6.3. Поняття та види часу відпочинку.

Час відпочинку - це частина календарного періоду, протягом якого працівник відповідно до закону повинен бути звільнений від виконання трудових обов'язків і який він може використовувати на власний розсуд.

Законодавством встановлені такі види відпочинку: - перерви протягом робочого дня (зміни); - щоденний відпочинок (міжзмінний перерва); - вихідні дні (щотижневий відпочинок); - святкові і неробочі дні; - відпустки.

У відповідності зі ст.62 КЗпП перерва для відпочинку і харчування надається тривалістю не більше 2-х годин, як правило через 4 години після початку роботи. При роботах, що не допускають перерви (наприклад, лінійні та прокатні цехи), працівники отримують можливість приймання їжі протягом робочого дня. Ці перерви не включаються в робочий час і не оплачуються.

Окремим категоріям працівників надаються додаткові перерви під час робочого дня, які включаються в робочий час і регулюються спеціальними нормативними актами (перерви для відпочинку на вантажних роботах; перерви на роботах із шкідливими умовами праці; перерви для обігрівання; перерви на годування дитини тощо)

Тривалість щотижневого безперервного відпочинку (вихідні дні) повинна бути не менше 42 годин (ст. 70 КЗпП). Загальним вихідним днем ​​є неділя. Однак на безперервно діючих або працюють в недільні дні підприємствах працівникам може надаватися вихідний день і в інші дні тижня. Другий вихідний день при п'ятиденному робочому тижні визначається, як правило, графіком роботи підприємства, погодженим з профспілковим комітетом.

У відповідності зі ст.71 КЗпП робота у вихідні дні забороняється. Залучення окремих працівників до роботи в такі дні можливо за згодою профспілкового комітету тільки у виняткових випадках, що визначаються законодавством і даною статтею.

Робота у вихідний день компенсується, за згодою працівника і власника, наданням іншого дня відпочинку (відгулу) або у грошовій формі у подвійному розмірі (ст.72 КЗпП). Святкові і неробочі дні перераховані в статті 73 КЗпП; робота в ці дні компенсується також як і у вихідні.

6.4. Відпустки, їх види, порядок надання.

Відпустка - це час відпочинку, що обчислюється у календарних днях і надається працівникам із збереженням місця роботи і заробітної плати.

Законом України "Про відпустки" передбачені наступні види відпусток: 1) щорічні відпустки (основна та додаткові); 2) навчальні відпустки - у зв'язку з навчанням у вузах; 3) творча відпустка - для завершення наукової роботи (дисертації, підручника і т.д.) 4) соціальні відпустки (відпустка у зв'язку з вагітністю та пологами; відпустка по догляду за дитиною; додаткова відпустка працівникам які мають дітей); 5) відпустки без збереження заробітної плати.

Законодавством, колективним і трудовим договором можуть установлюватись інші види відпусток.

Щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менше 24 календарних днів за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору.

Святкові і неробочі дні враховуються при визначенні тривалості відпусток. Окремим категоріям працівників, вказаним в ст. 6 Закону "Про відпустки", надається щорічна відпустка більшої тривалості. Наприклад, неповнолітнім - 31 день; працівникам вугільної, металургійної, лісової і деяких інших галузей промисловості - 28 днів; науковим і педагогічним працівникам - 56 днів; інвалідам 1 та 2 груп - 30 днів, а 3 групи - 26 днів.

Крім основних щорічних відпусток існують і додаткові щорічні відпустки:

1) працівникам зайнятим на роботах із шкідливими умовами праці - до 35 днів (список таких робіт затверджується Кабінетом Міністрів України);

2) працівникам, робота яких пов'язана з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням або виконується в особливих природних умовах та умовах підвищеного ризику для здоров'я - до 35 днів (існує відповідний список цих робіт);

3) працівникам з ненормованим робочим днем ​​- до 7 днів.

Перший відпустку працівникам надається після 6 місяців роботи на даному підприємстві, а відпустки за наступні роки - у будь-який час відповідного робочого року. Є й винятки з цього правила, обумовлені в ст. 10 Закону "Про відпустки".

Черговість надання щорічних відпусток визначається графіком, який затверджується роботодавцем за погодженням з профспілковим органом і доводиться до відома всіх працівників не пізніше ніж за 2 тижні до встановленого графіком терміну. На вимогу працівника відпустка повинна бути перенесена на інший період якщо власник несвоєчасно виплатив працівникові заробітну плату за час щорічної відпустки.

Забороняється не надання відпустки протягом 2-х років поспіль, а також неповнолітнім працівникам і мають право на додаткову відпустку у зв'язку з шкідливими умовами праці. Взагалі ж відпустка повинна надаватися щорічно, якщо працівник висловлює таке бажання. Заміна відпустки грошовою компенсацією не допускається, крім випадків звільнення працівника, не що використовував відпустки.

На прохання працівника щорічну відпустку може бути поділено на частини, за умови, що основна безперервна її частина становитиме не менше 14 календарних днів. Відкликання з щорічної відпустки можливий тільки в екстрених випадках і за згодою працівника. Навчальні відпустки надаються для складання випускних іспитів в основній школі (10 днів), в старшій школі (23 дні), перевідних іспитів в основній та старшій школах (від 4 до 6 днів); для підготовки та складання іспитів працівникам, які навчаються на вечірніх відділеннях професійно -технічних закладів освіти (35 днів протягом року); працівникам успішно навчаються без відриву від виробництва у вузах (тривалість таких навчальних відпусток залежить від курсу навчання та рівня акредитації навчального закладу), які навчаються заочно в аспірантурі. Тривалість, порядок, умови надання та оплати творчих відпусток установлюються Кабінетом Міністрів України.

Щорічні, навчальні та творчі відпустки оплачуються виходячи з середньомісячного заробітку працівника. Заробітна плата працівникам за час відпустки виплачується не пізніше ніж за 3 дні до його початку (ст. 21 Закону "Про відпустки").

На соціальних відпустках ми зупинимося нижче при розгляді питання про працю жінок. Відпустки без збереження заробітної плати надаються в певних випадках в обов'язковому порядку за заявою працівника. Випадки і терміни надання цих відпусток у вичерпному вигляді перераховані в статті 25 Закону "Про відпустки".

За сімейними обставинами та з інших причин працівникові може бути надана відпустка без збереження заробітної плати на термін, обумовлений угодою сторін, але не більше 15 календарних днів на рік. У порядку, визначеному колективним договором, у разі простою не з вини працівників, власник може надавати відпустку без збереження заробітної плати або з частковим її збереженням. Тривалість такої відпустки залежить від тривалості простою.

У період перебування у відпустці працівник не може бути звільнений або переведений на іншу роботу з ініціативи роботодавця.