5.7. Припинення недобросовісної конкуренції

Недобросовісною конкуренцією вважають такі акти конкуренції, які суперечать чесній промисловій або торгівельній практиці. Спектр діяльності, яку можна назвати нечесною, дуже широкий. Паризька Кон­венція визначає як недобросовісну конкуренцію наступні її види:

- дії, що ведуть до того, що споживач може прийняти товари, промислову або комерційну діяльність даної фірми за діяльність конкурента;

- помилкові заяви в ході підприємницької діяльності, що дискредитують підприємство, товари, промислову або комерційну діяльність конкурента;

- використання в ході комерційної діяльності вказівок або позначень, які вводять споживача в оману відносно природи, способу виготовлення, характеристик та придатності товарів.

У різних країнах економічний розвиток має свою специфіку, тому ухвалені в них закони про недобросовісну конкуренцію базуються на загально конституційних принципах, принципах цивільного кодексу і спеціальних законах. Що вважати нечесним або недобросовісним, у великій мірі залежить від економічних і соціальних реалій в даному конкретному місці. Для країн, що розвиваються, до актів недобросовісної конкуренції додатково відносять:

- підкуп покупців конкурентів, направлений на те, аби залучити їх як клієнтів і зберегти на майбутнє їх вдячність;

- з'ясування виробничих або комерційних таємниць конкурента шляхом шпигунства або підкупу його службовців;

- неправомочне використання або розкриття ноу-хау конкурента;

- спонука службовців конкурента до порушення або розриву їх кон­трактів з наймачем;

- загроза конкурентам позовами про порушення патентів або товарних знаків, якщо це робиться з метою протидії конку­ренції у сфері торгівлі;

- демпінг, тобто продаж своїх товарів нижче за собівартість з наміром протидіяти конкуренції або подавити її;

- створення враження, що споживачеві надається можливість покупки на незвичайно вигідних умовах, коли насправді цього немає;

- навмисне копіювання товарів, послуг, реклами або інших аспектів комерційної діяльності конкурента;

- заохочення порушень контрактів, складених конкурентами;

- випуск реклами, в якій проводиться порівняння з товарами або послугами конкурентів.

6. Економіка права інтелектуальної власності

Протягом всієї історії розвитку цивілізації національне багатство ґрунтувалося на володіння матеріальними об’єктами. Проте зараз ця схема змінилась і новими стимулами створення національного багатства в сучасному суспільстві стали цінності, засновані на знаннях. Серед вирішальних чинників економічного прогресу виділяють інтелектуальне виробництво, ключова форма якого – інтелектуальна власність. В умовах господарської діяльності вона стає засобом реалізації економічних інтересів. Для того щоб приватні інтереси власника або інвестора реалізовувалися в інноваційному проекті, необхідно, щоб комерціалізація права інтелектуальної власності давала їм надлишок доходу над витратами, тобто можливість збагачення.

Активи діючого підприємства можна розділити на дві групи – матеріальні активи і нематеріальні активи. За своєю природою інтелектуальна власність відноситься до групи нематеріальних активів з усіма наслідками, що випливають звідси. До нематеріальних активів належать немонетарні активи, які не мають матеріальної форми, можуть бути ідентифіковані (відокремлені від підприємства) та утримуються підприємствами з метою використання протягом періоду більше одного року (або одного операційного циклу, якщо він перевищує один рік) для виробництва, торгівлі, в адміністративних цілях чи надання в оренду іншим особам. Група нематеріальних активів – це сукупність однотипних за призначенням та умовами використання нематеріальних активів. Одиницею обліку нематеріальних активів є окремий інвентарний об'єкт, який відповідає певним ознаками визнання об'єкта бухгалтерського обліку та фінансової звітності. Інвентарним об'єктом визнається також предмет ліцензії, який придбаний за ліцензійним договором на передачу прав використання нематеріальних активів, оцінений в грошовій формі.

Таким чином, нематеріальні активи – це специфічні активи, для яких характерно наступне:

- відсутність відчутної форми;

- довготривалість використання;

- здатність приносити дохід.

Правила оцінки і постановки об'єктів інтелектуальної власності як нематеріальних активів на баланс підприємства встановлюються Положенням (стандартом) 8 бухгалтерського обліку "Нематеріальні активи". Класифікація об’єктів нематеріальних активів по групах та нарахування амортизації на них здійснюється відповідно до чинного законодавства – Ст. 145 Податкового Кодексу України (Додаток Б).

Об’єкти інтелектуальної власності у сучасній економіці забезпечують конкурентоспроможність товарів та послуг і виступають вагомим фактором економічного зростання, часто перевищуючи вартість основного капіталу (матеріальних активів), що видно з табл. 1.

Таблиця 1 – Структура активів деяких галузей економіки

Галузь	Матеріальні активи, %	Торгові марки, %	Інші нематеріальні активи, %
Комунальне господарство	70	0	30
Добувна промисловість	70	5	25
Фармацевтика	40	10	50
Рознична торгівля	70	15	15
Нафтова галузь	20	15	65
Інформаційні технології	30	20	50
Автомобілебудування	50	30	20
Фінансові послуги	20	30	50
Харчові продукти і напої	40	55	5
Предмети розкоші	25	70	5