34 Навчання обдарованих.

Систематичною державною політикою США є виявлення і спеціальне навчання найобдарованіших учнів:

• відповідно до програми «Мірит» щорічно у державі відбирають до 600 тис. найздібніших учнів середньої школи. Потім здійснюють повторний відбір, після чого залишається близько 35 тис. обдарованих підлітків, яким надаються різні пільги для продовження освіти (стипендії, гарантії вступу до престижних університетів);

• при виявленні і навчанні талановитих дітей зі школами співробітничають деякі фірми і корпорації. Наприклад, «Стандарт ойл» і «Дженерал ойл» фінансують літні табори для обдарованих, надають для занять свої лабораторії;

• навчаючи високообдарованих дітей у звичайних школах, для них проводять заняття за спеціальними програмами (інтенсивного навчання) школи, з альтернативними підтемами;

• організовуються спеціальні навчальні заклади для талановитих (у Бостоні, Нью-Йорку, Чикаго та інших містах);

• діють спеціальні літні курси при університетах (наприклад, літня школа для обдарованих у штаті Північна Кароліна).

Головним критерієм добору талантів серед юних американців є тести.

У Великій Британії проблемі роботи з талановитими дітьми приділяється велика увага, наприклад:

• працює Центр досліджень обдарованих дітей;

• діє Асоціація сприяння обдарованим дітям;

• зростає кількість шкіл, де для обдарованих учнів створюють спеціальні відділення і потоки з курсами інтенсивного, поглибленого і збагаченого навчання.

У Німеччині (Гамбург) з 1985 р. діє особлива служба консультацій зі спеціального навчання найздібніших учнів. На. початку 90-х років у Баден-Вюртемберзі було створено чотири державні гімназії, в яких обдаровані діти проходять курс навчання протягом 8, а не 9 років, як звичайно.

У Франції із середини 80-х років у деяких початкових навчальних закладах з'явилися класи для обдарованих учнів. Особливу школу для дітей з раннім розумовим розвитком створено на початку 90-х років у Страсбурзі.

В Японії ставлення до проблеми навчання талановитих Дітей порівняно стримане. Із середини 60-х років у деяких навчальних закладах проводиться тестове діагностування обдарованих школярів, з якими потім намагаються працювати більш інтенсивно; для них видано спеціальні книжки і посібники.

В Україні на державному рівні діє Програма роботи з обдарованою молоддю. Встановлено 30 щорічних грантів Президента України для обдарованих юнаків і дівчат та розроблено додаткові заходи щодо їх державної підтримки. У роботі з обдарованою молоддю передбачено:

а) створення Державного благодійного фонду підтримки;

б) забезпечення щорічного проведення всеукраїнських учнівських і студентських олімпіад, турнірів, творчих конкурсів, змагань; залучення обдарованої учнівської молоді до участі у Малій академії наук, Internet-олімпіад із різних предметів,

в) активізація роботи спеціалізованих навчальних закладів розвитку здібностей і обдаровань дітей і молоді, дитячих закладів культури, спортивних шкіл і секцій, позашкільних навчально-виховних закладів;

г) поліпшення системи матеріального та морального заохочення педагогічних працівників, які працюють з обдарованою молоддю;

д) розширення практики створення спеціалізованих теле-і радіопрограм для молоді.

35 Навчання аномальних дітей. Важливим напрямом діяльності школи є організація особливої, диференційованої освіти для дітей з різними патологіями внаслідок спадкоємних хвороб, алкоголізму та наркоманії батьків.

У США в 1975 р. було прийнято й підкріплено великими субсидіями закон про навчання дітей-інвалідів. Реалізація цього закону виражена в таких заходах:

• при школах з'явилися психологи, соціологи та інші фахівці, які працюють з дітьми-інвалідами;

• для навчання інвалідів використовують новітню техніку, насамперед комп'ютери;

• частину дітей-інвалідів виведено за межі звичайної школи, для інших створюються спеціальні класи.

У Франції з 1968 по 1979 р. контингент навчальних закладів для спеціального навчання анормальних і хворих дітей зріс у 16 разів. У цій країні закон про обов'язкову освіту поширюється на дітей-інвалідів. Вони мають можливість здобувати освіту у звичайній школі або спеціальному навчальному закладі. Навчанням, орієнтацією та адаптацією таких дітей і підлітків займаються особливі департаментські комісії. Французькі педагоги дотримуються принципу не ізолювати дітей-інвалідів від повноцінних однолітків, а навчати їх у звичайній школі. Лише в окремих випадках дитину-інваліда переводять до спеціального навчального закладу.

У Росії також діє система спеціальних шкіл для дітей із різними патологіями. Ця система поки що не забезпечує потреби населення у подібних навчальних закладах. Зазвичай школи для дітей з недоліками розумового і фізичного розвитку розташовують у лісових зонах, неподалік від міст (лісові школи). Для частини учнів регулярні заняття проводяться відповідно до звичайних програм. Інші діти і підлітки навчаються за полегшеними загальноосвітніми програмами з акцентом на професійну підготовку. Робляться спроби запроваджувати в таких школах новітні методики.

В Україні діє система спеціальних шкіл на зразок інтернатів для дітей з відхиленнями у фізичному та розумовому розвитку, де вони можуть здобути безоплатну освіту. Передбачено певну систему допомоги батькам дітей цієї категорії. Зусилля спрямовані на забезпечення успішної адаптації та інтеграції таких дітей в загальний освітній простір та соціально-економічне середовище.

30.

Диференціація виконує дві функції: слугує розкриттю індивідуальності учнів і подальшому розвиткові суспільства.

На диференціації навчання в старших класах загальноосвітньої школи будується політика провідних країн.

У США, Великій Британії, Японії та деяких інших країнах важливим чинником диференціації є тестування здібностей учнів. Тестометрія корисна тим, що дає можливість об'єктивно оцінити рівень розвитку учнів. Однак прихильники демократизації школи відкидають біотерміністські тлумачення тестометрії, а тести використовують лише як критерій оцінювання результатів навчання. Група американських учених на чолі з Б. Саймоном довела, що рівень здібностей дітей, визначений спочатку за тестами таким, що не вселяє надії, після компенсуючого диференційованого навчання помітно зріс.

31  Диференціація навчання у вищому навчальному зак­ладі є ефективним засобом забезпечення індивідуального стилю учіння студентів, який передбачає самостійний ви­бір ними способу засвоєння навчального матеріалу, дає змогу об'єктивно визначити рівень підготовки, а також удосконалити знання. Сутність диференціації полягає у відкритості і варіативності навчання, різноманітності ме­тодів, засобів і форм організації навчальної діяльності шляхом заходів, які забезпечують кожному студентові засвоєння знань та умінь на межі його можливостей. Ус­пішність, результативність диференційованого навчання зумовлюються конкретними завданнями кожного етапу навчання, шляхами їх розв'язання, врахуванням особли­востей студентів та педагогічної майстерності викладачів.

       Диференціація навчання спрямована на:

       а) досягнення студентами, які мають різний початко­вий рівень підготовки, однакового рівня знань, умінь та навичок;

       б) засвоєння студентами, що мають однаковий рівень знань і вмінь, різних рівнів знань з різних циклів навчаль­них дисциплін;

       в) досягнення різних рівнів засвоєння знань студента­ми, що мають неоднаковий вихідний рівень і різні можли­вості.

       Цілеспрямована диференціація навчання здійснюєть­ся у кілька способів   (І. Клігман):

       1. Послідовне навчання. У перші два-три роки перебу­вання у вищому навчальному закладі студенти вивчають загальнонаукові і загальнопрофесійні предмети в звичай­них навчальних групах за єдиними програмами. Відтак на основі результатів успішності і виявлених схильностей та інтересів студентів закріплюють за певними кафедрами, і вони вивчають спеціальні предмети індивідуально або в групах.

       2. Паралельне навчання. Протягом усього навчання сту­денти працюють у постійних навчальних групах. Спеціалі­зація досягається шляхом внутрігрупової диференціації при вивченні різних циклів навчальних дисциплін, факуль­тативних курсів, різного змісту всіх видів практик тощо.

       3. Ступеневе навчання. Це поширена за кордоном сис­тема підготовки спеціалістів різного рівня в одному на­вчальному закладі. Після перших трьох років навчання випускники отримують диплом першого рівня. Бажаючі продовжити освіту (відбір конкурсний) вчаться ще рік і отримують дипломи другого рівня. Певна внутрігрупова диференціація при вивченні дисциплін наявна вже на пер­шому ступені навчання. Досвіду ступеневої системи нав­чання набуває і вітчизняна вища освіта.

       4. Індивідуальне навчання. Воно передбачає можли­вість студентів навчатися за індивідуальними планами. Шляхи диференціації навчання обираються відповідно до вимог підготовки спеціалістів різних професій.

       Диференційоване навчання реалізується в трьох фор­мах: індивідуалізованій (кожен студент виконує індивіду­альні завдання), індивідуально-груповій (частина завдань має індивідуальний характер, решта завдань виконується групою) і груповій (завдання виконуються всією групою). Найпоширенішою з них є групова форма (П. Сікорський).