Виховання моральної свободи та морального характеру.

Звичайно тільки ідеально-добру свободу можна назвати істиною чи моральною свободою. Ця свобода є завдання нашого життя. Відмінна риса цієї свободи полягає в неухильному прагненні людини до добра. Чітке усвідомлення моральної свободи можливе тільки при чистому моральному житті. Коли б людина досягла такого стану, коли для неї вже неможливо робити вибір між добром та злом, і вона спрямувала б себе виключно до добра, то вона би була цілком вільною. Саме про таку свободу говорить Ісус Христос: « Якщо перебуватимете у світлі Моєму, то ви істинно Мої учні, і пізнаєте істину, і істина (якою повинна керуватися воля людини) зробить вас вільними.» (Іоан. 8, 31-32). Тільки у Христі Ісусі і через Христа людина стає істинно вільною, отримуючи через духовне відродження усі необхідні сили. « Якщо Син визволить все, то істинно вільні будете», - говорить Ісус Христос (Ін. 8,38). Так само вчить апостол Павло: « Закон духу життя у Христі Ісусі визволив мене від закону гріха і смерті» (Рим. 8,2). Навпаки, той, хто чинить гріх, за вченням Св. Письма, не є вільна людина, а раб: «кожен, хто чинить гріх є раб гріха», - говорить Христос (Іоан. 8,34). І Господь прийшов на землю для того, щоб визволити людей (від влади гріха) і зробити їх вільними дітьми Божими. У посланні до Римлян апостол шле подяку Богові за те, що римські християни, « бувши раніше рабами гріха, (навернувшись) стали слухняними тому способу вчення, якому віддали себе» (Рим. 6,17)

Що менше людина грішить і що більше вона визначає себе на добро, то дужче вона стає вільною. Тільки у всецілому підпорядкуванні добру зберігається істинно-моральна свобода і досягається її суть.

Але чому, запитується, здійснення людиною свого призначення чи, що те ж саме, прагнення людини до добра і Богоуподібнення, називається свободою, а впадання у зло та гріх – рабством? На це питання відповідь може бути така: свобода, як нам відомо, є сила самовизначення людини з своєї сутності, підпорядкування самому собі, а не чомусь побічному: але за своєю природною суттю людина є образ Божий і її призначення – Богоуподібнення. Отже, коли людина прагне до добра і Бога , то вона вирізняє себе з своєї істинної і початкової істоти: вона живе, так би мовити, у своїй справжній сфері, і істинно вільна. Навпаки, коли вона, «чинить гріх», коли вона ухиляється від Бога і віддається злу, тоді вона визначає себе, не за своєю істинною природою, але за чужою їй засадою, побічною владою, оскільки гріх чи зло – чуже Богоствореній природі людини. Зло примушує людину силоміць робити те, що вона ненавидить і не робити того, що вона хоче: «бо не те, що я хочу, - добро чиню, а те, чого не хочу, зло чиню», - говорить Апостол про гріховну людину. Зло є в людині якоюсь зовнішньою, незалежною від неї, фатальною силою, яка позбавляла її свободи і підпорядковує законам фізичної необхідності. Моральне ж добро, навпаки, дає людині відчуття істинної свободи, свободи від гріха. Добро, даючи нам моральне задоволення, відповідає суті нашої природи і не є насильством для останньої. Таким чином, тільки існування добра служить запорукою і показником моральної свободи.

Виховання такої моральної свободи морального характеру, надання волі і життю морально-доброго напрямку – і є завдання земного подвигу людини – християнина. Це завдання вимагає від людини постійних зусиль і невпинної боротьби з гріховними намірами. В цій боротьбі християнин постійно набирає сили і досягає такої міцності і моральної досконалості, яка на початку видавалась йому недосяжною. Апостол Павло порівнює християнина з атлетами, що біжать на арені. Як ці останні задавалися метою отримати земний вінець і всі зусилля використовують для того, щоб не ухилитися від шляху до мети і чим скоріше досягнути її, так повинен чинити і християнин, який поставив мету отримати вінець небесний. Тут важливо, щоб людина не заспокоювалась на досягнутому, не послаблювала своїх зусиль, подібно до великого апостола народів, який говорив про себе: «Я не вважаю, що я досяг, а лише, забуваючи те, що позаду, прямую вперед, лечу до мети, до почесті найвищого звання Божого у Христі Ісусі (Філіп. 3,13-14). Звичайно зусилля людини можуть бути дієвими тільки за умови благодатної допомоги Божої.

Запитання до Теми:

1. Біблійний погляд на природу людини.

1. Основні ознаки чи якості душі людини.

1. Які необхідні умови моральної діяльності?

1. Що таке свідомість і самосвідомість?

1. Якою має бути християнська самосвідомість?

1. Свобода, види свободи волі? Моральна свобода. Формальна чи психологічна свобода.

Проблемні питання до теми:

1. Як Святе Письмо тлумачить істинно-моральну свободу? В чому полягає її суть? Яким чином виховати в собі моральну свободу і моральний характер?

Список запропонованої літератури до теми:

М. Олесницкий.- Нравственное Богословие.

Свящ. М. Менстров.- Уроки по христианскому православному нравоучению. СПб., 1914

Свящ. В. Бощановский.- Жизнь во Христе. Серг. Посад., 1913

Преп. Ефрем Сирин.- Творения. Тр. – С.Л. 1900