3. Суміжні права

При вторинному використанні авторського права з’являється набір прав, який називають суміжні права. Вони стосуються: звукозапису (музичного аранжування); випуску фільмів і відео; ефірного мовлення і передачі по кабелю (сервіс-провайдер), а також, у деяких країнах, друкарської верстки опублікованого видання. Суміжне право виникає внаслідок факту виконання твору, виробництва фонограми, виробництва відеограми, оприлюднення передачі організації мовлення.

Об’єктами суміжних прав є:

- виконання літературних, драматичних, музичних, хореографічних, фольклорних та інших творів;

- фонограми та відеограми;

- передачі (програми) організацій мовлення.

Суб’єктами суміжних прав є: виконавці творів, виробники фонограм та відеограм, їх спадкоємці; організації мовлення та їх правонаступники.

Для сповіщення про свої суміжні права на фонограмах, відеограмах і всіх їх примірниках можна використовувати знак охорони суміжних прав. Цей знак складається з таких елементів:

- латинська літера “P”, обведена колом;

- імена (назви) осіб, які мають щодо цих фонограм (відеограм) суміжні права;

- рік першої публікації фонограми (відеограми).

Майнові права виконавців охороняються протягом 50 років від дати першого запису виконання. Особисті немайнові права виконавців охороняються безстроково.

Порушенням авторського права і (або) суміжних прав є: піратство у цій сфері; плагіат; ввезення на митну територію України без дозволу осіб, які мають авторське право і (або) суміжні права, примірників творів, комп’ютерних програм, баз даних, фонограм, відеограм, програм мовлення; дії щодо свідомого обходу технічних засобів захисту авторського права (суміжних прав); та інше.

Технічні засоби захисту або управління правами на електронні документи – це програмно-апаратні пристрої, призначені для контролю за доступом і за використанням електронних документів. Найчастіше їх використовують для обмеження копіювання.

4. Право промислової власності

Право промислової власності дає юридичний захист результатам творчої діяльності людини в сфері науки і техніки, що закріплюється відповідним патентом, та захищає певні комерційні інтереси.

Уявлення про систему патентування сформувалося давно, ще у ХVІ-ХІV ст. У цей час королів­ською владою надавалися особливі привілеї особам, які створювали нові галузі промисловості, засновані на імпортних технологіях. Таким особам надавалося виняткове право використовувати нову технологію на тривалий термін, що надавало перевагу в конкурентній боротьбі як компенсацію за забезпечення держави новою галуззю промисловості. Тимчасові права фіксувалися документом, який називався Letters Patent, що означало "відкрита грамота". Це було свого роду офіційне прилюдне оголошення про подаровані права. У продовж часу така система національних привілеїв дещо змінювалася та удосконалювалася, а наприкінці ХІХ ст. 11 країнами в Парижі була підписана основна міжнародна угода в галузі регулювання науково-технічних зв’язків. Паризька Конвенція з охорони прав промислової власності (1883 р.) мала на меті надання більш пільгових умов для патентування винаходів, промислових зразків, реєстрації товарних знаків іноземними громадянами, однак не передбачала створення міжнародного патенту. Міжнародну реєстрацію товарного знаку, що забезпечувало б його охорону в усіх країнах декларувала Мадридська Конвенція, яку в 1891 році підписала більшість країн учасниць Паризької Конвенції. У 1970 році у Вашингтоні було укладено Договір про патентну кооперацію, яким передбачалась можливість укладання та подачі в національне відомство міжнародної заявки у випадках, коли переслідувалося бажання запатентувати винахід в декількох країнах.

Сучасна система патентування через забезпечення винахіднику визнання і матеріальної вигоди призвана стимулювати інноваційну діяльність. Завдяки гарантіям, що передбачаються такою системою для патентовласника, створюються також сприятливі умови і для передачі технологій. Найбільшу важливість в патентній документації має технологічна інформація, яка виконує декілька функцій:

- надає технологічну інформацію, необхідну для дослідницької діяльності. Це може бути напрям вирішення конкретної технологічної проблеми, дані про рівень розвитку техніки, т. ін.;

- допомагає виявляти альтернативні технології з тим аби отримати економічну вигоду, або зменшити шкоду довкіллю;

- дозволяє оцінити конкретну технологію на предмет її впровадження або можливого ліцензування.

Всі переваги інформаційного аспекту, які надає система патентування, можна отримати при умові, що ця система адекватно вписується в адміністративну інфраструктуру країни. При цьому потрібна координація функціонування системи надання патентно-інформаційних послуг з іншими напрямками діяльності уряду, пов'язаними з передачею техно­логій і технологічним розвитком. Таким чином, для ефективного впровадження у виробничу сферу досягнень науково-технічного прогресу і забезпечення інноваційного розвитку всієї економіки необхідно, щоб цілі розвитку країни були відбиті в її системі патентування.

Об'єктами патентування, а отже, і охорони правом промислової власності у відповідності до Паризької Конвенції є:

1) винаходи;

2) корисні моделі;

3) промислові зразки;

4) товарні знаки;

5) знаки обслуговування;

6) фірмові на­йменування;

7) вказівки на джерело;

8) найменування місця походження;

9) припинення недобросовісної конкуренції.

Право промислової власності вже давно визнається і використовується в економічно розвинених країнах, а в теперішній час розглядається як важливіший інструмент технологічного переозброєння і економічного зростання. Багато країн, які розвиваються, також розуміють, що в їх інтересах створення та зміцнення національної системи права промислової власності. Є дві основні взаємозалежні причини, з яких країни ухвалюють закони, спрямовані на охорону права промислової власності. Одна з них — необ­хідність законним чином оформити моральні і економічні права авторів інтелектуальної власності, а інша — прагнення стимулювати творчу активність людей, поширювати впровадження її результатів, а також заохочувати чесну торгівлю. Наприклад:

- право на здобуття патенту на винахід стимулює вкладення грошей і зосередження людських ресурсів в області досліджень і розробок;

- надання патенту стимулює вкладення коштів в промислове впровадження винаходу;

- офіційна публікація патенту розширює всесвітній фонд документальних джерел технологічної інформації;

- право на товарний знак захищає підприємства від нерозбірливих в засобах конкурентів, які прагнуть отримати прибуток шляхом обману споживача.

Право промислової власності в Україні охоплює такі об’єкти: винахід, корисну модель, промисловий зразок, та, як вважають деякі науковці, торговельну марку і раціоналізаторську пропозицію.