Семінарське заняття 5

Тема: Проблеми віктимології та суїциду(2 год.)

Мета: формування у студентів чіткого уявлення про завдання віктимології як науки, розуміння віктимологічних аспектів злочинності та механізму суїцидальної поведінки.

План заняття

Теоретична частина:

1. Теоретичні питання становлення віктимології.

2. Особа потерпілого і її кримінологічне значення.

3. Класифікація й типологія потерпілих від злочинів.

4. Механізм суїцидальної поведінки, його сутність.

Практична частина:

Вправа 1. Складіть структурно-логічну схему «Класифікація жертв злочину».

Вправа 2. За зґвалтування Н. притягнуто до кримінальної відповідальності.

Потерпіла у своїй заяві, а потім під час допиту у слідчого повідомила, що познайомилася з Н. у престижному кафе. Там вони вдвох танцювали та вечеряли. Потім він запропонував їй піти до нього додому.

За словами потерпілої, хлопець справляв «гарне враження». У його квартирі вони дивилися програми по телевізору на «пікантні сюжети». Потім господар, застосовуючи фізичну силу, зґвалтував її.

Як слід розглядати необачну, легковажну поведінку потерпілої при вчиненні злочину Н.?

Використовуючи матеріали ЗМІ наведіть декілька прикладів про віктимну поведінку жертв злочинів.

Вправа 3. У вигляді алгоритму запишіть механізм суїцидальної поведінки.

Вправа 4. Випишіть із Кримінального кодексу України статті, у диспозиції яких безпосередньо вказані ознаки віктимної поведінки потерпілих, що пом’якшують кримінальну відповідальність.

Вправа 5. Підготуйте відеоролік (5 хвл) на тему «Як не стати жертвою злочину (корисливого, насильницького, корупційного)».

Відеоматеріал готується групою по 5-6 студентів.

Понятійний апарат: віктимологія; віктимність; віктимізація; віктимна ситуація; віктимологічна профілактика; жертва злочину; суїцид; парасуїцид; потерпілий; зв’язок «злочинець-потерпілий».

Теми рефератів:

1. Віктимність та віктимізація: співвідношення понять

2. Історія вчення про жертву злочину

3. Поняття детермінації віктимної поведінки.

Домашні завдання: вивчення теоретичного матеріалу, розроблення тестових завдань з теми семінарського заняття, підготовка відеозавдання.

Аудиторні завдання: усне опитування з питань семінарського заняття, юридичний диктант з основних термінів теми, складання схем і таблиць з питань теми, заслуховування рефератів; перегляд відеоробіт.

Методичні рекомендації:

При вивченні цієї теми треба, передусім, засвоїти, що віктимологія – це самостійний напрям у кримінології, який досліджує характер і поведінку жертви злочину, її взаємозв’язок і взаємовідносини зі злочинцем на стадіях до, під час і після вчинення злочину. Тож у причинному комплексі індивідуальної злочинної поведінки не можна не враховувати вплив віктимологічного аспекту.

Першу спробу системних досліджень проблеми потерпілого від злочину здйснив у 1948 р. німецький вчений Г. Гетіг. Він написав книгу «Злочинець і його жертва», в якій розробив вчення про жертву злочину і довів, що відношення жертва-злочинець тісно пов’язані зі злочином. Студентам варто зрозуміти, що завдання віктимології полягає у вивченні особи потерпілого від злочину і що злочинну поведінку вона вивчає під кутом зору зумовленості її такими якостями потерпілого, що створюють підґрунтя стати жертвою злочину. Віктимологічні дослідження жертв злочинів здійснюються на двох основних рівнях, що співвідносяться між собою як злочин (особливе) і злочинність (загальне). Вивчення на особливому рівні дає можливість розцінювати поведінку жертви злочину як фактор, що може вплинути на зародження і розвиток у злочинця намірів протиправного характеру. Вивчення на загальному рівні допомагає встановити закономірності віктимної поведінки, виявити її причини.

Жертва у віктимології – це особа або певна спільнота людей, якій прямо чи опосередковано нанесена будь-яка шкода від злочинного посягання. Таке широке розуміння особи потерпілого дає можливість комплексно дослідити всі її ознаки. Особа потерпілого вивчається віктимологією на двох основних рівнях: на першому, індивідуальному рівні вивчають фактори, що можуть впливати на виникнення і розвиток наміру у майбутнього злочинця вчинити злочин, а також на механізм вчинення злочину; на другому рівні, вивчається сукупність жертв, яким злочином завдано шкоди, з метою визначення реальних наслідків злочинності. У загальних рисах кінцевою метою вивчення жертв злочинів є підвищення ефективності попередження конкретних злочинів і злочинності загалом шляхом здійснення цілеспрямованого впливу як на злочинців, так і на потенційних жертв злочинів.

Одною з головних категорій віктимології виступає поняття віктимності як специфічного об’єктивного явища. Під віктимністю в кримінології розуміють підвищену здатність з низки суб’єктивних і об’єктивних обставин ставати «мішенню» для злочинних зазіхань. Віктимність вивляється не завжди однаково в однієї й тієї ж особи за різних обставин, а в різних осіб – за однакових обставин. Тому у науці є різні підходи до визначення віктимності та її рівнів (Д.В. Рівман, В.Я. Рибальська, Л.В. Ільїна тощо)

Вивчаючи тему семінарського заняття студентам варто звернути увагу на те, що у межах криміногенної ситуації поведінка жертви може бути оцінена як: а) правомірна, коли жертва реагує допустимим законом способом на суспільно небезпечні дії злочинця або коли вона не створює умов для вчинення злочину; б) нейтральна, коли між діями жертви і злочинцем відсутній прямий зв’язок; в) неправомірна, коли дії жертви містять ознаки того чи іншого правопорушення, у тому числі злочину.

Окрім того, в кримінології виділяють такі види віктимної поведінки, як необережна, ризикована, об’єктивно небезпечна для самого потерпілого, – у силу цього така поведінка може сприяти створенню криміногенної ситуації, а в деяких випадках – сприяти вчиненню злочину.

Поведінка злочинця до, під час та після вчинення злочину – це складна динамічна система, що складається з обмеженої безлічі взаємодіючих систем (елементів). При класифікації елементів цієї системи може бути використана структура поведінки людини взагалі (суб’єкт, мотив, мета, об’єкт, спосіб і наслідки поведінки). Під час відповіді студентам варто навести дані кримінологічних досліджень і кримінальної статистики, щодо протиправних діянь, обумовлених провокуючою поведінкою самої жертви злочину.

Кінцевою метою віктимології є підвищення ефективності попередження конкретних злочинів і профілактика злочинності в цілому шляхом впливу безпосередньо на потерпілих, а також організація правового виховання, орієнтованого як на потенційних потерпілих, так і на можливих злочинців.

Розглядаючи проблему класифікації жертв злочинів і, ще більшою мірою, їх типології, варто наголосити на її складності. Адже жертвою злочину може бути будь-яка людина з моменту її народження і до смерті. Надзвичайна неоднорідність об’єкта створює труднощі для віктимологічної класифікації, оскільки існує велика кількість кваліфікаційних ознак, які можуть бути покладені в її основу. Але при цьому необхідно додержуватись однієї основної вимоги – віктимологічна класифікація має відображати генетичний зв’язок між поведінкою жертви, з одного боку, і діями злочинця до і під час вчинення злочину, з іншого. Цей зв’язок може прослідковуватись у різних аспектах: соціальному, біологічному, соціально-психологічному, моральному тощо.

Одна з традиційних віктимологічних класифікацій базується на критеріях, дуже близьких до щоденної практики (жертва умисних чи необережних злочинів, винна чи невинна, заздалегідь намічена чи ні, випадкова чи жертва-співучасник). Але ці критерії не задовольняють потреб науки і практики, оскільки не розкривають дійсного розмаїття взаємодії потенційної жертви і злочинця.

Кримінально-правовий підхід до віктимологічної класифікації здійснив відомий румунський кримінолог Б. Мендельсон. Він розрізняє: жертву, повністю не винну (вона називається ―ідеальною‖); жертву з незначною провиною; жертву, винну однаково зі злочинцем; добровільну жертву; жертву з провиною більшою ніж у злочинця; жертву, особисто винну у вчиненні злочину; стимулюючу жертву (психічно хворі, малолітні, особи похилого віку). Практична цінність даної класифікації безперечна. Але вона не враховує інші віктимологічні аспекти цієї проблеми.

Комплексний підхід кладе в основу класифікації ступінь віктимності, що відображає в найбільш узагальненому вигляді віктимну деформацію особи, професійну віктимність, вікову віктимність, віктимну патологію. Це дає можливість виокремити декілька типів жертв злочинів, а саме: 1) випадкова жертва; 2) жертва з незначним ступенем ризику; 3) жертва з підвищеним ступенем ризику; 4) жертва з дуже високим ступенем ризику.

У кримінології існують й інші класифікації жертв злочину, тому під час підготовки Вправи 1 студентам варто врахувати й їх.

Окремої уваги заслуговує типологія жертв злочинів. Існують різні критерії її визначення. Залежно від характеру і ступеня вираженості тих чи інших якостей особи, які визначають індивідуальну віктимність, виділяють такі типи жертв: універсальний; виборчий; ситуативний; випадковий; професійний; корисний; сексуальний. Крім зазначених є, наприклад, такі типи потерпілих: агресивні, активні, ініціативні, пасивні, некритичні, нейтральні (Д. Рівман) та інші.

Розкриваючи зміст суїциду, важливо пояснити сутність соціально-психологічного механізму суїцидальної поведінки та знайти в ньому місце причин і умов, які цьому сприяли. Варто також намітити шляхи їхнього усунення або нейтралізації.