2. Фізіологічні основи темпераменту.

Існування індивідуальних відмінностей у психічній діяльності людини було помічено давно. Першу спробу з’ясувати їх причини зробив давньогрецький лікар Гіппократ ( V - IV ст.. до н. є.). Ґрунтуючись на тодішній матеріалістичній філософії, що визначала чотири основні начала ( землю, воду, вогонь і повітря) і пов’язувала з ними чотири властивості (твердість, рідинний стан, тепло і холод ), він за аналогією стверджував, що тіло людини теж складається з чотирьох елементів-гуморів, соків: крові(тепла), слизу(холоду), чорної жовчі(вологості) і жовтої жовчі(сухості). Поєднанням цих соків ( красисом) пояснював усі особливості організму.

Флегматичний тип, вважав Гіппократ, зумовлений переважанням у красисі слизу (phlegma). Для людей цього типу властиві сповільненість дій, важке переключення на іншу діяльність, емоційна невиразність.

Переважання жовтої жовчі ( chole ) визначає холеричний тип, якому властиві велика енергійність і активність, поривчастість рухів, нестримність у діях.

Домінування крові (sanguis ) визначає сангвінічний тип, який відзначається великою активністю та емоційністю, багатою мімікою, барвистою мовою, швидкими рухами і легким пристосуванням до оточення.

Меланхолійний тип характеризується переважанням чорної жовчі (melas chole) і йому властиві мала активність, уповільненість у діях, швидка втомлюваність.

Учення Гіппократа розвивав давньоримський лікар Гален (II ст.), який для позначення поняття «нервово-конституційний тип» використав латинський термін «темперамент» (temperamentum), що означав узгодженість, устрій, правильне співвідношення частин. За його твердженнями, кожна людина належить до одного з тринадцяти темпераментів.

Аристотель вважав, що темперамент залежить від якості крові людини (густини і теплоти).

Цікаві думки щодо природи темпераменту висловлював німецький філософ Іммануїл Кант (1724 - 1804), поділяючи погляди на темперамент представників гуморальної теорії, він вважав органічною основою типів темпераменту якісні особливості крові. І.Кант уперше створив своєрідну психо­логічну характеристику типів темпераменту, дав класифікацію пси­хологічних властивостей темпераменту і характеру людини. Він вважав, що флегматикам властиві недостатньо розвинені моральні почуття, а меланхолікам - справжня доброчинність; у холериків найбільш розвинене почуття честі, а в санг­вініків - почуття прекрасного, що сангвінічний темперамент характеризується швидкою зміною емоцій за незначної їх глибини, холеричний - гарячковістю, поривчастістю дій і вчинків, а меланхолійний - глибиною і тривалістю переживань, флегматичний - повільністю і спокійністю. Але Кант, тлумачачи темперамент, плу­тав його з рисами характеру.

Кант говорив, що з фізіологічної точки зору, коли мова йде про темперамент, мають на увазі фізичну конституцію (слабка або сильна статура) і комплекцію (рідке, за допомогою життєвої сили закономірно рухливе в тілі. До чого відносять також тепло або холод при обробці цих соків.)

Але з погляду психологічної, тобто як темперамент душі (здатності почуття і бажання), ці вираження крові, що стосуються властивостей, визначені тільки за аналогією гри почуттів і бажання з тілесними рушійними причинами (з яких кров сама головна).

Головний розподіл вчення про темпераменти таке: темпераменти почуття і темпераменти дії поділяються на два види, що в сукупності дає чотири темпераменти.

До темпераментів почуттів Кант відніс: А) сангвінічний темперамент людини веселої вдачі і В) його протилежність - меланхолійний темперамент людини похмурої вдачі. Перший має особливість, що на відчуття виявляється швидкий і сильний вплив, але відчуття проникає не глибоко (не буває тривалим); у другому ж темпераменті відчуття буває менш яскравим, зате пускає глибокі корені. У цьому варто вбачати розходження темпераментів почуттів, а в не розташуванні до веселощів або суму. До темпераментів діяльності він відніс: С) холеричний темперамент людини запальної і D) флегматичний темперамент холоднокровної.

Вчений, лікар і педагог П. Ф. Лесгафт (1837 – 1909) пояснював темперамент особ­ливостями кровообігу, які залежать від діаметра отвору, товщини й гнучкості стінок судин, побудова і форма серця. Калібр судин і товщина їхніх стінок, на думку Лесгафта, зумовлюють швидкість і силу кровообігу. Невеликому діаме­тру судин, вважав Лесгафт, відповідає сангвінічний темперамент, а ве­ликому отвору та товстим його стінкам — меланхолійний; флегматичний темперамент зумовлюється великим отвором і тонкими стінками судин.

В. Вузд трактував темперамент як індивідуальну схильність до ефектів. Холериків і меланхоліків він зарахував до групи із сильними афектами, а в сангвініків і флегматиків відзначав слабкі афекти.

Гуморальна (рідинна) теорія темпераменту існувала тривалий час, хоч і не давала правильного пояснення фізіологічних основ властивостей людини. Гуморальний підхід не зміг розкрити природу темпераменту. Тому на зміну його в XIX - XX ст. прийшли нові теорії, автори яких намагалися знайти фізіологічні основи темпераменту в морфологічних особливостях людської голови (Ф. Галль), у товщині нервових волокон (В. Бехтерєв), у особливостях будови організму, його конституції (Е. Кречмер (1888 -1964), В. Шелдон (1899 -1977) та ін.) Ці типології одержали назву конституційних типологій. Так найбільше поширення одержала типологія, запропонована Е.Кречмером, що у 1921 р. опублікував свою знамениту роботу “Будова тіла і характер”. Головна ідея полягала в тім, що люди з визначеним типом додавання мають визначені психічні особливості. Ним була проведена безліч вимірів частин тіла, що дозволило йому виділити 4 конституційні типи:

1. Лептосоматик - характеризується тендітною статурою високим ростом, плоскою грудною кліткою. Плечі вузькі, нижні кінцівки - довгі і худі.

2. Пікнік - людина з вираженою жировою тканиною, надмірно гладкий, характеризується малим або середнім ростом, що розпливається ,тулубом з великим животом і круглою головою на короткій шиї.

3. Атлетик - людина з розвитий мускулатурою, міцною статурою, характерний високий або середній ріст, широкі плечі, вузькі стегна.

4. Диспластик - люди з безформною, неправильною будовою. Індивіди цього типу характеризуються різними деформаціями статури (наприклад, надмірний ріст, непропорційна статура).

З названими типами будови тіла Кречмер співвідносить 3 виділених типи темпераменту, що він називає: шизотимік, іксотимік і циклотимік. Шизотимік має астенічну статуру, він замкнутий, схильний до коливань емоцій, упертий, малопіддатливий до зміни установок і поглядів, важко пристосовується до оточення, на відміну від нього іксотимік має атлетичну статуру. Це спокійна людина зі стриманими жестами і мімікою, з невисокою гнучкістю мислення, часто дріб’язковий. Пікнічну статуру має циклотимік, його емоції коливаються між радістю і сумом, він легко контактує з людьми і реалістичний у поглядах.Теорія Кречмера була дуже поширена в Європі, а в США придбала популярність концепція темпераменту В.Шелдона, сформульована в 40-х роках XX сторіччя. В основі поглядів Шелдона також лежить припущення про те, що тіло і темперамент - це 2 параметри людини, зв’язаних між собою. Структура тіла визначає

темперамент, що є його функцією. В.Шелдон виходив з гіпотези про існування основних типів статури, описуючи які він запозичав терміни з ембріології. Ним виділені 3 типи :

1. Ендоморфний (з ендодерми утворяться переважно внутрішні органи);

2. Мезоморфний (з мезодерми утвориться м’язова тканина);

3. Екзоморфний (з екзодерми розвивається шкіра і нервова тканина).

За В. Шелдоном, цим типам статур відповідають визначені типи темпераментів, названі ним у залежності від функцій визначених органів тіла: висцетронія (лат. viscera - “внутрощі”), соматонія (грец. soma - “тіло”) і церебротонія (лат. cerebrum - “мозок”).

Для ендоморфного типу характерні м’якість та округлість зовнішнього вигляду, властива відносно слабка статура з надлишком жирової тканини, слабкий розвиток кісткової та м’язевої системи - йому відповідає вісцеротонічний темперамент із схильністю до комфорту, з чуттєвим потягом, розслабленістю та повільною реакцією.

Мезоморфному типу властиві жорстка і різка поведінка з переважанням кістково-м’язовою системою, струнке і міцне тіло, атлетичність і сила. З цим пов’язаний соматотонічний темперамент, якому притаманні любов до пригод, схильність до ризику, жадання м’язових дій, ак­тивність сміливість, агресивність.

Екзоморфний тип конституції характеризується витон­ченістю і тендітністю тіла, плоска грудна клітка, довгі тонкі кінцівки зі слабкою мускулатурою. Цьо­му соматотипові відповідає церебротонічний темперамент, якому властиві слабко виявлена товарискість, схильність до усамітнення, підвищена реактивність.

Гуморальна та морфологічна теорії темпераменту мають серйозні недоліки. Вони обстоюють як першооснову темпераменту фізіологічні системи організму, які не мають для цього необхідних властивостей.

Крім того, ці теорії не враховують відмінностей темпераменту здорового та хворого організму, пояснюють відмінності темпераменту лише дією біологічних чинників, а тому не все виявляють в його сут­ності. Але цілком ігнорувати ці теорії в поясненні виявів темпераменту не можна.

Відомо, що порушення функції гуморальної та ендокринної систем організму зумовлюють розвиток деяких видів психопатії, що впливають на особливості типів темпераменту. Це, зокрема, шизофренічні, маніа­кально-депресивні психози, невмотивовані настрої, психастенії та ін.

У психологічній науці більшість конституційних концепцій стали об’єктом гострої критики. Основний недолік подібних теорій полягає в тому, що в них недооцінюється, а іноді просто відкрито ігнорується роль середовища і соціальних умов у формуванні психічних властивостей індивіда.

Властивості темпераменту, наприклад, соціалізація харчової потреби, любов до компаній і дружніх виливів, терпимість і відсутність жалю, не можна вважати спадковими властивостями того ж порядку, що і статура. Відомо, що такі властивості, виникаючи на основі визначених анатомофізіологічних особливостей індивіда, формуються під впливом виховання і суспільного середовища.

Насправді, давно відома залежність протікання психічних процесів і поведінки людини від функціонування нервової системи, що виконує домінуючу і керуючу роль в організмі. Теорія зв’язку деяких загальних властивостей нервових процесів з типами темпераменту була запропонована Павловим і одержала розвиток і експериментальне підтвердження в роботах його послідовників.