- •Моральне богослів’я
- •Відношення Морального богослів’я до моральної філософії.
- •Запитання до вступу:
- •Список літератури:
- •Частина 1-а
- •Розділ 1-й
- •Глава 1. Умови моральних дій (загальні і християнські).
- •Виховання моральної свободи та морального характеру.
- •Моральний закон і закон фізичний. Їхня схожість і відмінність.
- •Розділ 2 Про моральний закон і моральні дії
- •Про виконання заповідей. Поділ обов’язків (за ступінню важливості) Які бувають при цьому помилки?
- •Колізії обов’язків
- •Про чеснотливість та її характерні риси Поняття про чеснотливість
- •Характерні риси чеснотливості і три типи її вияву
- •Про чеснотливість як про добру справу Чеснотливість чи добре моральне життя характеризується і виявляється в добрих справах.
- •Запитання до теми:
- •Проблемні питання:
- •Гріх. Його властивість і види
- •Розвиток гріха від думки до діла
- •Про гріх, як схильність, гріховний нахил чи пристрасть
- •Про гріх, як гріховний настрій (стан) духу
- •Види порочного (чи гріховного стану)
- •Стан морального невідання
- •Стан моральної недбалості і безпечності
- •Стан моральної самоомани
- •Моральне лицемірство
- •Стан морального рабства
- •Стан морального відчаю
- •Стан морального огрубіння
- •Стан грішника
- •Благодать Божа і її значення і відродженні людини
- •Моменти навернення грішника до Бога
- •Вправляння і подвиги, які зміцнюють волю на добродіяння Про гріховний стан волі
- •Про зміни волі після навернення
- •Душевні та тілесні вправи людині у добрі: благодатні засоби виховання та зміцнення духовного життя Вправи, які формують розум, зігрівають до духовного життя
- •Читання і слухання Слова Божого, вивчення і закарбування в розумі істин Божественного Одкровення
- •Читання отцівських творів і життя святих отців та подвижників Церкви
- •Вправляння і розвиток розуму шляхом вивчення наук, які допомагали би християнинові гідно проходити своє покликання
- •Про збереження розуму від марного всезнайства, марної цікавості та гордості
- •Вправляння і подвиги, які зміцнюють волю на добродіяння Про гріховний стан
- •Про зміну волі після навернення
- •Про виховання волі у християнському дусі
- •Формування серця
- •Формування серця
- •Запитання до теми
- •Тілесні вправляння Тримання тіла в дусі нового життя
- •(Про дотримання мовчазності)
- •Необхідність, важливість і значення молитви
- •Вчення Святого Письма, святих отців та подвижників Церкви про молитву і про те, як навчитися молитви
- •Що потрібно для доброго успіху молитви?
- •Запитання до теми:
- •Про шлях просвітлення тих, хто удосконалюється. Богословські чесноти християнина: віра, надія, любов Про необхідність та важливість богословських чеснот
- •Запитання до теми:
- •Творення особистого спасіння і служіння ближнім на основі самовідданості та любові Любов до ближніх, її зв’язок з любов’ю до Бога та інших чеснот
- •Властивості чи вияви любові до ближніх.
- •Милосердя, благодійність і самовідданість у відношенні до ближніх
- •Співчуття і співрадість, довготерпіння і прощення кривд.
- •Доброзичливість: турбота про убереження ближнього від будь-якого морального і фізичного зла
- •Справедливість та повага до ближніх
- •Засоби для набуття та збереження любові
- •Любов – основний Закон і Творець людського життя
- •Запитання до теми:
- •Сімейні обов’язки християнина. Сім’я. Її моральне значення
- •Християнський шлюб як основа християнської родини
- •Взаємні обов’язки подружжя
- •Взаємні обов’язки батьків та дітей і родичів. Обов’язок християнських батьків відносно дітей
- •Обов’язки дітей відносно батьків
- •Взаємні обов’язки батьків
- •Запитанння до теми:
- •Християнин як член суспільства і держави. Поняття про державу. Моральність в суспільному житті
- •Любов до Вітчизни (патріотизм)
- •Запитанння до теми:
Стан моральної недбалості і безпечності
Він характеризується тим, що людина в цьому стані живе без будь-якої турботи чи тривоги за свій моральний стан, зовсім не заглиблюючись у себе і не намагаючись взнати, як повеліває йому жити закон Божий і чи його діла узгоджені з цим законом. В такому стані люди знаходилися перед потопом, коли вони «їли, пили, одружувалися і виходили заміж, і не думали, поки не прийшов потоп і не знищив усіх» (Мф. 24, 37–39). В такому стані люди будуть знаходитись, за словами Спасителя, перед його другим пришестям і вони будуть жити в цілковитій безпечності, в турботах лише про матеріальні блага, поки їх не спіткає страшний переворот. Їхня безпечність буде ґрунтуватися на неуважності до свідчення істини, до вчення Христа й апостолів на легковажному ставленні до їх свідчень про надчуттєвий світ, майбутній суд і винагороду.
Стан моральної самоомани
Цей стан характеризується тим, що людина, помічаючи в собі деякі, іноді навіть гадані достоїнства, вже не бачить за ними ніяких недоліків у своїй моральній поведінці, з самовпевненістю задивляється у себе і ставить себе вище від інших людей (пор. Лк. 18, 11). Така людина відкидає від себе необхідність якогось морального виправлення. Зразком самообманутих людей є євангельські фарисеї, котрі за будь-якої нагоди любили виставляти свої чесноти на показ, а свої недоліки приховувати від інших, із самовдоволенням ганили інших за їхні недоліки. Не далекий від них був і євангельський юнак, уявляючи ніби він від юності виконав усі заповіді закону. Про самообманутих досить сказати словами ап. Іоанна: «Якщо ми говоримо, що не маємо гріха, обманюємо самих себе, і істини нема в нас» (1 Ін. 1, 8).
Моральне лицемірство
Цей порочний стан характеризується тим, що людина на цій ступені, будучи у серці рабом гріха, намагається показати себе благочестивою, приймає на себе личину чесності, моральності, порядності, аби таким шляхом здобути до себе повагу від інших, чи, принаймні, успішніше приховати свої порочні нахили. Євангельські фарисеї – лицеміри, надівали на себе маску благочестя, аби показати перед людьми благочестивість. На практиці лицемірство може зустрічатися в найрізноманітніших сферах життя, коли люди обманюють одне одного, зловживаючи мовою, з метою взаємних честолюбних лестощів чи вигоди. Там, де чуються порочні, бездушні фрази, там вже є лицемірство.
Стан морального рабства
Він характеризується тим, що в людини до того слабне сила волі і вона настільки підкоряється якійсь гріховній звичці чи пристрасті, що не в силах боротися з нею, і тому вона вважає неможливим для себе виправлення: ця звичка чи пристрасть обертається для неї немовби на іншу природу. Така людина, відчуваючи в собі присутність «гріховного закону» і усвідомлюючи, що вона «віддана гріхові» (Рим. 7, 14, 23), поволі справді стає рабом гріха. В такому стані людина знає закон і поважає його, ненавидить гріх і не хоче робити його, але гріховна звичка тягне її до гріха супроти її волі. Вона сама себе осуджує, прикриться, кається, плаче, але в той же час чинить гріх. Стан рабства, відповідно до потрійної похоті, виражається в трьох видах: ненависті, здирництві і гордості. Він такий тяжкий моральний недуг, що у Св. Письмі прирівнюється до ідолопоклонства, тому що доводить людину до практичного безбожництва (Філіп. 3, 19; Ефес. 5, 5).