(Про дотримання мовчазності)

Бог дав людині великий дар – дар слова. Слово слугує виразом думок, почуттів і бажань людини. Основний рушій мови – серце людини, як зосередження її духовного і тілесного життя; чим повне серце, те й виливається через слово. Слово чинить і зворотну дію; воно породжує думку, бажання, надає їм силу, закріплює їх у серці. Тому мова – один з чималих діячів в формуванні нашого поводження.

Нічим так не грішить людина – говорить святий Тихін Задонський, - як язиком, коли не керує належним чином. Від нестриманості язика чинилось багато зла; осудження, злослів’я, пересуди, марнослів’я, брехня, обман, наклеп, божіння тощо.

Багатослів’я, а тим більше пустослів’я – це двері душі, через які виходить, вихолоджується внутрішня сердечна теплота побожності, охолоджується ревність до подвигів благочесття, розвіюються думки, послабляється увага до себе. “Марні розмови, чи, як кажуть, переливання з пустого в порожнє, вносять на серце живу віру, страх Божий і любов до Бога¹.

“Я бачив багатьох, - говорить святий Амвросій Медіоланський, - які впадали в гріх через свої слова, але майже нікого через мовчання”. “Від мовчання ніхто ніколи не розкаювався”, - не раз говорив у своїх настановах преподобний Серафим Саровський.

Язик, як тільки починає говорити задля власного задоволення, то впадає у мову, як розгнузданий кінь, і вибалакує не тільки хороше і належне, але й не хороше та шкідливе. Чому й апостол Яків називає його “нестримним злом, повним смертельної отрути” (Як. 3,8). Згідно з ним і Соломон ще в давнину сказав: “Від багатослів’я не утечеш від гріха” (Притч. 10, 19).

“Хто потурає язикові, показує, що він даний від нечеснотливості” (преп. Авва Ісайя).

Християнинові треба всіляким чином утримуватися від сквернослів’я, та уникати слухати бридкі та спокусливі бесіди, аби перелюбне слово не призвело до ушкодження і падіння душі.

“Сквернослів’я, - говорить святий Климент Александрійський, - виявляє у мовцеві пошлу, грубу і нахабну, але зовсім не показує людини скромної, чесної і всемудрої”² . християнинові не треба говорити нічого непристойного і огидного. “Благорозумне мовчання, - говорить преподобний Іоанн Ліствичник, - є матір молитви, повернення від мислимого попону, сховище Божественного вогню, страх помислів тощо. Святий Ісаак Сирин називає мовчання таємницею майбутнього віку, “слова ж – це знаряддя цього світу”³.

Слово Боже викликало з небуття до буття видимий і не видимий світ, слово в устах Бога – Слово, було ділом. Тому і в християнина слово і діло повинні бути нерозлучними між собою, як душа і тіло нерозлучні у своєму бутті. “Хто виконує і творить слово Христове вірно і постійно – пише прот. Іоанн Сергієв – у кого слово є ділом, той і тепер творить великі і дивні діла, і його слову все підкоряється, і демони підкоряються, і хвороби зцілюються, і моральність людська наснажується”⁴.

“Слово в устах одних – дух і життя, а в устах інших – мертва літера (наприклад, в час молитви і проповіді). “Слова, що їх Я промовляв вам, дух є життя”. (Іоанн 6, 63). Такими повинні бути по-справжньому і наші слова, бо ми образи Бога -Слова⁵.

Про сон. Християнські подвижники, котрі дбають про християнську досконалість з-поміж інших потреб нашої природи обмежували себе і в потребі сну, як для приборкання власної плоті, так і тому, що вважали втраченим той час, який вони не проводили в пильнуванні, в служінні Богу.

Святі подвижники, розглядаючи сон переважно з морального погляду, відмічали, що від тривалого сну розум тупіє, (грубіє, робиться не чутливим), поширюються суєтні помисли, посилюється похіть і блудна лайка, виникає нудьга.

А втім, основної ознаки стриманості – помірності – необхідно і тут суворо дотримуватися, бо від надмірної втрати сну тіло сильно виснажується, бадьорість духу падає, і ми стаємо майже нездатні для звершення щоденних справ. Тривалий і частий сон у сонливців приводить до лінощів і розслаблення тіла, схиляє до морального і фізичного спання, притуплює розум і почуття. Але й надто короткий сон, недостатній для відпочинку мозку і нервової системи і зміцнення тіла від завданої ним затрати життєвих сил, дуже послаблює міцність організму. Тривалість сну встановлюється кожним за власним досвідом, залежно від віку, стану здоров’я, роду занять та ін., так, щоб не була послаблена бадьорість духу і здоров’я тіла і щоб не було ніякої шкоди та упущення у виконанні наших обов’язків.

На сон слід звертати увагу ще й з тієї причини, що під час сну наша душа, як меншою мірою зв’язана тілом, буває відкрита більше для впливу духовного світу. Особливо ж для злобних духів. Звідси, подвижники намагалися духовне пильнування мати і під час сну, як один із засобів супроти духовних ворогів, які, не дрімаючи, пильнують задля нашої погибелі.

Для того, щоб духовне пильнування, душі було можливим і тривало у сні, їй треба дати попередньо добрий настрій перед сном, наповнити її чистими, святими думками, почуттями та образами, оберігати свою пам’ять та уявлення перед відходом до сну, як протягом нашого життя, від нечистих помислів та образів. Таким чином, ми задамо підсвідомій діяльності душі у сні благочестивий напрямок, прагнення до Бога. Святий Іоанн Ліствичник говорить: коли ми встаємо від сну чистими і мирними, то це буває таємним благодіянням, яке ми отримуємо від святих Ангелів, особливо коли ми заснули завдяки численним молитвам та розсудливості.

За законами пам’яті та асоціації (зчеплення) ідей, у сні та душі і далі розкриваються ті початки, які закладені її діяльністю в бадьорому стані. Тому час сну не проходить для душі даремно. Із спостережень над духовним життям видно, що під час сну наша душа усі свої попередні думки, почуття, бажання і добрі чи злі вчинки з великою зручністю обертає у своє життя, у свою сутність. Як добрі, так і злі денні думки, бажання, почуття входять в глибину душі, отримують силу, істотність, і перетворюються на моральний характер. І залежно від отриманого в бадьорому стані доброго чи поганого напрямку душа, у сні вільніша від зв’язків тіла, може перебувати підо впливом і в спілкуванні з ангелами чи ангельським світом, чи злими духами.

Тому-то і святі отці і подвижники, зважаючи на важливість та необхідність духовного пильнування під час сну, перед відходом до сну і самі молилися старанно, склавши прекрасні зразки (вечірніх) молитов, і нас навчають молитися Богові, щоб Він дав нам, що відходимо до сну, мирний і спокійний сон, бадьорий розум, ціломудрі помисли, тверезе серце, зберіг від усякого зла, щоб і ми в той час сонної тиші просвітилися баченням Божих присудів.

До прикметних явищ, які відбуваються під час сну, відносяться сновидіння. Їхня головна основа лежить у попередньому настрої нашої душі, внаслідок чого вона заглиблюється чи у власний світ думок бажань, почуттів і доторкається до ангельського світу, чи піддається впливу злих духів.

Головне правило для уникнення душевної шкоди, яка може статися від довір’я до снів, полягає в тому щоб не вірити їм (Сірах. 34, 2-7).

А взагалі, виходячи із загальних якостей своїх сновидінь ми можемо судити про свій моральний стан, оскільки сни залежать від попереднього настрою нашої душі в бадьорому стані.

Вимога стриманості та помірності торкається і потреби розмноження роду. Людині властивий інстинкт продовження роду і це прагнення до продовження роду освячене Самим Богом. При створенні перших людей Бог благословив їх і сказав: “ростіть і розмножуйтесь” (Бут. 1, 28). Освячений Самим Богом, цей інстинкт, однак, може служити і джерелом гріха, якщо він перекручується людьми, доводиться до ступені його незаконного використання. В цьому і полягає так званий потяг до насолод ( ц. Сл. – сладострастіє). Уберегти себе від цього пороку, берегти не тільки тіло, але й душу у чистоті й непорочності означає бути ціломудрим. Християнинові треба пам’ятати погляд на людське тіло Святого Письма: воно називається членом тіла Христового, храм Святого Духа і колись воскресне для вічного життя разом з душею (1 Кор. 6, 15; 6, 19; Іоанн 5, 25). На страшному суді кожен з нас отримає добре чи зле, “що учинив з тілом” ( 2 Кор. 5, 10). Апостол Павло закликає християн принести тіла свої у жертву, святу, богоугодну Богові, берегти без пороку, душу, і тіло у пришестя Господа Ісуса Христа (Рим. 12, 1; 1 Сол. 5, 23).

Звідси і випливає високий обов’язок християн – берегти моральну чистоту тіла та ціломудрості¹.

У Святому Письмі під ціломудрістю слід розуміти і взагалі всяку стриманість тверезість, помірність, скромність, і розсудливість. Бути ціломудрим - означає мудро охороняти свою душевну цілісність, непорочність. Це так сказати духовне самозбереження християнина. Природно, що духовне самозбереження нашої душі вимагає і чистоти тіла, тілесної ціломудрості².

Така в загальних рисах чеснота стриманості, у її відношенні до тіла, а також до душі людини.

Запитання до теми:

1. Що являє собою людина згідно з Божественним задумом? Яке місце в цьому плані посідає тіло? Які складники тіла?

1. Що сталося з тілом після гріхо- падінням людини? Чому той , хто вступає на шлях християнського життя, повинен встановити правильне ставлення до свого тіла?

1. Що означає пригнічення тіла (плоті)?

Проблемне питання:

Яку участь повинна брати тілесна природа у подвизі християнського удосконалення?

Проблемні питання:

Якій меті слугує праця? Чим вона є для людини згідно з Божественним визначенням?

Вкажіть на способи здобуття Царства Божого. Яка роль стриманості у цьому процесі? Яке значення посту в цьому морально- аскетичному подвизі?

Що стверджують святі отці про необхідність дотримуватися мовчазності, не впадати у велеслів’я?

Сон у житті людини?

Список запропонованої літератури:

Проф. Н. Глубоковский. Учение св.ап. Павла о грехе, искуплении и благодати. Христианское чтение. 1898.

Проф. И. Пономарев. О спасении. Провославный собеседник. 1914.

Еп.Феофан. Начертание христианского нравоучения.

С. Зарин. Аскетизм.

И. Златоустый. Поучения на 1 Кор. 5,6.

Св. Василий Великий. Толкование на пророка Исайю.

Св. Климент Александрийский. Педагог.М., 1904.

Св. Дмитрий Ростовский. Почему мы должны постится? М., 1904.

Св. Исаак Сирин. Слово 21- е. О посте и бдении. Творения. 1911.

Блаж. Иероним Письма. СПб. 1850

Св. Макарий Великий. Слово 1-е.

Преп. Иоанн Лествичник. Лествица. Слово 14.

Св. Тихон Задонский. Творения. Изд. 5-е, т-11.

Св. Максим Исповедник. О любви.

Про молитву