1.2. Поняття та предмет трудового права.

Трудове право займає одне з провідних місць серед галузей сучасного права України. Його значення визначається роллю праці в суспільством. Кожній людині, що реалізує закріплене в ст. 43 конституції України право на працю, доводиться стикатися з нормами трудового права. Трудове право за своєю сутністю є правом захисту інте-сов людини праці, захисту працівника від експлуатації з боку робо-тодателя. Метою норм трудового права є регламентація триваючих трудових відносин в процесі праці (а не разових завдань), встановлення мінімальних гарантій (наприклад, мінімальної відпустки, мінімальної заробітної плати), захисних процедур (наприклад, підстави і порядок звільнення з ініціативи власника) . Основним принципом трудового права є положення про те, що правове становище працівника не може бути погіршене стосовно до встановленого законодав ством рівню, однак може бути поліпшений шляхом встановлення додаткових соціально-трудових пільг роботодавцем.

Предмет трудового права відповідає на питання: які суспільні відносини регулюються цією галуззю права. Саме найменування свідчить про те, що зміст відносин, що регулюються цією від-расло права, складає трудова діяльність людей. Однак не всі відносини, пов'язані з працею, включаються в сферу дії трудового права, а ті відносини які входять в предмет - неоднорідні за своїм призначенням і суб'єктним складом.

Отже, трудове право України являє собою систему правових норм, що встановлюються або санкціоніуються державою, які регулюють трудові та тісно пов'язані з ними відносини в громадській організації праці.

Таким чином крім суто трудових, регулюванню трудовим правом піддаються й інші суспільні відносини, які хоч і не припускають безпосередню участь працівників у праці, але буду-чи відносинами суспільної організації праці, тісно пов'язані з трудовимі. Саме коло суспільно-трудових відносин, регульованих нормами трудового права України, і являє собою предмет цієї галузі права. До нього відносяться сім наступних груп суспільних відносин.

Перша група: це власне трудові правовідносини, являю-щиеся основою, ядром правового регулювання для розглянутої від-раслі права. Таке регулювання виникає безпосередньо в процесі виробництва, при здійсненні трудових прав і обов'язків, носить вольовий характер і є складним за своєю структурою і змістом. Учасниками (суб'єктами) трудових відносин виступають працівник і роботодавець (організація, власник-підприємець), які свої взаємовідносини будують, як правило на договірної (контрактної) осно-ві і на відплатних засадах.

Трудові відносини як предмет трудового права характеризуються наступними специфічними рисами: по-перше, ці відносини існують в умовах внутрішнього трудового розпорядку з підпорядкуванням робітника регламентованим умовам спільної діяльності; друге працівник включається в трудовий колектив конкретної організації; по-третє, включення працівника в трудовий колектив опосередковано особливиим юридичним фактом (трудовим договором, актом про обрання на посаду); четверте, зміст трудових відносин зводиться до виконання працівником визначеного роду роботи відповідно до його спеціальністю, кваліфікацією, посадою.

При становленні ринкових відносин трудові відносини стали значно різноманітнішими. З'явилися три відносно самостійні категорії працюючих: наймані працівники (залежна праця); власники (незалежний, самостійний працю) - члени кооперативів, колективних підприємств, господарських товариств, селянин янських (фермерських) господарств; працівники подібні найманим ( залежна праця з виконанням особливих функцій) - державні службовці, судді, прокурорсько-слідчі працівники, атестовані співробітники органів внутрішніх справ, служби безпеки, військовослужбовці.

Слід визнати, що в даний час трудове законодавство України, в принципі, зберігає модель "вузької" сфери дії трудового го права, тобто включає в свій предмет тільки трудові відносини найманих працівників - осіб працюють за трудовим договором фізична або юридична особа. Правове регулювання праці категорій працівників, "подібних" найманим - державних службовців, суддів - регулюється спеціальними законамі, а в частині не врегульованій таким чином - законодавством про працю.

Наприклад, відносини щодо проходження служби в органах Міністерства внутрішніх справ регулюються не законодавством про працю, а Законом України "Про міліцію". Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ. Дисциплінарним Статутом органів внутрішніх справ України.

Не можна обійти ще одного питання. Трудове право зорієнтоване на колективну працю. Трудова діяльність окремої особи - письменника, вченого, художника, що не пов'язана із застосуванням найманої праці, і кото-раю виконується власними силами, на власний ризик, - трудовим законодавством не регулюється. Якщо ж письменник або вчений працює в трудовому колективі видавництва або наукової установи на підставі трудового договору (контракту), то мають місце трудові відносини, засновані на найманій праці, і внаслідок цього регульовані трудовим правом.

Тепер звернемося до правового регулювання праці працюючих власників. Згідно частини 2 статті 3 КЗпП України особливості праці членів кооперативів та їх об'єднань, колективних сільськогоспо-дарських підприємств, селянських (фермерських) господарств, працівників підприємств з іноземними інвестиціями визначаються законо-ства та їх статутами. Тобто правовий режим праці працюючих власників може мати істотні відмінності від умов, передбачених бачених трудовим законодавством. Ці особливості можуть поширюватися на регулювання робочого часу і часу відпочинку; ус-ловій визначення трудової функції, переходу на іншу роботу; пре-нення членських відносин; дисциплінарної та матеріальної відпові-ності. Однак є серйозне застереження. Гарантії в ставленні зайнятості, охорони праці, праці жінок, молоді, інвалідів для таких працівників повинні надаватися в порядку, передбаченим законодавством про працю. Слід зазначити, що в статті 3 КЗпП не міститься вичерпного переліку працюючих власників, зокрема, не враховані інші колективні підприємства, господарські товариства, що є суттєвим недоліком чинного законодавства.

Як вже було зазначено, в систему суспільних відносин, складових предмет трудового права, крім суспільно трудових, входять також відносини, що тісно пов'язані з ними - передують, з-путствуют або випливають з них. Це відношення з працевлаштування; по участі профспілкових та інших уповноважених трудовим коллекти-вом органів в організацію праці, встановленні та застосуванні його умов; по участі в управлінні виробництвом трудових колективів і окремих працівників; по професійній підготовці і підвищенню кваліфікації кадрів безпосередньо на виробництві; по нагляду за охороною праці та дотриманням трудового законодавства; процессуаль-но-трудові відносини.

Які ж найбільш характерні риси кожного з названих загально-дарських відносин? Відносини по працевлаштуванню виникають у зв'язку зі зверненням громадян до органів, котрі відають працевлаштуванням (органам дер-ної служби зайнятості на місцях), із проханням підшукати їм підходящу роботу. Існування в Україні системи державних органів працевлаштування покликане сприяти реалізації громадянами конституційного права на працю, особливо в тих випадках, коли вони виявляються безробітними і випробують утруднення в пошуку роботи або одержанні професійної підготовки по новій для них спеціальності.

Як правило стосунки з працевлаштування передують виник-новенію трудових відносин. Органи працевлаштування при цьому виконують-няют зазвичай посередницькі функції між організаціями, що потрубують кадри, і громадянами, що виявили бажання влаштуватися на ра-боту з певної спеціальності.

Відносини щодо участі профспілкових та інших, уповноважених трудовим колективом, органів в організації праці, встановленні та застосуванні його умов найбільш яскраво проявляються при підготовці та прийнятті колективного договору, графіків змінності, графіків відпусток-ков, положенні про преміювання, правил внутрішнього трудового распорядка і тощо, а також при встановленні певних юридичних фактів. Наприклад, розірвання трудового договору тільки з попередньої згоди профспілкового органу (ст. 43 КЗпП України), отримання дозволу на проведення надурочних робіт (ст. 64 КЗпП) і т.д.

Відносини щодо участі в управлінні виробництвом трудових колективів і окремих працівників можна назвати організаційно-управлінськими, які реалізуються в рамках трудового колективу за допомогою певних форм прояву творчої активності: а) шляхом безпосередньої участі в обслуговуванні виробництва і рішені питань його розвитку, внесення пропозицій про поліпшення роботи підприємства; б) шляхом участі в управлінні виробництвом суспільних форм: загальні збори, конференція, рада трудового колективу, виробнича нарада і т.д. Організаційно-управлінські відносини є супровідними трудовим і існують поряд з останніми.

Відносини по професійній підготовці і підвищенню кваліфікації кадрів безпосередньо на виробництві виникають у зв'язку з отриманням громадянами робочих спеціальностей у ході індивідуального, бригадного або курсового учнівства, що звичайно передує періоду їхньої самостійної роботи, а також у зв'язку з поглибленням трудящими своїх професійних навичок на курсах підвищення кваліфікації.

Будучи складовою частиною предмета трудового права, зазначені відносини мають своїм змістом не праця як такої, а навчання по визначеній спеціальності і кваліфікації. Їх виникнення пов'язане з укладанням договору між громадянином і організацією по якому сторони беруть на себе взаємні зобов'язання, пов'язані з процесом професійного навчання.

Відносини по нагляду за охороною праці та дотриманням трудового законодавства складаються в процесі наглядової діяльності компетентних державних органів за станом охорони праці і дотриманням трудового законодавства в організаціях, у зв'язку з необхідністю захисту прав працівників. Зазначені охоронні ставлення-ня тому відносяться до категорії супутніх трудовим. Однак вони нерідко виникають ще до того, як підприємство вступає в лад (наприклад, попереджувальний нагляд за охороною праці на стадії розроб-лення та затвердження проекту, спорудження або реконструкції об'єкта). У цих випадках, природно, наглядові відносини складаються до виник-нення трудових відносин і носять характер попередніх ім.

Процесуально-трудові відносини складаються у зв'язку з розглядом трудових спорів, що виникають між сторонами трудових правовідносин або між профспілковим або іншим уповноваженим трудовим колективом органом і власником або уповноваженим ним органом з питання застосування трудового законодавства, встанов-лення умов праці та дотриманню зобов'язань за колективним дого-вору. На відміну від інших суспільних відносин, що становлять пред-мет трудового права, ці носять процесуальний характер, бо вони каса-ються не матеріальної сторони суперечки, а процедури його дозволу. В рамках даних правовідносин забезпечується захист порушених суб'єктивних прав і примусове здійснення юридичних обя-занностей. Процесуально-трудові відносини відносяться до категорії випливають із трудових.

Особливості методу трудового права.

Для характеристики трудового права України важливе значення має не тільки предмет трудового права, але і метод правового регулювання.

Під методом трудового права необхідно розуміти сукупність прийомів і способів регулювання відповідних суспільних відносин.

Метод знаходить своє вираження в централізованому, локальному і ин-дивидуально регулюванні трудових відносин, а його особливості простежуються в:

а) загальному юридичному становищі суб'єктів правовідносин;

б) підстави виникнення, зміни та припинення право-відносин;

в) прийомах формування прав і обов'язків;

г) способи захисту прав та забезпечення виконання обов'язків.

Загальне юридичне становище суб'єктів трудового права висловлюється в тому, що трудові правовідносини складаються з двох взаємо-пов'язаних елементів:

1) юридичної рівності сторін;

2) їх підпорядкування внутрішньому трудовому розпорядку.

Роботодавець і працівник вступають у трудові правовідносини один з одним як рівноправні партнери, що розрізняються лише тим, що один споживає робочу силу, а інший застосовує її. Разом з тим необхідно скасувати, що з переходом до ринкової економіки, особливо в умови економічної кризи, реально роботодавець і найманий працівник не рівні, роботодавець сильніший. Підпорядкування ж внутрішньому трудовому розпорядку пов'язано з вимогами процесу спільної кооперативної праці, яку не можна здійснити без підпорядкування його учасників певному порядку.

Виникнення, зміна та припинення трудових відносин яв-ляють правовими способами залучення до праці, розподілу та перерозподіл робочої сили. Трудове право вирішує задачу забезпечення виробництва необхідними кадрами, використовуючи як правило, договорного характер залучення до праці.

Особливості формування прав і обов'язків суб'єктів трудових правовідносин як ознака методу трудового права проявляються в наступних двох взаємопов'язаних моментах:

а) в участі працівників через трудові колективи та їх уповноважені органи у формуванні змісту правовідносин;

б) у поєднанні централізованого і локального (місцевого) способів регулювання трудових відносин.

Трудове право використовує своєрідні прийоми і способи захисту суб'єктивних трудових прав і законних інтересів працівників. Це пов'язано як з порядком вирішення трудових спорів, так і з використанням специфічного комплексу засобів правового примусу до виповнилося-нію юридичних обов'язків.

Таким чином, метод правового регулювання трудових ставлення-ний характеризується:

1) юридичною рівністю сторін і підпорядкуванням їх внутрішньому трудовому розпорядку;

2) договірним залученням до праці;

3) участю працівників у формуванні змісту трудових пра-воотношеній;

4) поєднанням централізованого і локального регулювання тру-дових відносин;

5) наявністю специфічних прийомів і засобів захисту трудових правовідносин.