому виді навчання приділяють представникам кольорових меншин.

З метою компенсуючого навчання школи США залучають учителів-репетиторів, організовують літні навчальні табори, засновують невеликі класи для відстаючих, скорочують наповнюваність класів.

В інших країнах компенсуюче навчання також стає чітко визначеним:

• у Франції в 80-х роках здійснювалася програма «пріоритетних зон», відповідно до якої виділялися додаткові засоби для проведення ефективніших занять у школах тих департаментів, де був особливо високий відсоток учнів, які відстають. У початковій школі для тих, хто не встигає, створюються класи адаптації, в яких функціонують спеціальний клас і група або звичайний клас (перевага віддається другому варіантові);

• у Японії той, хто хоче отримати повноцінну загальну освіту, не розраховує на звичайну школу. Він неодмінно скористається компенсуючим навчанням у приватній penетиторській школі (дзюку).

36 Безперервна освіта

Поняття «неперервна освіта» – філософсько-педагогічна категорія. Відповідно до цього освіта розглядається як:

• процес, що охоплює все життя людини;

• аспект освітньої практики, що представляє її як цілеспрямоване засвоєння людиною соціокультурного досвіду, який не призупиняється з використанням усіх ланок наявної освітньої системи;

• принцип організації освітньої політики.

Жодна країна ще не має чіткої системи неперервної освіти. Проте досвід багатьох країн, які керуються стратегією такої освіти, дає можливість побачити вже тепер деякі істотні ознаки моделей нової освітньої системи.

У проблематиці неперервної освіти умовно можна виокремити два основні аспекти:

• соціально-освітній (пов'язаний із побудовою системи неперервної освіти як частини соціальної практики);

• психолого-педагогічний (пов'язаний із самим процесом освоєння людиною нового життєвого, соціального, професійного досвіду).

У соціально-освітній практиці велике значення для здійснення неперервної освіти мають наступність ланок освітньої системи та розгалуженість каналів неформальної освіти за межами базової освіти.

Реалізація неперервної освіти в освітній системі спирається на такі два чинники:

• «вертикальну інтеграцію» – наступність ступенів формальної освіти – дошкільної, початкової, середньої й після-середньої (вищої, післядипломної), – за якої кожен рівень освіти припускає можливість переходу на наступний;

• «горизонтальну інтеграцію» – співвіднесеність освіти, отримуваної поза формальною освітньою системою (неформальна освіта), з освітою у межах навчальних закладів і спеціально організованих освітніх програм (формальна освіта).

Серед функцій неперервної освіти умовно виділяють:

• компенсуючі – заповнення прогалин у базовій освіті;

• адаптивні – оперативна підготовка й перепідготовка в умовах мінливої виробничої і соціальної ситуації;

• розвивальні (акмеологічні) – задоволення духовних запитів особистості, потреб творчого зростання.

У розвинених країнах діють допоміжні, компенсуючі навчальні програми для випускників середніх шкіл із прогалинами в загальноосвітній підготовці, які продовжують освіту або проходять виробниче навчання. Поширені навчальні центри для дорослих, які співробітничають із традиційними вищими і середніми спеціальними навчальними закладами (університетами, коледжами тощо) і пропонують широкий спектр освітніх послуг.

У країнах, що розвиваються, діють освітні програми з формування основ грамотності.

Набувають поширення програми, якими послуговуються мри зміні місця роботи або професії.

У багатьох країнах створено програми, що забезпечують наступність освіти в середній школі і післясередній ланці: середня фахова освіта, вища і післядипломна освіта, виробниче навчання, підвищення кваліфікації.

Значні зусилля державних і громадських організацій спрямовані на розвиток програм неперервної освіти в контексті підновлення професійного досвіду, підвищення кваліфікації і перенавчання. При цьому особливу увагу приділяють нетрадиційним сферам неперервної освіти, а саме:

• освіті інвалідів;

• освіті жінок, які працюють у виробничій сфері;

• дозвіллєвій освіті за інтересами для пенсіонерів.