Благодать Божа і її значення і відродженні людини

Хоча й людині для морального життя даний євангельський моральний закон, який чітко вказує їй шлях до спасіння і поданий живий моральний ідеал в Особі Самого Господа Спасителя, що спонукає її до наслідування, однак, усього цього мало для того, щоб почати і продовжити нове богоугодне життя. Людина в природному і ушкодженому стані сама по собі морально відродитися не може. Для навернення грішника до Бога і спасіння вимагається участь ще особливої Божественної допомоги. Ця допомога і подається в благодаті Божій, “яка немічних уздоровлює” і “бідних збагачує”.

Під іменем благодаті мова йде про спасенну силу Божу, яка подається з волі Бога Отця через Сина в силу звершеного Ним відкуплення у Св. Дусі. Оскільки спасіння кожної людини на землі твориться переважно діяльністю Духа Утішителя, то й благодать як сила, яка подає людині спасіння, приписується, головним чином, Святому Духові.

Необхідність благодаті – початку, продовження і морального удосконалення людини на всіх ступенях її морального подвигу – не підлягає сумніву. Слово Боже вчить, що сам початок богоугодного життя є плід благодатної дії на людину. “Без Мене не можете творити нічого” (Ін. 15, 5) – говорить Спаситель. Інші вислови Св. Письма чітко показують необхідність благодаті для самого початку нашого морального життя. Людина не може сама почати моральне життя подібно до того, як погане дерево не може приносити добрих плодів. Початок і джерело нового благодатного життя не можуть полягати і самій людині, її совісті і розумі і самовільне зародження духовного життя в людині неможливе, як неможливим визнається самовільне зародження життя в навколишній природі. Життя може породжуватися тільки життям. Цей закон стосується і духовного життя, а не лише фізичного. Але благодать необхідна не тільки для початку морального життя, але й для її продовження, зміцнення і зростання цього життя. Як розвиток тілесного життя людини обумовлюється притоком у неї і засвоєнням у ній наявних життєвих початків, так і моральне відродження не може обійтися без зовнішньої благодатної допомоги. “Як різка не може учинити плоду в собі, так і ви, якщо у мені не перебуватимете” (Ін. 15, 4).

Однак, діями благодаті Св. Духа не виключається дія і самої людини у справі її морального відродження. Благодать Божа діє в людині, не примушуючи, а лише викликаючи власною діяльністю ту енергію духовної сили в її душі, та рештки добра, які залишилися в її душі після падіння. Це підтверджується Словом Божим. У притчі про сіяча і насіння Спаситель вчить, що слово Царства Небесного, вносячись у серця людські одним сіячем, по-різному проростає залежно від різного стану і нахилу сердець. У притчі про скарб на полі Ісус Христос хоча й говорить, що скарб Царства людина отримує готовим, але разом з цим вказує і на власну діяльність з боку людини. Людина, знайшовши скарб, радіє знахідці, іде і продає все, щоб купити цей скарб. Подібно до цього і Царство Небесне береться силою, зусиллям і хто докладає зусиль, здобуває його (Мф. 11, 12).

Св. Отці також вказують на необхідність самостійної участі людини в процесі морального відродження. “Бог силоміць не тягне нас, – говорить св. Іоанн Золотоустий. – Він дав нам владу вибирати погане і добре, щоб ми були добрі вільно, бо, де нема волі, там нема і чесноти. Треба переконати душу, щоб вона з власної волі робилась доброю”. Таким чином, моральне життя християнина є витвір двох діючих сил: головної – благодаті, і вторинної – яка сприяє людській свободі.

В міру участі свободи моральне життя християнина проростає з більшим або меншим успіхом і плодами¹!