Читання отцівських творів і життя святих отців та подвижників Церкви

Після книг Святого Письма, для того, аби викликати ревність до християнського благочестя, для збагачення себе духовних досвідом дуже необхідно і корисно читати життєписи святих та святоотцівські твори морального змісту.

Твори святих отців та подвижників благочестя – це невичерпний скарб духовного досвіду істинно християнського життя. Святі отці і подвижники, ці, справді, опори віри та велетні духу, просвітлювані Божою благодаттю, на власному досвіді, ліпше від учених теоретиків пізнавали людську природу, усі її немочі, пристрасті, пороки, причини гріхів, усі хитрощі і нашіптування духів злоби, засоби, щоб долати їх, глибоко осягали шлях благочестя та спасіння. І цей свій досвід вони залишили у своїх творах, як велику духовну спадщину. Твори святих отців містять у собі тлумачення “потаємного в Господі нашому Ісусі Христі істинно-християнського життя”, до якої благодать Божа прикладає усіх християн. І це благодатне життя для всіх не тільки можливе, але й обов’язкове.

Читання святоотцівських творів збагачує наш розум найвірнішими пізнаннями духовного життя, взятими з досвіду. Від їх частого читання і серце живиться набожними почуваннями, запалюється ревністю до подвигів і благочестя¹.

Адже ніщо не має такого сильного впливу на наше серце і волю як приклад інших людей, поганий чи добрий. Приклад людей, сповнених полум’яною любов’ю до Бога, живить і наше серце усією християнською чеснотою. “Зближуйтеся з праведними, – говорить преподобний Ісаак Сирин, – і через них наблизишся до Бога” (слово 57-е). Життя святих навчає нас, яким чином виконувати заповіді Господні. “Приклад святих робить святих”. Цей приклад ми знаходимо в життєписах. Великі подвижники, подібно до світил на небесній тверді, сяйвом свого життя світять нам в наших земних мандрах і своєю полум’яною ревністю до Бога пробуджують в нас ревність до спасіння прагнення до найвищого духовного життя.

Особливо важливе значення має читання та вивчення життя і творів святих отців і подвижників для кандидатів пастирства і пастирів церкви. Пастирське служіння є діяльність переважно в області духа. Наскільки пастир має в собі духа і силу Христової істини. Христового життя, наскільки він може викликати їх і в інших, в силу духовної любові та єднання. Пастиреві необхідний особистий духовний досвід, який пройти несила для людини без допомоги подвижників духу. Йому треба навчитися великій справі пастирської любові, яка вселяє в дух пастиря страждання ближнього. І цій діяльній любові до ближнього можна навчитися у святих Божих угодників, бо святі подвижники були носіями переважно пастирського духу. При читанні життя та творів святих отців і взагалі духовно-повчальної літератури слід дотримуватися тих же правил, що й при читанні Святого Письма. “З святих отців, – пише в одному з листів єпископ Феофан, – щодня прочитуйте скільки-небудь. Читати не слід багато². Прочитавши, пережовуйте те, поки дійде до серця, і досить. Ось вам ознаки корисного читання. Коли ж вийде так, що всі думки та увага зосереджується, на ньому, це добре. Будь-яке інше читання³, наприклад,життя святих, за порадою єпископа Феофана, слід читати після обіду, або увечері, а святих отців – перед сном⁴.

Під час читання, залежно від духовного ладу читати, треба дотримуватися певної поступовості. Добре керуватися у читанні порадами найдосвідченіших. Ця поступовість необхідна як для мирян¹, так і для монахів.

Для початківців у духовному житті радять спочатку життя святих для збудження ревності і подвигів благочестя, а потім читати твори тих святих отців, в яких говориться про боротьбу з пристрастями, про чесноту смирення, терпіння, лагідність послуху, любові, всемудрості, про молитву та інше. Говорячи про користь від читання слова Божого, життя і творів святих отців, треба мати на увазі, що тут можливі при цьому і помилки, і навіть шкода для читаючого.

Не всяка хороша книга корисна кожному. Різна користь від читання залежить від духовного віку, рівня освіти, розвитку, характеру, настрою духу та духовних потреб читаючого. “Так іноді і чудова сама по собі книга може принести більше шкоди, аніж користі, коли вона перевищує розуміння, або не пристосована до внутрішнього стану і наших сил; наприклад, якщо юний за духовним віком і бідний розумінням читатиме книгу про високі богословські істини чи про високі подвиги – духовну молитву, безвідмовність, вищі осяяння, видіння, то більше нашкодить собі, такому корисніше спочатку читати ті книги, в яких викладається вчення – як перемагати в собі пристрасті, набувати смирення, лагідності, любові, терпіння, всемудрості та інших чеснот². Як правило, початківець ніяк не може застосувати вичитані з книг настанови чи приклади життя для свого становища, але захоплюється напрямком книги. Читаючи про високі подвиги подвижників, їхні високі духовні учинки, такий невмілий у духовному житті запалюється бажанням до не властивих йому величних чеснот, наприклад, нести найсуворіший піст, виплекати зарозумілу сердечну молитву, постійне утішення і сльози, глибоке мовчання і неабияку чесноту тощо. І буває, що маючи таку ревність не по розуму, він вже не слухається і розсудливих порад більш досвідчених в духовному житті, впадає у важко виправний стан спокуси та самоомани. Чимало таких помилок ми бачимо у житті святих (наприклад, життя Ісаакія та Микити Печерських та ін.)³.

Буває ще й таке, що початківці (в духовному подвигу), а також особи, схильні до зарозумілості та інших пристрастей, “не стільки запозичають з Святого Письма корисного для душі, скільки на спустошення (власного) душевного спасіння, починаючи стверджувати, мовляв, не вони самі, а інші не так живуть”¹. Прочитуване ж тільки тоді принесе користь, коли його будемо приймати з смиренням і прикладати до себе, а не до інших, а себе будемо усмиряти й осуджувати, приходячи до самопізнання, а не інших осуджувати, з’ясовуючи їхні провини.

І нарешті, вивчаючи слово Боже і твори святих отців, треба до слів, що містяться в них, ставитися з побожністю, не вживати текстів Святого Письма легковажно, а тим більше жартома, цим ми би важко згрішили проти 3-ої заповіді, в якій мовиться: “Не промовляй (не називай) імені Господа Бога твого даремно”.