Любов – основний Закон і Творець людського життя

Божественна любов – основна причина, за якою Господь Бог створив світ і спасає світ, бо Сам Він є Любов (1 Іоан. 4, 16). Цю полум’яну і ревну любов Христос Спаситель, принісши на землю, проголосив основним законом і творцем людського життя (Як. 10, 27). Закликом до цієї любові до самозречення, до любові навіть до ворогів і ненависникам (Іоан. 15, 18; Мф. 5, 44) пронизано усе Євангельське благовістя. Показавши Сам цю любов у Своєму Боголюдському подвигу життя і хресної смерті, Христос закарбував у серцях людей ту істину , що лише там людське життя гідне Бога і людини, де вона освітлюється самовідданістю усім для всіх, усе терпіти, покривати, прощати, не робити зла (1 Кор. 13, 7; Еф. 4, 2; Рим. 12, 14)¹⁹.

Усе Євангеліє закликає християн до діяльної любові до Бога і до ближніх. Діяльна любов до Бога виражається, виявляється і здійснюється в людинолюбстві, в життєвому, реальному служінні благу людей. У ближніх християнин любить Бога і в Бозі – ближніх. Така любов – основна творча засада як особистого самовдосконалення, особистого спасіння людей, так і їхніх суспільних стосунків. В християнстві ідуть нероздільно у повній згоді та взаємозв’язку вимоги від християн як особистого спасіння, так і самовідданого служіння іншим.

Особисте спасіння та суспільне служіння – це не дві різні лінії, які відходять врізнобіч і відводять християн до взаємного нерозуміння, самозамкнутості та відчуження, а єдиний шлях для багатогранної людської душі в її прагненні спасти себе, та послужити іншим і привести до Христа²⁰.

Так християнинові насамперед треба виховати самого себе в істинну людину, душу свою, кажучи словами Євангелії, спасти і потім вже вплинути на світ, розчиняючи все тіло загальнолюдського добробуту. І все це звершується через любов, любов’ю.

Життя нам постійно свідчить, яке величезне морально-уздоровне і матеріально-благодійне значення мають особистості, в яких насіння самовідданої любові глибоко запало в серце, які за словом Спасителя, “спасли” свою душу” (тобто уздоровили, оновили всеоживляючою засадою любові). З іншого боку, життя також підтверджує той факт, що ніщо добре, хороше не буде прищеплене в житті, якщо його провідники, виконавці будуть поганими, порочними людьми, насіння добра не зійде у таких садівників, і дерево життя не прикраситься плодами любові і миру, радості і добробуту. Зла, себелюбна особистість, яка не виховала в собі добра, шукає лише свого і для себе: вона дратує, а не умиротворює; вона розоряє, а не творить.

Тому стає цілковито зрозумілою вся безумовна істинність слів Спасителя, що “царство Боже всередині вас є” (Лк. 17, 21). Як уся привабливість квітки ховається в її бутоні, так і всередині людини міститься уся можливість її подальшої діяльності, і остання розкриває, розвиває лише Царство Боже, яке перебуває всередині її.

Таким чином, християнство, з одного боку вимагає особистого удосконалення від кожної людини на засадах любові до Бога і ближніх, і, з другого боку, закликає її до суспільного служіння на тих же засадах самовідданої любові, кличе усіх людей до перетворення світу та його облаштування на засадах правди Божої, любові Христової. Особисте удосконалення є засада, вихідний пункт і в той же час найнеодмінніша умова самовідданого служіння і праці на загальну користь.