Теми рефератів:

1. Кримінологічні думки Платона та Аристотеля.

2. Основні кримінологічні принципи Ч. Бекаріа

3. Позитивістський напрямок у кримінології

4. Представники біологічного напрямку в кримінології.

5. Історія вітчизняної кримінології в 20-30-х роках ХХ ст.

6. Відродження кримінологічної науки на початку 60-х років ХХст.

7. Сучасний стан кримінологічних досліджень в Україні.

8. Теорія соціального натуралізму О.М. Костенко.

Домашні завдання: опанування та узагальнення теоретичного матеріалу, виконання практичного завдання.

Аудиторні завдання: фронтальне опитування з питань семінарського заняття, юридичний диктант з основних термінів теми, заслуховування рефератів.

Методичні рекомендації:

Щоб мати правильне уявлення про кримінологічну науку, треба виходити з наявності двох основних напрямів боротьби зі злочинністю: кримінально-правового («репресивного») і, власне, кримінологічного (профілактичного). Зміст останнього напряму, його відмінність від кримінально-правового, визначає суть і зміст кримінології як наукової основи попередження злочинності. При визначенні поняття кримінології не варто обмежуватися описом досліджуваного нею предмета, потрібно також виділити ті закономірності, розкриття яких складає головний зміст кримінології як науки.

Кримінологія – соціолого-правова наука, що вивчає злочинність, особу злочинця, причини та умови злочинності, шляхи і засоби її профілактики. Об’єктом науки кримінології є суспільні явища, пов’язані зі злочинністю та іншими правопорушеннями, причинами й умовами злочинності, місцем і роллю особи злочинця в системі суспільних відносин, а також з вирішенням завдань з попередження і профілактики правопорушень.

Предметом кримінології є дослідження закономірностей, законів, принципів і властивостей розвитку суспільних відносин, що складають об’єкт кримінології. Розкриваючи предмет кримінології, поряд з основними його елементами (злочинність, причини злочинності, особа, яка вчинила злочин, попередження злочинів) важливо також мати на увазі й інші питання, що досліджуються кримінологією у взаємозв’язку з проблемами, які складають основний зміст її предмета (історія кримінологічної науки, методика кримінологічних досліджень, прогнозування злочинності та планування її попередження тощо). Тому особливе значення має питання про віднесення до предмета кримінології супутніх злочинності інших асоціальних (фонових) явищ – пияцтво, алкоголізм, наркоманія, токсикоманія, аморальні прояви, сімейно-побутові конфлікти тощо.

Важливе значення має питання про методологічні основи кримінологічної науки. Методи кримінологічного дослідження визначають як систему прийомів, способів, засобів збору, обробки та аналізу інформації, які застосовуються з метою дослідження злочинності, її причин і умов, особи злочинця і вироблення заходів попередження злочинності.

У кримінологічних дослідженнях використовуються загальнонаукові і cпеціальні (окремонаукові) методи. Загальнонаукові методи пізнання – це загальні способи і шляхи дослідження процесів і явищ, визначення тенденцій їх змін, що використовуються в різних галузях наукового знання: аналіз і синтез, індукція і дедукція, гіпотеза, узагальнення, абстракція, експеримент, формалізація, аналогія, історичний підхід, системний підхід, системний аналіз, моделювання, математичні методи та ін. Окремонаукові методи кримінологічних досліджень – це способи та прийоми конкретного дослідження об’єкта чи процесу з метою його оптимального регулювання: аналітичне обстеження (групування і ранжирування); соціологічне обстеження (контент-аналіз, вибірка, експертні оцінки); статистичний аналіз (апроксимація, екстраполяція, інтерполяція); соціологічні методи (анкетування, інтерв’ювання); функціональний аналіз (дисперсійний і кореляційний) тощо.

Щоб скласти правильне і повне уявлення про досліджувану науку, варто співставити її з іншими науками, визначити її місце в загальній системі наукових знань. У зв’язку з цим важливий насамперед характер кримінології як науки, взаємопов'язаної із соціологією і правом; співвідношення кримінології з різними галузевими юридичними науками, особливо з кримінальним правом, іншими суспільними і природничими науками. Розглядаючи ці зв’язки, важливо враховувати, що в кримінології застосовуються як методики аналізу, що використовуються іншими науками, так і дані, які стосуються її проблематики. Важливо також маги на увазі й те, що кримінологія не лише користується даними інших наук, але й сама збагачує та озброює інші науки висновками і положеннями, часто дуже істотними для них. Усі ці питання мають бути засвоєні на конкретних прикладах взаємозв’язку кримінології з іншими науками.

Слід звернути увагу, кримінологія, як і будь-яка наука, має свою систему, Загальну і Особливу (спеціальну) частини в залежності від підстав поділяється за обсягом науково-практичної інформації та ін. Загальна частина вивчає загальнотеоретичні питання (поняття кримінології як науки, її предмет, завдання, функції, система, методологія і методика досліджень, історія розвитку кримінології та аналіз її основних теорій). В особливій частині міститься кримінологічна характеристика різних видів і груп злочинів, їх детермінації, заходам запобігання.

Зародження та послідовний розвиток кримінологічних теорій слід розглядати у взаємозв’язку з історичними періодами. Одна з найбільш розповсюджених класифікацій кримінологічної думки, відокремлює три основних періоди розвитку науки: класичний (друга половина XVІІІ ст. до останньої треті XІX ст.); позитивістський (з останньої третини XIX ст. до 20-х років XX ст.); сучасний – з 30-х років XX ст. до сьогодні. Проблеми злочинності багато разів висвітлювались у працях мислителів минулого (Платон, Аристотель), але системна зацікавленість нею виникла у другій половині XVIII століття, коли кримінологія почала формуватись у самостійну науку.

Сильним каталізатором у боротьбі різних думок, що пояснюють природу злочинної поведінки, стала праця Чезаре Беккаріа «Про злочини і покарання» (1764 р.). Починаючи з цього часу, у кримінології виникли й нині існують школи, які пояснюють природу злочинності. Більшість кримінологів вважають, що в науці є дві великі школи: класична та позитивістська, котрі продовжують свій закономірний розвиток.

Під класичною школою кримінології слід розуміти систему ідей про злочини й боротьбу з ними. Від науки класичного періоду позитивістська кримінологія відрізнялася широким застосуванням статистичних та інших фактичних даних про вчинені злочини. Позитивістська кримінологія розвивалась у двох основних напрямах – біологічному та соціологічному. Незважаючи на суттєву відмінність поглядів крайніх представників цих напрямів, межа між ними з часом дещо розмилась і відбулося взаємне проникнення, яке виявилося, зокрема, у появі психологічних теорій кримінології.

На сучасному етапі розвитку суспільства, коли поглиблюється прірва між добром і злом, потреба у глибоких кримінологічних теоріях виявляється дуже гостро, оскільки злочин є одним з крайніх проявів зла і потребує глибокого осмислення з позицій як філософії, так і практики юриспруденції.

Під час підготовки до семінарського заняття зверніть увагу на рекомендовану літературу, зокрема праці Ч. Беккаріа, Ч. Ломброзо, О. М. Костенка та ін.