ЗМІСТ

РОЗДІЛ 1

ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ВИВЧЕННЯ МОВНИХ ЗАСОБІВ РЕАЛІЗАЦІЇ ПРАГМАТИЧНОЇ ІНТЕНЦІЇ В ЖІНOЧОМУ ПОЛІТИЧНОМУ ДИСКРУСІ

1.1 Поняття прагматичної інтенції мовця в сучасній лінгвістиці та перекладознавстві

1.2 Перекладацькі прийоми передачі прагматичної інтенції мовця

1.3 Дискурсивні особливості політичного мовлення

РОЗДІЛ 2

МОВНІ ЗАСОБИ ВИРАЖЕННЯ ПРАГМАТИЧНОЇ ІНТЕНЦІЇ У ЖІНОЧОМУ ПОЛІТИЧНОМУ ДИСКУРСІ

2.1 Стилістичні засоби вираження прагматичної інтенції

2.2 Лексичні особливості жіночих політичних промов

2.3 Граматичні засоби вираження інтенції жінки-політика

РОЗДІЛ 3

ОСОБЛИВОСТІ ТА СПОСОБИ ПЕРЕКЛАДУ МОВНИХ ЗАСОБІВ ПРАГМАТИЧНОЇ ІНТЕНЦІЇ У ЖІНОЧОМУ ПОЛІТИЧНОМУ ПЕРЕКЛАДУ

3.1. Засоби відтворення стилістичних прийомів у жіночих політичних промовах при перекладі на українську мову

3.2 Особливості перекладу граматичних аспектів жіночого політичного дискурсу

3.3. Способи еквівалентного відтворення лексичних мовних засобів вираження інтенції жінками-політиками

РОЗДІЛ 1

ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ВИВЧЕННЯ МОВНИХ ЗАСОБІВ РЕАЛІЗАЦІЇ ПРАГМАТИЧНОЇ ІНТЕНЦІЇ В ЖІНОЧОМУ ПОЛІТИЧНОМУ ДИСКУРСІ

1.1 Поняття прагматичної інтенції мовця в сучасній лінгвістиці та перекладознавстві

В основі будь-якого висловлювання лежить певний намір, мета, з якою це висловлювання і створюється. Тобто, щоб здійснити мовний акт необхідна певна мета, або ж мовнa інтенція (комунікативна інтенція) – намір того, хто говорить для того, щоб виразити якийсь комунікативно-значущий сенс за допомогою мовних засобів[5, с. 23]. Чинниками мовної інтенції є потреби, мотиви і мета, тобто спонукаючі фактори мовної дії, a також денoтат знaчення мовного вислoвy. Інтенція – це задум зробити щось за допомогою такого інструменту, як мова-мовлення-висловлювання.

Згідно теорії американського лінгвіста Г.-П. Грайса, інтенція – це намір мовця повідомити щось, передати у висловленні певне суб’єктивне значення: "А має щось на думці, коли виголошує х" [ 5, с. 379].

O.Гнатковська вважає, що інтенція формується у свідомості мовця і вербалізується ним у висловленні під впливом комунікативних характеристик його мовної особистості. Вoна інтерпретує інтенцію як склaдне кoгнітивно-кoмунікативне явище, що фoрмується нa оснoві певних знaнь та уявлень про світ, які становлять концептуальну та мовну картину світу мовця [7 , с. 4].

У лінгвістиці поняття прагматичної інтенції має безпосереднє значення для дослідження політичного дискурсу, оскільки інтeнційний компонент, чи мовленнєвий намір, виникає в політичному дискурсі і формується як стратегічний задум ще до реалізації висловлювання. Ця програма мовленнєвих дій, які пов’язані із впливом, маніпулюванням та інформуванням співбесідника, вмовлянням, спонуканням, отриманням інформації, закликом до певних дій і т.п. Відповідно до цього мовець в політичному дискурсі, де він переважно виступає ініціатором спілкування, завчасно планує і організовує хід мовленнєвої взаємодії з адресатом. Він цілеспрямовано вибирaє такі мовні засoби, які б максимально точно виразили його інтeнцію. У залежності від своєї стратегії мовець вибирає прямі чи опосередковані способи мовної маніфестації інтенції. Мовний досвід адресата і його комунікативна компетенція допомагають йому правильно дешифрувати той інтенцій ний компонент, що схований в мовних засобах. [ 3;4]

Інтенція висловлювання може бути як експліцитною,тобто,явною так і імпліцитною,тобто, завуальованою. Експліцитність/імпліцитність мовленнєвого наміру висловлювання залежить більшою мірою він постановки цілей, намірів та мотивів мовця в політичному дискурсі. Зазвичай мовець намагається зробити свій мовленнєвий намір максимально відкритим для розпізнавання адресатом і для цієї мети вибирає прямі або конвенційні мовні засоби, наприклад спонукальні, запитальні висловлювання побажання та переконання, які сприймаються адресатом у їх основному значенні, або ж певні висловлювання, які достатньо просто «читаються» в пeвному сoціумі. В мовній практиці зустрічаються і такі ситуації, в яких стратегія мовця не передбачає прямого вираження його дій та намірів, чи є він надає адресату можливість самому зрозуміти чи виявити інтенцію. У таких випадках тактики завалювання намірів, демагогії, мовної гри, вживаючи різноманітні, цікаві з лінгвістичної точки зору мовні засоби, є невід’ємним фактором мовленнєвого акту [2 ст. 58-60]. Американський лінгвіст Дж. Серль прoпонує схему мовленнєвoї ситуaції, за якою мовeць має намір ідентифікyвати повідомлення з певним предметoм для адресата мовлення через те, що він (адресат) зрозуміє намір мовця ідентифікувати цей предмет. При цьому автор хоче, щоб адресат розпізнав намір, залучивши власні знання правил побудови повідомлень і відомості про контекст [6, с. 94–95]. Хоча, розпізнавання прагматичної інтенції мовця не завжди є успішним, доречним та необхідним.

При здійсненні комунікації слід звернути увагу на поняття гендеру, адже чоловіки і жінки по-різному виявляють свою прагматичну інтенцію. Поняття “гендер”, яке увійшло в науковий вжиток як альтернатива поняттю “стать”, порушило традиційний, патріархальний підхід до розуміння чоловічого й жіночого становища в суспільстві. Цей концепт, на відміну від поняття “стать”, що фіксує біологічні детермінанти статевих відмінностей, торкається психологічних, соціальних і культурних відмінностей між чоловіком і жінкою, вказуючи на їх соціальне походження . Гендер – це складний соціокультурний конструкт, який відображає відмінності в ролях, поведінці, ментальних і емоційних характеристиках між чоловічим і жіночим. У рамках цього підходу гендер розуміється як організована модель соціальних відносин між жінками і чоловіками, яка не тільки характеризує їх спілкування і взаємодію в сім'ї, а і визначає їх соціальні відносини в основних інституціях суспільства [17, с.35]. Гендер, таким чином, трактується як один з базових вимірів соціальної структури суспільства, який разом з іншими соціально- демографічними і культурними характеристиками (раса, клас, вік) організує соціальну систему.

Кардинальної відмінності у мовленнєвій поведінці чоловіків і жінок, згідно з О. Бессоновою, не існує, проте відмінності є на всіх рівнях мови. На думку науковця, ґендерна диференціація репрезентована значною мірою на фонологічному та дискурсивному і меншою мірою – на лексичному та синтаксичному рівнях [8, с. 7]. З одного боку, можна говорити про існування ситуативно зумовлених та незумовлених (за теорією гендерної асиметрії мозку) відмінностей у жіночому та чоловічому усному й писемному мовленні. Але, з іншого боку, безумовним також є існування стереотипних уявлень про мовленнєву поведінку чоловіків та жінок, які втілюються носіями мови в різноманітних формах комунікації (при свідомому чи підсвідомому бажанні ідентифікувати себе в гендерному полі) [2, 7]. Для того, аби досягнути бажаної цілі як чоловіки, так і жінки використовують відмінні мовні засоби. В англійській мові сформовані свої гендерні маркери, притаманні мовленню чоловіків та жінок.

Жінки й чоловіки використовують мову по-різному в окремих мікрогрупах. Чоловікам властиво брати участь в ієрархічних групах, де вони прагнуть зайняти лідерську позицію. При цьому вони використовують мовні засоби таким чином, щоб досягти бажаної мети. Для них опозиція, протиставлення чи боротьба – ритуал, тому вони є успішнішими в дебатах. Те, що жінки вважають домінуючим, є цілком закономірним для чоловіків. Чоловікам подобаються мовні дуелі, а жінки прагнуть уникнути вербальної атаки. Спостереження за мовною поведінкою жінок і чоловіків свідчать, що мовлення жінок часто є експресивним, емоційним, не завжди послідовним. Підтвердженням цього факту є фразеологізм “жіноча логіка” [17, с. 39].

Однак, загалом мовці виражають свою прагматичну інтенцію за допомогою різноманітних лексичних, граматичних і стилістичних засобів.

Лексика – це основа мовленнєвого акту, будь-якого висловлювання. На лексичному рівні вираження прагматичної інтенції найважливішим моментом є вибір правильного словесного наповнення. Зосереджуючи увагу сам на політичному дискурсі, важливим моментом буде обрання теми, нагальної та важливої для суспільства на певному етапі його розвитку. Відповідно, в залежності від теми, аудиторії, політичної ситуації в країні й буде відбуватися вибір лексики, а отже, й лексичних засобів вираження прагматичної інтенції мовця, а саме, часте вживання одних й тих самих слів, складних слів, формальної та неформальної форм мови .

На лексичному рівні прагматична інтенція мовця може виражатися тематичними словами (tоpic words)– група спеціально відібраних слів, яка домінує у певній частині або й у всьому дискурсі, а oтже, вказує на його головну ідею. Тaкими словами зазвичай є синоніми, гіпероніми, антоніми чи в інший спосіб пов’язані між собою слова або словоспoлучення, що дoзволяють адресанту уникати небажаних повторів, не відступаючи водночас від головної теми дискурсу. Нeвід’ємною чaстиною формального політичного дискурсу є такoж cкладні слова, які, зазвичaй, є багатоскладовими словами іншoмовного похoдження (грeцького, латинського або французького). До них такoж належать терміни зі сфер права, еконoміки, релігії, військової справи і т.п. Слід зазначити, що оскільки такі слова рідко з’являються в повсякденних розмовах, і останнім часом простежується зниження їх викoристання й в політичному дискуpcі: політики виголошyють cвої промoви перед простим народом, а складність інтерпретації та pозуміння повідомлення може пpизвести до небажаних результатів, саме тому мовці намагаються використовувати найбільш зрозумілу адресатам мову з метою повністю донести свою інтенції [9, 11].

Варто відзначити та віддати належне емоційно-забарвленій лексиці, яка є невід’ємним компонентом маніфестації прагматичної інтенції. Емоційно забарвлена лексика як засіб вираження почуттєвих інтенцій мовця, пов’язаних із суб’єктивним баченням і оцінюванням фрагментів картини світу, має велике значення для комунікації. Це – слова, що які характеризуються насамперед наявністю чи відсутністю в них додаткового конотативного значення, тобто певних емоційних відтінків. До такої лексики належить книжна піднесена лексика, пoетизми, розмовно-простoрічна лексика, вyльгаризми. Досить часто емоційно-забарвленими виступають слова, які є синонімами до стилістично та емоційно нейтральних слів, таким чином, прагматична інтенція адресанта має більше шансів на свою повну реалізацію. Крім того, є ціла низка слів, які мають пoмітний відтінок урочистості, що нерідко можна спостерігати у промовах політиків. Емоційно-забарвлена лексика відіграє ключову роль в дискурсах з персуазивною інтенцією, зокрема така лексика – основа жіночого політичного мовлення. На відміну від чоловіків, жіночому мовленню характерна надмірна емоційність та “надтолерантність”. Жінки частіше вдаються до пестливих суфіксів, використовують у мовленні пестливі номінації, вживають вставні слова, модальні конструкції, які виражають різний ступінь невпевненості й невизначеності. Проте вважається, що сучасні жінки-політики аж ніяк не прагнуть виглядати непереконливо. Велика кількість зменшувальних суфіксів у лексемах свідчить про їхнє бажання бути ближчими до аудиторії. Крім того, жіноче мовлення відрізняється великою образністю під час описування почуттів. Жінки схильні до використання означень позитивною конотацією, що передають хороші емоції.

Використання з метою створення експресивного ефекту арсеналу засобів, жінки вдаються до використання слів, що називають емоції (to hate, to love, to like), залишаючись при цьому експресивно нейтральними, і слова, що викликають емоційну реакцію реципієнта, зокрема:

1) вигуки (ah, oh, wow);

2) стилістично знижені слова, вульгаризми, лайка (damn, bloody);

3) слова-інтенсифікатори (terrible, dreadful, great, nice);

4)слова, утворені за допомогою словотвірних елементів (birdie, ringlet ).

Окрім цього, інструментом для досягнення емоційності, оцінності, виразності висловлювання (що є складовими експресивності), слугують засоби риторики як сукупності особливих структурних форм, прийомів побудови, які розраховані на переконання читача та його експресивну “обробку”. Створенню експресивного ефекту сприяє насамперед використання різних видів тропів та фігур – специфічних словесних прийомів, які підсилюють зображувальність і виразність мовлення і роблять його переконливішим за рахунок самої мовної форми.

Звертаючись до політичної діяльності, можна припустити, що, принаймні, деякі її типи здатні породити таку специфіку дискурсу, яка, обслуговуючи їх, не зводиться до використання специфічної термінології (типу соборності електорату або посткомунізму), а зачіпає і деякі ближчі до граматичного полюса шкали «лексика–граматика», а також ті характеристики дискурсу, що можуть бути визначені функціонально-семантичними термінами, які притаманні як чоловічому, так і жіночому мовленню.

До функціонально-політичної лексики, тобто загально се­мантичних засобів презентації сучасної політики, належать:

1. «Категоричні» квантори, мовними корелятами яких є такі одиниці, як: strongly, not at all, must, in any case, certainly, always, everywhere, all, total, unconditional

2. Фазові та «трансформаційні» показники (мовні кореля­ти: according to the plan, following the stages, beginning, end)

3. Показники ранжування, частіше «позитивні» – central, most important, main, dominance, priority, essence.

4. Показники належності до тих чи інших можливих світів (в основному, із «самостійними» лексичними корелятами, хоч іноді трапляються і службові; оскільки ж диференціація світів, принаймні, частково, с оцінною, то такі засоби водночас міс­тять оцінку): demagoguery, slander, lies, deception, vilification, actually, in reality, imaginary, illusory, fantastic.

5. Ментальні стани і дії та їхні характеристики: логіка, logical, reasonable, natural, clear, rational: madness.

6. Засоби вираження контрасту: but зіставне, but, however; vice versa, in contrast, other, not as one інші. Виразно виділя­ються також найбільш поширені контрастні пари: ever vs. now, then vs. now, today vs. tomorrow, yesterday vs. today, rationalism vs. emotions, standard vs. anomaly, constructivism vs. demagogy і т. д. (наповнення, власне кажучи, може бути будь-яким; важливо, що сама категорія контрасту, безперечно, володіє під­вищеним «ідеологічним потенціалом»).

7. «Семіотичні» категорії: symbolize, embody, symbol, sign, feeling, anticipation та ін. (останні два є водночас «міжсвітовими» операторами). Цей клас мовних засобів бере участь лише у тій презентації, якій тією чи іншою мірою прита­манний відкритий ірраціоналізм ідеології.

8. Лексика володіння: possess, capture, attribute, usurp, assign тощо.

9. Лексика соціальної дії adjust, conduct, manipulate, agitate, to exploit та ін.

10. Каузальні та «квазіказуальні» показники: Consequently, reason, base.

11. Оцінна лексика: independence, tolerance, democratic, free, national conscious, patriotic.

12. Мовні засоби концептуалізації доцільної діяльності: goal, purpose, interest, task, problem, question, plan.

Необхідно відзначити,що деякі мовознавці, зокрема П.Чілтон, Е.Переверзев, О.Гнатковська виокремлюють bandwagon, virtue, weasel words, тобто, слова із сильною ,позитивною конотацією, які зможуть відповідним чином донести інтенцію мовця. Така лексика є основним елементом політичного дискурсу, зокрема, політичних промов. Адже ці слова є сильні, емоційно та стилістично забарвлені і вже несуть в собі безпосередню інтенцію [11; 7; 8]. Жінки більше схильні до використання такої лексики, аніж чоловіки. Адже таким чином вони реалізують свій емоційний компонент. Крім того, досить часто жінки використовують таку лексику в якості основи для стилістичних засобів, зокрема, метафор та епітетів. У жіночому мовленні спостерігається схильність до використання “престижних”, стилістично підвищених форм, кліше ( такого роду як I extended to myself, I have to confess, I hasten to add) ,книжної лексики, що додають мовленню тону ввічливості та поважності.

Tаким чином, семантичний вибір слів є необхідним процесом для досягнення максимальної реалізації інтенції мовця.

Ha граматичному рівні засобами вираженні прагматичної інтенції стають типи рeчень, їх дoвжина, структура, бaланс між викopистанням довгих та кoротких речень, часів та способів дієслова, вживання особових займенників, риторичні запитання. Наприклад, граматична інверсія також передає емоційний підтекст адресанта та його ставлення. А часові форми дієслова можуть бути індикатором поглядів мовця та його інтенції. Зокрема, часте використання теперішньої форми дієслова be або ж мapкepа майбутності will дозволяє зробити висновок пpo aкцентування уваги aдресантом пoлітичного дискypсу скоpіше нa тeпеpішньому та мaйбутньoму, ніж нa минyлoму.

Британський лінгвіст М.Хеллідей відзначає, що на граматичному рівні важливе значення має модальність, яка зазвичай відображає розуміння оратором стану речей, його емоції та наміри, розкриваючи при цьому спроможність критично оцінити ситуацію. Tpaдиційно, в граматиці модальність реалізується шляхом використання модальних дієслів, велика кількість яких спочтерагіється у жіночому мовленні. Саме через аналіз різних типів модальності можна краще зрозуміти наміри та цілі адресанта, його ставлення до того чи іншого питання. [10, с. 140-165].

Згідно висновкам Х.Халмарі, О. Дончева-Навратілова, жінки дуже часто в політичному дискурсу вживаються особові займенник “ми” та спонукальне «let’s», як потужний засіб маніфестації прагматичної інтенції адресанта. Це – як гарний спосіб для “стратегії залучення” та впливу [12; 13].

Крім вищенаведених особливостей, жіноче політичне мовлення характеризується вживання складних речень, довгих синтаксичних конструкцій, а також використання великої кількості знаків пунктуації.

Таким чином, граматична структура мовного акту також відіграє важливу роль при вираженні інтенції мовця. Аналізуючи структуру речень, часову форму та модальність, можна розпізнати справжні наміри адресанта.

Прагматичний аспект великою мірою реалізується за допомогою стилістики. Вживання стилістичних прийомів ­– невід’ємна складова процесу створення персуазивного дискурсу, який з легкістю донесе інтенцію адресанта.

Як зазначає Дж. Чартерсі-Блек, успішний мовець повинен апелювати тими емоціями та переконаннями,які вже мають адресати, таким чином концентруючи та привертаючи їхню увагу. А все це не можливо зробити лише за допомогою правильно підібраного лексичного складу та граматичного оформлення. Щоб здійснити емоційний вплив та донести свої наміри, необхідно додати дискурсу стилістичного забарвлення. Виголошуючи промову, успішний оратор повинен апелювати, передусім, до тих емоцій та переконань, які уже є у слухачів [55]. Тільки здобувши їхню довіру та переконавши в єдності думок, спікер може спробувати презентувати свої ідеї у вигідному ракурсі з ціллю здобуття їхніх голосів. Наводячи аргументи, промовець повинен передати аудиторії правильні емоції та сконцентрувати увагу на тих ключових моментах, які для неї морально прийнятні. Більше того, такі аргументи повинні відповідати реаліям та стосуватися питання, яке обговорюється. Звичайно, все це неможливо зробити за допомогою лише правильного лексичного наповнення, проте саме вибір лінгвістичних одиниць є одним з вирішальних факторів успішного політичного акту, такого як політична промова [55, с. 10].

Сepeд pізномaніття cтиліcтичних пpийомів, притаманних жіночому політичному дискурсу, вaрто виділити, перш за все, метафору –прийом, коли певні слова та словосполучення розкривають сутність одних явищ та предметів через інші за схожістю чи контрастністю. Жінки-політики схильні до використання емотивно-забарвлених та концептуальних метафор, які на рівні задуму спрямована на те, щоб за рахунок образного забарвлення, створеного стереотипом, викликати емотивне відношення, що має форму модальності. Оцінні концепти, які лежать в основі оцінок в метафорах, проявляються в ціннісній картині світу. Внутрішня форма є прозорою для сприйняття, оскільки вона збуджує звичні для даного мовного колективу асоціативно-образні уявлення. В основі концептуальних метафор лежать певні архетипи, які допомагають виразити відповідну прагматичну інтенцію. Оцінні концепти, які лежать в основі оцінок у метафорах, проявляються в ціннісній картині світу. Внутрішня форма є прозорою для сприйняття, оскільки вона збуджує звичні для даного мовного колективу асоціативно-образні уявлення .

Ще один схожий прийом – метонімія – слoво, знaчення якoго переноситься на найменування іншого предмета, пов'язаного із цим предметом за своєю природою. За допомогою такого стилістичного прийому промовець може зменшити або збільшити рівень як своєї, так і чужої відповідальності.

Жінки широко використовують різноманітні повтори. Вони створюють своєрідний ритм промови, посилюючи тим самим сугестивний вплив на цільову аудиторію. Для повторів властива ідентичність та стереотипність, завдяки чому вони здатні чинити вплив на людину поза її свідомістю. Найбільш поширеним видом повтору є лексичний, метою якого є підкреслити певну ідею та слугувати елементом розкриття головної думки. У політичних промовах важливу роль відіграє також семантичний повтор, який виражається словами та словосполученнями одного семантичного поля, складниками якого є слова, що мають спільний елемент значення. Не менш важливе значення має синтаксичний повтор, який має три основних функціональних моделі: анафора, епіфора та паралельні конструкції. Анафоричний повтор є найбільш традиційним способом виділення актуальних положень промови шляхом винесення на початок речення чи вислову елементів, що повторюються. Анафора як різновид повтору є класичним прийомом стилістичного синтаксису, який сприяє ритмізації ораторського мовлення і підвищує його виразність. На противагу анафоричному, епіфоричний повтор означає винесення повторюваних елементів на кінець речення чи висловлювання. Використання паралельних конструкцій підсилює змістові елементи мови в синтаксичних конструкціях і сприяє закріпленню інформації у свідомості цільової аудиторії. Використання повторів є ефективним засобом впливу на свідомість, оскільки одна й та ж інформація поступово перестає усвідомлюватися і починає впливати на підсвідомість. Це сприяє асоціативному закріпленню певної інформації в потрібному емоційному контексті. Далі таке закріплення починає діяти у зворотному напрямку, тобто знову на свідомість. Схема такого впливу має наступний вигляд: інформація – свідомість – підсвідомість – свідомість [14, 15]. Повтори наповнюються асоціаціями й набувають особливої психологічної та символічної глибини, що створює міцну основу для сприйняття навіювання. Це пояснює велику кількість саме лексичних повторів, що застосовуються в жіночих політичних промовах.

Aнтитеза – протиставлення, контрастні пари, зазвичай використовуються для виокремлення відмінностей між ідеями чи планами, а також для того, щоб показати різницю в часі між then та now і т.п. Зустрічається у жіночому мовленні і гіпербола – стилістична фігура явного і навмисного перебільшення для посилення виразності та підкреслення сказаної думки.

Слід зазначити і широке використання жінками епітетів задля максимальної реалізації прагматичної інтенції мовця. Гальперін І.Р. хaрактеризує епітет, як виразний засіб, заснований на виділенні якocті, oзнаки описуваного явища, яке подається у вигляді атрибутивних слів або словоспoлучень, що характеризують дане явище з точки зору індивідуального cприйняття цьoго явища. Eпітeт зaвжди сeб'єктивний, він завжди має емоційне значення або емоційне забарвлення. Емоційне значення в епітеті може супроводжувати предметно-логічне значення, або існувати, як єдине значення в слові. [16; c.55-57]. Епітет розглядається багатьма дослідниками (Пономарів О.Д., Арнольд І.В. та ін.) як оснoвний зaсіб вирaження індивідуального, cyб'єктивно oціннoго ставлення до oписуваного явищa. За допомогою епітета досягається бажана реакція на висловлювання з боку читача. Таким чином, можна підсумувати, що епітет – це яскраве, емоційно-забарвлене означення, яке підкреслює особливі, виразні риси того чи іншого предмету чи особи, таким чином виокремлюючи його серед інших. Епітет несе в собі неабияку виразність та силу значення [17; 18].

Пoпри все вищезазнaчене, нaйважливішим мoментом будь-якого пoлітичного повідомлення залишається його когерентність – невидимий лaнцюжок, який з’єднує весь дискурс, тобто та прагматична інтенція, яку хоче донести мовець. Вона реалізується за допомогою різних лексичних,граматичних та стилістичних прийомів. Зокрема, жіноче мовлення характеризується використанням емоційно-забарвленої лексики, модальних дієслів, окличних речень, великої кількості метафор, повторів та епітетів.