7. Основні причини виникнення та функціонування альтернативних шкіл.

У сучасному світовому педагогічному просторі існує широка різноманітність альтернативних навчальних закладів у мережі як початкової, так і середньої та вищої освіти. Сьогодні можна стверджувати, що експериментальні школи перетворились у частину традиційного досвіду педагогічної світової спільноти, є повноправними членами «всесвітнього педагогічного товариства». Завдяки діяльності, яку проводять представники цих закладів, педагогічна дійсність різних країн набуває багатоваріативності, стає більш різноманітною, батьки й учителі отримують можливості для педагогічного пошуку, а кожна дитина – реалізувати своє право на вибір.

Серед провідних причин, які зумовили виникнення закладів альтернативного навчання, дослідники виділяють такі :

а) Існування певної категорії дітей, які у всі часи потребують створення особливих умов для їх навчання й індивідуального розвитку. Це діти, які мають труднощі в навчанні, і обдаровані учні, які потребують особливої атмосфери для свого розвитку.

б) Незадоволення певної групи батьків і вчителів рівнем загальноосвітньої підготовки в офіційних школах.

в) Необхідність експериментальної розробки, обґрунтування, перевірки педагогічних інновацій.

8. Етапи розвитку експериментальних шкіл у мережах світового освітнього простору.

В історії розвитку альтернативних шкіл у межах світового освітнього простору можна визначити такі етапи:

1. XV ст. – середина XIX ст. У цей період нетрадиційні освітньо-виховні заклади не були пов’язані між собою ні за часом, ні за будь- якою провідною педагогічною концепцією. Однією з перших альтернативних шкіл вважається навчальний заклад у місті Мантуя, створений у 1428 році італійським педагогом- гуманістом Вітторіно де Фельтре (1378 – 1446). У його школі, що мала назву «Будинок радості», запроваджувались педагогічні ідеали епохи раннього Відродження. До найбільш цікавих експериментальних закладів пізніших часів можна також віднести школу «батька педагогіки» Я.А. Коменського, філантропіни, в яких вчителі намагались утілити в життя ідеї Ж.Ж.Руссо, дослідно-експериментальні заклади Й.Г.Песталоцці та деякі інші.

2. Кінець XIX ст. – 30-ті роки XX століття – період педоцентричної революції. У цей час в основу багатьох альтернативних концепцій були покладені ідеї природного й вільного виховання, ідеї дитиноцентрованої педагогіки стають у центрі будь-яких педагогічних експериментів, педоцентрична спрямованість є найсуттєвішою рисою усіх нововведень цього часу. Протягом зазначеного періоду реформаторська педагогіка зробила значний крок уперед, що було зумовлено суттєвими соціально- економічними та науковими чинниками. Альтернативні школи перетворюються в одну із постійно існуючих реальностей освітнього життя європейських країн і США. Педоцентрична спрямованість освітніх експериментів знаходила своє відображення в деякому романтизмі вчителів. Окремо треба зазначити, що в цей період потяг до пошуків нових форм і методів навчання існував уже не тільки у сфері приватної освіти, але і в державній шкільній системі.

3. 60-ті роки ХХ століття – сучасний період. Для цього етапу характерні такі тенденції: зростає кількість інноваційних шкіл, розширюється проблематика, посилюється громадянська спрямованість шкіл, переважає орієнтація на ліберальні, демократичні та гуманістичні цінності. Активізується міжнародна діяльність і починається новий етап у роботі міжнародних організацій (Федеральне бюро експериментальних шкіл, організація «Партнери», Міжнародний корчаківський рух, асоціація підтримки альтернативного навчання). Генерація педагогів-новаторів цього часу суттєво відрізняється від своїх попередників. Романтизм змінився на педагогічний оптимізм, у педагогів інтуїтивний пошук правильних рішень перетворився на постійну рефлексологію власної творчої діяльності.