2. Функції та властивості емоцій

Переживання — це неповторна подія в духовному житті особистості, це психічне явище суто особистісного характе­ру, що зумовлює інтимність переживань. У переживаннях розпредмечується оцінка суб'єктом значущості для нього того чи іншого факту, події. Оцінити — це співвіднести з чимось, з якоюсь мірою. Мірою щодо переживань є сама людина (Геракліт). Цей факт ще раз підкреслює суб’єк­тивність (вони не існують без суб'єкта) й інтимність (у кож­ного ця міра своя) переживань.

Рівень усвідомленості переживань залежить від того, якою мірою усвідомлюються емоції. Усвідомленість емоцій означає відчуття переживання і співвіднесення його з тим предметом чи особою, які його викликають і на які це переживання спрямоване. Неусвідомлені емоції — це не такі, що не пережиті (то неможливо), а ті, які не спів­віднесені або неадекватно співвіднесені з об'єктивним сві­том.

На виникнення і формування емоцій впливають оцінка інформації, фізіологічний стан та оточення. В емоціях завжди присутня оцінка. Живій істоті потрібно роз­різняти впливи, оцінювати їх і будувати на цьому свою поведінку. В оцінці виявляється ставлення до цілей. Це когнітивна сторона емоцій.

Емоція виникає за недостатності знань, необхідних для досягнення цілі, і компенсує цю недостатність. Саме емоція забезпечує продовження пошуку нової інформації. Емоції виникають щоразу, коли задоволення потреби не відбува­ється, коли дія не досягає цілі

Вплив середовища, когнітивних і фізіологічних факторів на виникнення емоцій засвідчує дослід Шахтера і Зінгера (1962). Чотирьом групам досліджуваних — інформованим з ейфоричним оточенням й інформованим з негативним емо­ційним оточенням, неінформованим з ейфоричним оточен­ням і неінформованим з негативним оточенням — було введено адреналін. Група інформованих про побічні ефекти спокійно виконала завдання, не звертаючи увагу на стан свого партнера. Неінформовані відчували емоції, подібні до емоцій партнера, тобто злість або ейфорію. Отже, в одному й тому самому біохімічному стані людина може відчувати різні емоції залежно від оцінки нею змін, що відбуваються, і впливу на цю оцінку соціального середовища.

Когнітивні компоненти емоцій можуть призводити до помилкової оцінки. Це — різні фобії, за яких оцінка за­грози не відповідає дійсності. Наприклад, страх перед за­критими приміщеннями — клаустрофобія чи страх перед великим відкритим простором — агорафобія.

Через свою предметну зумовленість емоції визначають спрямованість діяльності, надаючи їй чуттєвого характеру. Це — специфічна форма контролю за діяльністю, за тією її стороною, яка має вигляд переживань. Переживання висту­пають регулятором діяльності. Вони можуть як стимулювати діяльність (на радощах “гори перевертають”), так і гальму­вати її (у розпачі все “падає з рук”). Причому якщо в органічних відчуттях ми фіксуємо різний ступінь розкладу (аж до хаосу) фізіологічних функцій, то як переживання емоція завжди має сенс, завжди щось означає.

Отже, аналіз емоційних переживань дає можливість ви­ділити їхні характеристики (якісні та кількісні); властивості (реальність, суб'єктність, інтимність, предметність і ситуативність) та головні регуляторні функції (оцінну й спону­кальну).

Емоція не обмежується переживаннями, і ми лише умовно розчленовуємо її як цілісне психічне яви­ще, аналізуючи окремо переживання та органічні прояви. Емоційні периферичні зміни охоплюють весь організм і ді­стають зовнішнє вираження. Вони проявляються у виразник рухах: у міміці (виразні рухи обличчя), пантоміміці (виразні рухи всього тіла) та голосових реакціях (інтонація і тембр голосу). Емоційні переживання виражаються не лише в сильних рухах, а й у мікрорухах (тремор, реакції зіниць). Так, Леонардо да Вінчі вважав, що певна міміка відповідає не лише переживанням горя чи радості, а й різним від­тінкам цих переживань: брови й вуста по-різному рухаються залежно від причин плачу. Найвиразніше переживання виявляються в очах (існує близько 85 відтінків — живі, ніжні, холодні) і голосі (в печалі він глухий, у страсі покірний). Згадаймо відомий вислів Сократа: “Кажи, щоб я міг тебе бачити”.

У повсякденному житті ми постійно користуємося зов­нішніми виразними рухами для орієнтування в емоційному стані, настроях тих, хто нас оточує. Яке ж співвідношення існує між емоцією і виразними рухами? Вундт розглядав виразні рухи як фізичний корелят емоцій. Це відповідає теорії психофізичного паралелізму, згідно з якою виразні рухи виражають фізіологічну реакцію, яка супроводжує за­мкнений світ внутрішніх переживань, реально ж рухи пов'я­зані з внутрішніми органічними процесами.

Ч. Дарвін і І. Сєченов на основі спостережень і теоре­тичних узагальнень довели, що міміка, інші виразні рухи відображають стан нервової системи і залежать від емоцій. Дарвін підійшов до пояснення виразних рухів з біологічної точки зору: виразні рухи є рудиментарними проявами раніше доцільних дій. Дія — це не лише зовнішній вираз поведінки, як вважають біхевіорисги, в дії розкривається внутрішній світ особистості та її ставлення до навколишнього світу. Тому дія є зовнішньою формою існування внутрішнього духовного світу особистості — виразні рухи не супроводжу­ють емоції, а виступають зовнішньою формою їх існування.

Пояснення виразних рухів можна дати на основі психо­фізичної єдності, а не паралелізму. Виразні рухи — це скла­дова, компонент емоційного факту, неминуче продовження самих емоцій. Діти не відділяють почуття від його виражен­ня. Суб’єктивність взагалі і суб’єктивність емоцій (не існує об'єктивних корелятів любові чи ненависті і кожен кохає і ненавидить по-своєму) не заперечують єдності емоцій і виразних рухів. Чистої суб’єктивності не існує. Вона виявляє себе в тих чи інших формах об’єктивізації (для емоцій — у жестах, рухах, митах, міміці, органічних відчуттях). Об'єктивація емоційних переживань передусім відбувається в чуттєво-предметній діяльності, реальних фор­мах спілкування і в самій свідомості людини. Людина свої емоції відчуває. Об’єктивація передбачає можливість пізнання емоцій іншими людьми. Спираючись на виразні рухи, ми розкриваємо ставлення суб’єкта до оточення, його емоційні переживання і духовний світ.

Виразні рухи мають індивідуальний характер. Ми сприй­маємо особистісний фон, “висловлений” емоціями, прони­каємо далі, за межі зовнішнього вираження. При цьому наше сприймання рухається від загального, що є в багатьох суб’єктивних станах, до однакового, що властиве предс­тавникам одного виду, аж до індивідуального. Психологічна особливість нашого ставлення до суб'єкта порівняно з об'єк­том полягає в тому, що ми, розпредметнюючи емоційний світ іншого, не лише входимо в його світ, а через свої виразні рухи розкриваємо свій світ емоційних переживань.

Емоціям притаманна сигнальна функція. Вони можуть ви­конувати роль як внутрішнього сигналу (оцінна та спону­кальна функції), так і зовнішнього сигналу (виразна функція). Зовнішнє вираження емоцій — це переведення переживань у відповідні рухи. Виразні рухи (жести, міміка, пантоміміка) сигналізують про гнів, радість чи роздратування, які знахо­дять свій вихід у відповідних діях. Виразні рухи й виразні дії збігаються: на радощах ми не розмахуємо люто кулаками і в гніві не даруємо ніжний поцілунок. Емоції сигналізують про ймовірні дії, визначаючи їхню спрямованість. Порушення збігу виразних рухів і дій простежуються при психічних захворюваннях, коли виразні рухи не відповідають змістові переживань і діям. На вустах психічно хворих, що пере­живають горе і біль, застигає посмішка. Але виразні рухи можуть мати й довільний характер. Людина за допомогою певних виразних рухів намагається приховати свої емоційні переживання. Ми формуємо своє пережи­вання, формуючи виразні рухи. У виразній функції, як ні в чому іншому, виявляється специфічність емоцій. Але не че­рез фізіологію і не через розуміння емоцій як суб'єктивного стану і навіть не через ставлення суб'єкта до якихось явищ. Це — сукупність суб’єктивних та об'єктивних, тобто відображальних моментів, що об’єднуються в нашому пережи­ванні в цілісний процес.

Загальними харак­теристиками емоцій виступають знак (позитивні, негативні, амбівалентні) і модальність (радість, горе, смуток тощо). Існують базальні емоції — це радість, страх, гнів і печаль, від яких походить та величезна гама відтінків переживань, з якими ми зустрічаємося в житті. Це якісні характеристики емоцій. Кількісні харак­теристики — сила, глибина, інтенсивність та тривалість. Емоції розрізняються за інтенсивністю (від слабких до афекту), за силою і глибиною (пристрасті), за тривалістю (настрої).

Крім якісних і кількісних загальних характеристик, за­гальними властивостями емоцій виступають пере­ключення, передбачення і просторово-часове зміщення .

Переключення — це можливість перенесення емоційного забарвлення з причин почуттів на другорядні умови. Неспо­дівана зустріч із приємною людиною надає всій ситуації (місце, люди) позитивної валентності. Відбувається генера­лізація емоцій.На відміну від неї локалізація звужує загальну позитивну валентність (серія невдач у спор­тивних змаганнях може призвести до афекту, якщо людина сконцентрується на них).

Передбачення виникає на основі емоційної оцінки обста­вин, котрі раніше сприяли успіху чи неуспіху. Це емоційний сигнал про ймовірні наслідки дій, що передує їх учиненню. Емоції немовби заглядають у майбутнє і допома­гають людині орієнтуватися в передбачуваній ситуації. Ця властивість засвідчує універсальність емоцій як особистісного механізму виділення актуального в практично необмеженому просторі й часі — і в минулому, і в май­бутньому, і тепер, і тут, і реально, і в думках.

Просторово-часове зміщення — властивість переживань, емоцій зміщатися з самої події у згадку про неї. Пригадуючи, ми можемо переживати інтенсивніше, вираз­ніше, ніж у момент події.

До специфічних властивостей емоцій на­лежать передусім ситуативність і предметність. Для емоцій ситуативність — провідна властивість, це вираження значу­щого для людини тут і тепер. Предметність — це суттєва ознака емоцій, пов'язана з виділенням актуального предметного змісту.