2. Авторське право

Авторське право надає авторам та іншим творцям інтелектуальних творів в галузі літератури, музики, мистецтва права, які дозволяють їм вирішувати або забороняти протягом певного обмеженого періоду часу ті або інші види використання їх творів. Авторське право є правом на економічну власність і не є правом особи чи гуманітарним правом. Це означає, що майнове авторське право може бути передане або ліцензоване іншій особі. Наприклад, автор може за певну плату передати комерційне право на написану книгу видавцеві. Після цього видавець володіє майновим авторським правом і контролює використання книги, наприклад, її поширення і переклад. Майнове авторське право може бути також успадковане після смерті автора.

Метою авторського права є надання можливості авторові твору або підприємцеві отримувати фінансову винагороду за свій твір або за твори, створені іншими особами. Воно існує для того, щоб підтримати подальшу творчу активність і інновації та служити на користь художньому і культурному середовищу, яке у свою чергу працює на користь суспільства. Ця мета виходить з найменування першого закону, що встановлювало авторське право, «Закону по підтримці освіти» (1710 р., Англія), також відомого як „Статут королеви Анни”. Цей Закон повинен був забезпечити авторові книги виняткове право друкувати і публікувати її протягом 14 років, вважаючи від дати першої публікації. Автор міг, звичайно, продати це право книговидавцеві, що зазвичай і робилося. Закон також передбачав, що після закінчення цього першого періоду починався другий чотирнадцятилітній період, коли права на книгу спочатку знову належали авторові, якщо той був живий. Таким чином, встановлювався захист авторських прав на термін, рівний 28 рокам, починаючи з дати першої публікації. В законі обмовлялися умови як реєстрації книг, так і здачі їх на зберігання. Опубліковані роботи повинні були ре­єструватися в книжковій палаті, а копії (до дев'яти екземплярів) — направ­ляться в університети і бібліотеки.

У Франції перехід до системи авторського права здійснювався в руслі змін суспільства, викликаних революцією, яка відмінила всі види привілеїв, включаючи привілеї видавців. Декрет від 1793 р. надав авторові виняткове право відтворювати свої роботи впродовж всього життя, а після його смерті воно на 10 років переходило до його спадкоємців і правонаслідувачів. Таким чином, права автора інтерпретувалися як авторські права, автор користувався ними все життя і вони не залежали ні від факту публікації роботи, ні від формальних процедур, таких як реєстрація. Проте як в Англії, так і у Франції авторські права розглядалися, по суті, як права власності. За автором і його спадкоємцями або правонаслідувачами просто закріплювалося право на твір як економічну цінність.

Наступним кроком в розвитку системи авторського права, стала поява в Германії деяких філософських концепцій. Філософи, зокрема Кант, бачили в авторських правах, не просто форму власності, що забезпечує економічну вигоду для автора або власника права на твір. Вони розглядали літературний або інший художній твір як продовження і віддзеркалення особи автора і вважали, що останній наділений природним правом захисту твору як частини своєї особи. Ця ідея зробила сильний вплив на розвиток авторського права в Європі і привела до розповсюдження системи моральних прав, тобто неекономічних (немайнових) прав авторів. Міжнародний юридичний стандарт, який встановлював основні рамки національного законодавства по авторському праву, був сформульований Бернською Конвенцією 1886 року.

Україна в історичному минулому власної системи охорони авторського права не мала. Так з 1911 р. вступив в дію нормативно-правовий акт Російської Імперії «Положення про авторське право», а в 1917 р. концепція націоналізації поширилася і на інтелектуальну сферу. Законодавчо була закріплена норма про можливість примусового викупу державою авторських прав. У 1991 р. був розроблений проект «Основ цивільного законодавства СРСР», що розширював число об’єктів права інтелектуальної власності і термін їх охорони. Зараз в Україні авторське право охороняється законом України «Про авторське право і суміжні права» (1993 р.), а також Цивільним Кодексом України від 2003 р. (Книга 4 «Право інтелектуальної власності»). Закон охороняє особисті немайнові і майнові права авторів та їх правонаступників, щодо створення та використання творів науки, літератури, мистецтва. У відповідності з цим законом приведено наступні пояснення.

Суб’єктами авторського права є автори творів, їх спадкоємці та особи, яким автори чи їх спадкоємці передали свої авторські майнові права.

Об’єктами авторського права є твори у галузі науки, літератури і мистецтва, а саме:

1) літературні письмові твори (книги, брошури, статті тощо);

2) виступи, лекції, промови, проповіді та інші усні твори;

3) комп’ютерні програми;

4) бази даних;

5) музичні твори з текстом і без тексту;

6) твори, створені для сценічного показу, та їх постановки;

7) аудіовізуальні твори;

8 ) твори образотворчого мистецтва;

9) твори архітектури, містобудування і садово-паркового мистецтва;

10) фотографічні твори;

11) твори ужиткового мистецтва;

12) складені твори за умови, що вони є результатом творчої праці за добором, координацією або упорядкуванням змісту

13) тексти перекладів для дублювання, озвучення, субтитрування аудіовізуальних творів;

14) інші твори.

Критерії охоронопридатності: твір має бути новим, оригінальним, не суперечити нормам моралі і етики та бути зафіксованим на якому-небудь матеріальному носієві.

Не є об’єктами авторського права и не охороняються: повідомлення про новини що мають характер звичайної прес-інформації; твори народної творчості (фольклор); офіційні документи законодавчого та адміністративного характеру; державні символи України; грошові знаки; розклади руху транспортних засобів; розклади телерадіопередач; телефонні довідники та інші аналогічні бази даних, що не відповідають критеріям оригінальності.

Авторське право на твір виникає внаслідок факту його створення і діє протягом усього життя автора та 70 років після. Для виникнення і здійснення авторського права не вимагається реєстрація твору чи будь-яке інше спеціальне його оформлення, а також виконання будь-яких інших формальностей. Особа, яка має авторське право, для сповіщення про свої права може використовувати знак охорони авторського права. Цей знак складається з таких елементів:

- латинська літера “c”, обведена колом,

- ім’я особи, яка має авторське право;

- рік першої публікації твору.

Знак охорони авторського права проставляється на оригіналі і кожному примірнику твору.

Автору належать такі особисті немайнові права, які не можуть бути передані (відчужені) іншим особам:

- вимагати визнання свого авторства;

- забороняти під час публічного використання твору згадування свого імені, якщо він як автор твору бажає залишитись анонімом;

- вибирати псевдонім і зазначати його замість справжнього імені автора на творі і його примірниках;

- вимагати збереження цілісності твору і протидіяти будь-якому перекрученню, спотворенню чи іншій зміні твору або будь-якому іншому посяганню на твір, що може зашкодити честі і репутації автора.

Особисті немайнові права автора охороняються безстроково.

До майнових прав автора (чи іншої особи, яка має авторське право) належать: виключне право на використання твору та право на дозвіл або заборону використання твору іншими особами.

По закінченню дії авторського права об'єкт інтелектуальної власності переходить в суспільне надбання. Суспільне надбання – це частина загальної і культурної спадщини людства, яка може бути джерелом натхнення і стимулом подальших відкриттів.

Оптимальний термін захисту авторського права визначається вигодами і витратами для суспільства в двох періодах:

- періоді захисту (дії авторського права) – з його збільшенням і зростанням авторських відрахувань зростає і пропозиція аналогічній продукції. З іншого боку, через монопольне положення і ціноутворення на ринку знижується конкуренція і падає суспільний добробут;

- періоді, коли об'єкт права інтелектуальної власності є суспільним надбанням. Твори, які знаходяться в суспільному надбанні не потрапляють під які-небудь обмеження і можуть вільно використовуватися навіть в комерційних цілях.

Без згоди автора (чи іншої особи, яка має авторське право), але з обов’язковим зазначенням імені автора і джерела запозичення, допускається: використання цитат та ілюстрацій з опублікованих творів; відтворення творів для судового і адміністративного провадження; публічне виконання музичних творів під час офіційних і релігійних церемоній; відтворення з інформаційною метою та публічне сповіщення