Засоби для набуття та збереження любові

Ми розглянемо ознаки любові, її якості, властивості, плоди любові.

Любов не має певних меж та обмежень у своєму зрості, з розвитку в християнинові. Ми повинні досягати такої ж любові до ближніх, якою Христос полюбив нас. Любов, як і святість не однакова в людях. Навіть і в одній людині вона не завжди однакова самій собі: здійснювана, вона росте, зневажувана – вона зменшується.

Висока й тяжка чеснота любові! Але покладений, християнин, початок і проси допомоги Божої.

Для зігрівання й ствердження любові треба намагатися зберегти згоду, миролюбність з усіма, хто оточує нас, наскільки це можливо з нашого боку. Оскільки всі ми у багато дечому грішимо, то любов вимагає, щоб ми намагалися всіляким чином остерігатися, уникати взаємних зіткнень, образ, а ті, що виникли попри сподівання – припиняти. Тому і в поводженні з іншими слід остерігатися, як би не образити когось не тільки свідомо чи з наміром, але й через неуважність, недбалість або в шалі гніву, хоча і без наміру. А для цього треб стежити за собою приборкувати дратівливість¹⁷, намагатися, щоб набути смирення, лагідності, скромності.

Для збереження любові багатство сприяють також поблажливість та поступливість інших. До недоліків, немочей інших ми повинні ставитися поблажливо тим більше, що в нас самих є так багато слабкостей, які неприємні іншим. Тому Апостол і переконує: “несіть тягар”, тобто милостиво ставтеся до немочей “одне одного і таким чином виконуйте закон Христовий” (Гал. 6, 2). Християнська поблажливість, випливаючи з джерела християнської любові, ніколи не повинна порушувати святості і морального закону, не повинна перешкоджати ніякому вищому обов’язку.

Поблажливість повинна бути розсудливою, щоб від поблажливості не потурати кепським бажанням та нахилам, не чинити всупереч істини та чеснотливості. Не похвальні поблажливість та розсудливість, коли вони бувають від догоджання людям чи суєтної боязкості, чи навіть з ущемленням совісті – коли потурають пристрастям інших.

Для збереження згоди і любові преп. Іоанн Касіан радить: 1) не дорожити ніякими земними речами, не віддавати переваги ніякому майну перед братерською любов’ю; 2) не вважати себе розумнішим, кращим від інших, ні в чому не наполягати на своїй думці і своєму бажанні, а поступатися бажанню інших в чому немає гріха; 3) навіть усе те, що уявляється в нас вигідним, корисним, треба жертвувати задля дружньої любові і миру, які треба воліти над усе; 4) не треба віддаватися гніву, навіть із справедливих причин; 5) не тільки не ображатися на образи інших, але й намагатися погасити в них гнів, хай навіть і справедливий; 6) стверджувати себе в мирних почуттях любові і дружити уявленням про те, що коли не нині, то завтра, може бути, нас спіткає смерть, розлучить з друзями та ближніми і переселить в інший світ.

Братня любов вимагає, щоб не тільки ми самі зберігали мир з усіма, настільки це залежить від нас, але й інших, хто ворогує, намагатися примирити між собою. Але дуже нешляхетно, не по-християнськи чинять ті, хто з безрозсудної балакучості, а інколи і зловмисно плітками викликають чвари, ворожнечу між різними особами і там спричиняють багато зла тим чи тим суперечливцям. Це властиво тільки дияволу – викликати ворожнечу між людьми. “Де ворожнеча, там нелад і все погане”, – говорить апостол (Як. 3, 16).

Оскільки любов – це чеснота, – і то дуже важлива, і дуже тяжка, то самими лише справедливими силами і засобами її не можна набути, тому слід частіше і старанніше благати Бога, щоб Він своєю благодаттю зігрів наше серце, запалив любов до Нього, нашого Отця, Спасителя, Благочинця, і до наших ближніх¹⁸.