30.Обласна (регіоналістична держава). Територіальна автономія.

Специфічною формою державно-територіального устрою є регіоналістська (регіональна) держава. Вся територія такої держави, а не окремі частини, складається з авто­номних утворень (Італія, Шрі-Ланка, Південно-Африканська Республіка). Цим вона відрізняється і від унітарної держави, і від федерації, оскільки автономії не є суб'єктами федерації. Конституюється вона як унітарна, але має деякі риси федерації у вигляді ширшої, ніж в унітарній державі, компетенції місцевих властей. Територіальні фракції регі­ональної держави не приймають власних конституцій, але мають власні обрані громадянами збори і власну адміні­страцію. Збори мають право приймати закони із ряду міс­цевих питань: як правило, це охорона природи та культур­ної спадщини, сільське господарство, туризм тощо.

Суть територіальної автономії полягає в тому, що за певних обставин одне чи кілька територіальних утворень держави наділяються набагато ширшими повноваженнями у вирішенні питань внутрішнього самоуправління, аніж решта територій^[2] Головною характеристикою такого автономного утворення є наявність набагато ширшого предмета відання, ніж в органів місцевого самоврядування. . Специфіка правового положення таких автономних утворень полягає у тому, що їхній статус визначається на законодавчому рівні; вони виступають адміністративно-територіальною одиницею унітарної держави; виникають лише після наділення їх визначеними повноваженнями за рішенням центральних органів; їм не властиві ознаки суверенітету; у них формується власна публічна влада, її організація, структура та компетенція автономії визначаються центральними органами і закріплюються в загальнодержавній конституції та одночасно в конституції автономного суб'єкта, якщо така наявна; у них відсутнє право самостійної зміни свого правового статусу; по суті виступають одним зі способів здійснення децентралізації влади^[4] . У світовій практиці прийнято вважати, що територіальна автономія виникає як механізм захисту та задоволення прав меншин, але їхнє утворення по суті є необхідним заходом запобігання відокремлення, або сецесії відповідної території, порушення цілісності держави. Часто такі процеси стимулюються однією чи кількома державами, зацікавленими у цьому. Особливо це характерно для країн Східної та Центральної Європи^[5] Існує декілька критеріїв для класифікації територіальної автономії:^[6].,

31. Референдум як форма народовладдя: поняття, сутність, види.

Референдум - це голосування виборців з будь-якого важливого питання державного життя у країні.

Питання, пов'язані з призначенням і проведенням референдуму, у багатьох країнах регулюються їх конституціями, законами про вибори чи спеціальними законами про референдум.

Процедура референдуму дуже схожа на процедуру виборів. Ці процедури мають також відмінності. По-перше, вони відрізняються за об'єктом волевиявлення виборців. Під час виборів таким об'єктом є людина (кандидат у депутати чи на виборну посаду). При референдумі об'єктом волевиявлення є не людина (кандидат), а певне питання, з якого проводиться референдум, - конституція, поправка до конституції, закон, законопроект, будь-яка проблема, що стосується міжнародного статусу відповідної держави, або внутрішньополітична проблема. По-друге, процедури виборів і референдуму відрізняються за способом визначення результатів голосування. При виборах вони можуть визначатися як за мажоритарною, так і за пропорційною системою, а при референдумі - тільки за мажоритарною.

Види референдуму:

а) обов'язковий референдум; факультативний

Обов'язковість референдуму означає, що відповідне питання життя країни може бути вирішено тільки шляхом проведення референдуму і ніяк інакше. Перелік таких питань установлює Конституція (наприклад, про зміну правового статусу особи, форми правління, форми політико-правового устрою, принципів виборчої системи, в ряді країн з питання вступу держави в міжнародні співтовариства тощо).

б) плебісцит;

Плебісцит - це голосування виборців, але часто плебісцитом називають голосування з питання про політичну долю держави або території, на якій воно розташоване. Хоча в деяких країнах (Бразилія, Пакистан) плебісцитом називають будь-який обов'язковий референдум.

в) всенародне опитування (консультативний референдум).

Всенародне опитування (консультативний референдум) являє собою лише з'ясування думки виборців з будь-якого питання, яке буде предметом розгляду в парламенті. Парламент враховує думку виборців (а може і не враховувати) при прийнятті закону. проводяться для з'ясування волі виборчого корпусу у вирішенні важливих міжнародних питань (вступ Швейцарії в ООН, вступ Іспанії у НАТО, вступ у ЄЕС і подальше перебування в ньому Великобританії).

Референдуми поділяють на загальнонаціональні, що проводяться в межах всієї державної території, і місцеві, що проводяться в окремих суб'єктах федерації або адміністративно-територіальній одиниці. Загальноприйнятим є поділ референдумів на конституційні й законодавчі. Предметом конституційного референдуму є або проект нової конституції, або конституційна реформа, або поправки до конституції (Франція, Японія, Швейцарія). Предметом законодавчого референдуму може бути або проект закону, або закон, що вже набрав чинності.

Референдуми можуть класифікуватися за суб'єктами, ініціаторами їхнього проведення. Ініціатива може бути парламентська, урядова, президентська й народна. У деяких випадках парламент повідомляє про референдум і призначає його дату, як, наприклад, в Угорщині. У Болгарії Народні збори (парламент) ухвалюють рішення щодо проведення референдуму, а президент визначає дату його проведення, коли рішення вже прийняте. У деяких випадках, якщо громадяни зібрали необхідну кількість підписів, то референдум призначається главою держави – президентом (такий порядок установлений у Словаччині), Якщо 350 тис. громадян Словаччини зберуть підписи, то референдум призначається і його дату називає президент.

Право брати участь у референдумі мають усі громадяни, що володіють виборчим правом. Голосування на референдумі завжди таємне, і порядок аналогічний виборам.

Важливим питанням є так звана формула референдуму, тобто варіант постановки питань для голосування. Є формула "народного вето", коли громадянин одержує бюлетень із питанням, на яке він повинен відповісти "так" або "ні". Другий різновид відповіді на питання – народний вибір, коли виборцеві пропонуються варіанти рішення. Він повинен вибрати один із двох або більше варіантів рішення й позначити вибраний варіант якимось знаком. У більшості випадків бюлетень дійсний тоді, коли лише одна з альтернативних відповідей позначена. Якщо більше однієї, то бюлетень вважається недійсним. Хоча в деяких країнах допускається позитивна відповідь на два або навіть усі варіанти, потім підраховується, на який з варіантів було дано більше позитивних відповідей.

На референдум може бути поставлене як одне питання, так і кілька питань. Наприклад, відповідно до італійського законодавства, якщо в один день проводиться відразу кілька референдумів або виборцеві ставиться кілька питань, то вони друкуються на окремих бюлетенях або навіть на папері різних кольорів. Австрійський закон, навпаки, пропонує всі питання друкувати на одному бюлетені. Такий бюлетень може бути збільшеного розміру, щоб усі питання вмістилися на цьому папері, а питання нумеруються порядковими цифрами.

Деякі законодавчі системи обмежують коло питань, що можуть бути поставлені на референдум. У деяких країнах справедливо виключається проведення референдумів стосовно законів про бюджет, про податки, щодо питань про призначення або відкликання посадових осіб. Низка конституцій закріплює положення про те, що референдуми не проводяться під час дії надзвичайного або воєнного стану або через певний строк після їхнього скасування. У деяких країнах повторні референдуми можуть проводитися лише через певний час. Наприклад, у Словаччині повторний референдум з одного й того самого питання може бути проведений не раніше, ніж через три роки.

Народна законодавча ініціатива – це самостійна форма безпосереднього народовладдя і безпосередній спосіб ініціювання громадянами, що мають право голосу, обов’язковий розгляд конкретного акта у представницькому органі державної влади з метою забезпечення формування національної законодавчої бази та реалізації суспільних інтересів. Народна законодавча ініціатива, в якій поєднуються елементи прямої та представницької демократії, знаходить своє пріоритетне логічне продовження в системі народовладдя. Адже наслідком народної законодавчої ініціативи є обов’язок парламенту розглянути її зміст, отже, таке волевиявлення має владний характер.,

Інститут народної законодавчої ініціативи набув універсального характеру – він притаманний переважній більшості сучасних держав європейського континенту як у країнах з усталеними демократичними традиціями, так і в країнах, де лише розпочинається формування демократичної державності.

Виокремлено такі особливості правового регулювання народної законодавчої ініціативи у країнах Європи:

1) ступінь юридичного оформлення народної законодавчої ініціативи, окрім конституційного закріплення, визначається існуванням трьох основних нормативних документів, які закріплюють детальний порядок реалізації народної законодавчої ініціативи: органічний закон (Австрія, Польща, Іспанія, Литва, Португалія, Румунія, Фінляндія), комплексний закон (Ліхтенштейн, Італія, Латвія, Сан-Марино, Сербія, Словенія, Македонія), регламент роботи законодавчого органу (Нідерланди);

2) можливість реалізації права народної законодавчої ініціативи у формі подання законодавчої пропозиції (Ліхтенштейн, Нідерланди, Фінляндія, Швейцарія);

3) фінансове забезпечення збору підписів на підтримку народної законодавчої ініціативи здійснюється за рахунок державних коштів у разі, якщо необхідну кількість голосів буде зібрано (Австрія, Іспанія);

4) народні законопроекти підлягають попередньому конституційному контролю (Румунія);

5) збір підписів на підтримку народної законодавчої ініціативи здійснюється за допомогою електронного цифрового підпису (Фінляндія, Іспанія, Латвія);

6) можливість представників ініціативної групи брати участь у парламентських слуханнях для обговорення народного законопроекту (Нідерланди, Литва, Польща).